Іван Мазепа (1639–1709) – визначний військовий та політичний діяч, меценат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709).
Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік від Білої Церкви), належав до родини відомої правобережної української шляхти.
Виростаючи у сім'ї Білоцерківського отамана у час Хмельниччини й Руїни, змалку навчався військової справи, їзди верхи, фехтуванню. Імовірно, у 1650–1657 роках здобував освіту в Києво-Могилянської колегії. Там він 6 років вивчав поетику, риторику, латину, іноземні мови та інші предмети. У хвилини дозвілля – писав вірші, цікавився усіма видами літературної творчості.
Закінчивши навчання, Іван Мазепа повернувся додому, і батько, який мріяв про блискучу кар'єру для свого сина, 1660 року відправив його до двору короля Речі Посполитої – великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем, навчився гарних манер, умінню вести світську бесіду та переговори і досить швидко завоював прихильність короля. Завдяки цьому їздив вчитися в європейські країни: в Італію, Німеччину, вивчав військову справу в Голландії та філософію у Франції.
У 1663 році Мазепа отримав чин Чернігівського полковника. У 1665 р. – зайняв посаду Чернігівського підчашого (виночерпія), а в 1669 р. – став ротмістром гвардії гетьмана Дорошенка і брав участь у поході на Правобережжя. У 1672 р. – Мазепа вже мав чин генерального писаря. А у 1687 році після позбавлення влади та заслання до Сибіру гетьмана Івана Самойловича, став наказним гетьманом. 25 липня 1689 р. Івана Мазепу обрали гетьманом України.
Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила 1687 року внаслідок чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої московської правительки Софії з князем Василем Голіциним. У старшини, що скинула Самойловича, були й інші, досить впливові кандидати, але перемогла кандидатура Мазепи, оскільки на той час вона була прийнятна, окрім старшини і для царського уряду. Мазепа вже мав на той час впливові зв’язки в московських урядових колах.
Військова рада, яка відбулася 25 липня 1689 року, мала лише формальне значення. Відомо, щоб здійснити намічений напередодні план виборів, було вжито всіх заходів, – місце голосування оточило тісним колом у шість чоловік московське військо, а навколо козаків було розставлено стрільців і рейтарів. На Раді були присутні тільки 800 кінних і 1200 піших козаків, тобто незначна частина козацького війська. Старшина, яка стояла в перших рядах, вигукнула ім’я Мазепи, а коли дехто спробував називати інші ім’я, їх «вмить вгамовували». Ось так Іван Мазепа був обраний на гетьмана України.
Наприкінці ХVІІ століття центром політичного і культурного життя в Україні стало Лівобережжя, край, який називали Гетьманщиною. Обрання гетьманом генерального писаря Івана Мазепи співпало з підписанням нової угоди з Москвою. Ця угода – Коломацькі статті – передбачала наступне:
Під час Великої Північної війни 1700–1721 років цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги – замість захисту своєї землі від безпосередніх ворогів – поляків, татар, османів, вони були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві, Центральній Польщі. Регулярно Українські полки поверталися з півночі з втратами, що сягали від 50 до 70 % складу війська. Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, тож моральний дух козаків занепав.
Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козаків, часто використовували їх просто як «гарматне м'ясо». Коли поповзли чутки про наміри царя реорганізувати козацьке військо, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася. До гетьмана теж почали доходити чутки про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московським вельможею.
Іван Мазепа скористався великим козацьким повстанням 1702 –1704 років під проводом Семена Палія, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі. Джерела підтверджують, що він фінансував правобережне козацтво, його ватажків, забезпечував їх зброєю, тобто саме він організував на Правобережжі повстання, аби зайняти цю українську територію.
У цей час в Річ Посполиту вдерся найбільший ворог Петра І – король Швеції Карл XII.За цих обставин Іван Мазепа переконав царя дозволити йому зайняти Правобережні землі. У 1704 році лівобережні козацькі полки під проводом гетьмана вступили на Правобережжя, С. Палій був заарештований і Мазепа фактично став гетьманом Правобережної та Лівобережної України.
