Івана Миколайчук (1941–1987) – видатний український кіноактор, кінорежисер, сценарист і письменник.
Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чорториї Чернівецької області в багатодітній родині.
Він був четвертим сином з тринадцяти дітей у сім’ї Миколайчуків. Дорослого віку досягло десятеро. Змалку хлопець допомагав батькам по господарству, трудився в полі. Відомо, що до школи він ходив у сусіднє село – Брусниці. Свою першу роль на сцені місцевого театру – зіграв у 12 років. Коли йому виповнилося 14 років, вперше потрапив на кіносеанс. Фільм справив на нього незабутнє враження. Відтоді у Івана з’явилася заповітна мрія – присвятити своє життя кіномистецтву.
У 1957-му році Іван Миколайчук закінчив музичне училище, а за чотири роки – студію Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. У 1962 році дебютував як актор у курсовій роботі Леоніда Осики, знявшись у стрічці «Двоє». Із 1963 до 1965 рр. – навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Блискуча кар’єра Івана Васильовича розпочалася з кіностудії імені Олександра Довженка та головних ролей у картині Володимира Денисенка «Сон» про молодого Тараса Шевченка та у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (роль Івана Палійчука). Він знімався, одночасно навчаючись на 2-му курсі. Ці кінокартини стали перлиною не тільки українського, а і світового кіно. Зокрема, стрічка «Тіні забутих предків» здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу. У наступних роках Іван Миколайчук знімався у фільмах: «Комісари» (1970), «Білий птах з чорною ознакою» (1971, актор і сценарист), «Захар Беркут» (1971), «Пропала грамота» (1972, актор і співрежисер) та у багатьох інших.
У сімдесяті роки розпочалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кінематографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт видатного режисера – Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана Миколайчука. У 1968-му році під час зйомок фільму «Анничка» його звинуватили у націоналізмі. Намагання актора пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом закінчилося доносом у Київ, і Миколайчука остаточно кваліфікували як людину ворожої ідеології.
Після виходу фільму «Білий птах з чорною ознакою», у якому Миколайчук показав себе і як актор, і як сценарист, його життя зовсім ускладнилося. Незважаючи на те, що картина здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, офіційна критика сприйняла її як випад ворожих націоналістичних сил. Акторові довелося пояснювати свою позицію в різних інстанціях та «органах». Поступово Івана Миколайчука почали відлучати від творчого процесу. Протягом п’яти років його прізвище викреслювали майже з усіх знімальних груп.
У 1972 році актору вдалося знятися у яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота», де він був не тільки виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й співрежисером – працював над музичним оформленням фільму. Створене ним тріо «Золоті ключі» у складі Ніни Матвієнко, Марічки Миколайчук (дружина Івана Миколайчука) та Валентини Ковалевської супроводжувало піснями всю кінострічку. У фільмі також вперше було використано звучання народного інструмента – бандури. Картина «Пропала грамота» вийшла на екрани уже після розпаду СРСР.
У 1979-му році, коли Івану Васильовичу було вже майже 40 років, йому вперше вдалося зняти власне кіно – стрічку «Вавилон XX» за мотивами роману «Лебедина зграя» Василя Земляка. Фільм сприйнявся глядачами як вибух. Наповнена яскравими і водночас реальними образами, насичена абстрактним символізмом, фольклором, етнографічними елементами: одяг, архітектура, зброя, ремесло, співи, вірування, танці, обряди тощо, ця стрічка увібрала в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і Миколайчук-актор. Міжнародна прем’єра фільму відбулася на фестивалі в Локарно (Швейцарія), де він теж став гучною подією. У 1980 році картина завоювала приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Миколайчук мав намір продовжити свою творчу діяльність в режисурі. Однак його чергова стрічка «Така пізня, така тепла осінь» вже не мала успіху «Вавілона ХХ». Від депресії через втрату роботи та заборону на зйомки Миколайчука врятувала маленька племінниця, яка попросила дядька написати для неї казку. Так у 1983 році на світ з’явився сценарій «Небилиці про Івана». Після написання цього твору почалася довга історія з отриманням дозволу на його екранізацію. Дозвіл видали тільки восени 1986 року – за місяць до смерті Миколайчука.
Іван Миколайчук зробив величезний внесок у розвиток українського кіно. Його талант, відданість мистецтву та багатогранність принесли йому славу й прихильність вітчизняних глядачів та всесвітнє визнання. Він став символом, душею українського кіно й назавжди запам’ятався як один із найвидатніших акторів України, як зірка світового масштабу. На творчому рахунку Івана Миколайчука – 34 кіноролі, 9 написаних сценаріїв та 2 режисерські роботи. «Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннеса, отримавши 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях у 