Навесні 1708 року Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно перейшов на бік противника Російської держави в Північній війні – шведського короля Карла XII і домовився з ним про військову допомогу Україні. Договір передбачав створення українсько-шведського політичного союзу, який би гарантував державну незалежність і територіальну цілісність Української держави, король Карл Х Густав зобов'язувався домагатися визнання Польщею незалежності України. На її території проголошувалося князівство з довічною спадковою владою князя – гетьмана. В обмін на звільнення України від впливу Москви Мазепа обіцяв Карлу ХІІ:
Серед головних причин рішення про вихід з-під московського протекторату Іван Мазепа називав неспроможність московитів забезпечити військовий захист Українських територій, порушення Української адміністративної автономії та владної вертикалі в Гетьманщині, плани щодо реорганізації її соціального та політико-адміністративного устрою і примусового переселення українців на інші землі.
21 квітня 1708 року Василь Кочубей та Іван Іскра подали Петру донос з 25 статей про зраду гетьмана, але цар їм не повірив й стратив донощиків. А коли дізнався про підписання союзницького договору між гетьманом і шведським королем, зруйнував козацьку столицю Батурин та Чортомлицьку Січ.
Мазепа був підданий громадянській страті з позбавленням всіх прав, титулів і нагород, які раніше він отримав від царя. Москва ініціювала обрання нового гетьмана – Скоропадського. На вимогу царя церква наклала на Мазепу анафему, проте у 2018 році Вселенський патріархат заявив, що ніколи не визнавав неканонічну анафему, накладену на українського гетьмана, бо то діялось з політичних причин.
8 липня 1709 року відбулася Полтавська битва. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові, що належала тоді Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, не в змозі пережити поразку, Іван Мазепа в ніч на 22 вересня 1709 р. помер. Був похований у монастирі румунського міста Галац, де на його честь у 2004 році було встановлено погруддя.
Гетьману Іванові Мазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя – створення незалежної Української держави. Але те, що він, як патріот, наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом для нащадків. Власне, саме цей вчинок вже не молодого гетьмана і прославив його на століття.
За влади Мазепи відбулось припинення громадянської війни («Великої Руїни» 1657 – 1687), відродження економіки і політичного впливу України у світі. Він об’єднав територій Лівобережної та Правобережної України.
Наприкінці XVII століття дуже розвинулися галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів. Відомо 14 Універсалів Мазепи про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Розвиток торгівлі та промисловості за часів Івана Мазепи сприяв зростанню міст, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з цим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини.
Іван Мазепа став першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву упродовж майже 22 років (8081 днів). Час його правління вважають «золотою добою» Гетьманщини. Це був період економічного піднесення України-Гетьманщини, стабілізації соціальної ситуації, піднесення церковно-релігійного життя, освіти та культури.
Мазепа був не лише вправним політиком, а і громадським діячем. Період його гетьманства без перебільшень називають «золотою добою» – українським відродженням освіти, культури, літератури, мистецтва, теології, живопису тощо.
За часи гетьманства Мазепи активно видавалися українські твори, «культурне відродження» охопило не тільки мистецтво та архітектуру, а й філософію, теологію, літературу та науку. Саме тоді виник новий напрям в українському мистецтві – українське бароко, яке мистецтвознавці називають «мазепинським».
Коштом Мазепи було виконано вівтар у Межигірському монастирі у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, 20 тисяч злотих – до Макошинського монастиря з церквою св. Миколи у Чернігівській області. Він виділив кошти також на дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового у Любечі Чернігівської області, 5 тисяч злотих – на дерев'яну церкву св. Іоанна Євангеліста з вівтарем, 15 тисяч злотих на дерев'яну церкву у с. Прачі Чернігівської області та на церкву св. Миколи Батуринського Крупецького монастиря у с. Осіч. Всі ці монастирі та церкви, на жаль, до сьогодні не збереглися.
Окрім активної церковної діяльності, Іван Мазепа займався розвитком освіти. Велику роль він відіграв у становленні Києво-Братської школи, а згодом – колегії, заснованої київським митрополитом Петром Могилою. Саме за допомогою та сприяння Мазепи цей навчальний заклад отримав статус академії та увійшов до історії як Києво-Могилянська академія.
Список видатних студентів Києво-Могилянської академії величезний: до її вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович. Тут навчалися також: архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та вчений Михайло Ломоносов. Одним із студентів Могилянки був і визначний український літописець Самійло Величко – автор першого систематичного викладу історії української козацької держави – «Літопису». Завдяки перевиданню легендарного «Літопису» Величка, який побачив світ 14 жовтня 2020 року, вперше стали доступними документи,що стосуються особистості Івана Мазепи, які свого часу були вилучені цензурою Російської імперії.
Іван Мазепа приділяв велику увагу розвитку шкіл, які діяли при церквах. Як видно з його універсалу № 385 від 8 лютого 1704 р., на території Новгород-Сіверської сотні існували школи. У 1700 році гетьман за свій рахунок збудував будинок Чернігівського колегіуму. Загалом, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті Івана Мазепи, за 20 років свого гетьманства на меценатські цілі він витратив щонайменше 1 млн 110 тисяч 900 дукатів, 9 млн 243 тисяч злотих та 186 тисяч імперіалів.
За переказами сучасників, у юні роки Мазепа мав неймовірну вроду, яка дісталась йому від матері. У майбутнього гетьмана закохувалися дівчата та молоді жінки. У його характері поєднувалися нетипові речі – прагматизм та романтичне мислення, гострий розум та поетичність. З юних років він був всебічно розвиненою, ерудованою людиною, захоплювався філософією та історією, любив давньогрецьких поетів, його часто бачили з томом Сократа на колінах.
Мазепа був одним із найбагатших людей в Європі. Французький монарх допоміг йому розробити таємні рудники із золотою і срібною рудою в Полтавській області.
Тривалий час Мазепа був одним із найближчих сподвижників російського царя Петра I і багато зробив для економічного підйому Лівобережної Січі.
За військові заслуги король польський Август Сильний нагородив Івана Мазепу орденом Білого Орла.
Інтелектуал Іван Мазепа володів престижною латинською – мовою дипломатів, лікарів та вчених. Він також непогано знав церковнослов'янську і татарську мови, вільно розмовляв російською, польською, італійською, німецькою, французькою.
У 70 років Мазепа закохався у свою хрещеницею – 16-річну дочку Генерального судді Василя Кочубея – Мотрю. Дівчина сама втекла від батька до гетьмана, але Мазепа вчинив шляхетний вчинок – відправив її назад.
Загалом Іван Мазепа був людиною емоційної, пристрасної вдачі. Він грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Широко відомі поетичні спроби гетьмана, зокрема його «Дума», пісня про чайку-небогу, псалми і ряд інших поезій. Шедевром інтимного епістолярію є листи гетьмана до Мотрі Кочубеївни.
Славнозвісна «Дума» гетьмана Івана Мазепи «Всі покою щиро прагнуть…» є дуже важливою пам'яткою української національно-політичної думки XVII—XVIII сторіччя. У своєму вірші, Іван Мазепа майстерно зобразив всю величність своєї політичної ідеології. Більш того, вірш «Дума» є цінним документальним зображенням становища України кінця XVII століття.
Мазепа прославився далеко за межами рідної землі. Його здобутки високо цінують як в Європі, так і в інших країнах. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Величний і водночас глибоко трагічний образ гетьмана Мазепи знаходимо в однойменних поемах Байрона та Гюго, в Паризькому художньому салоні 1827 року була виставлена картина Буланже «Мазепа», яка отримала високу мистецьку оцінку.
У 2016 році відбулась прем’єра нової версії фільму «Молитва про гетьмана Мазепу». Це був найдорожчий проект в історії української кінематографії, він обійшовся в $4 млн. Фільм заборонили в Росії до показу після слів міністра культури РФ Михайла Швидкого: «Я вважаю, що фільм певною мірою спотворює історію і не піде на користь відносинам Росії і України».
Історик Василь Луців так описує похорон Мазепи: «Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну,- описує. За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, вбраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга і союзника. Далі йшли чужинці, які вважали своїм обов’язком іти за ним. Ще далі українські жінки зі своїми чоловіками, і за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки.»
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 07.02.2025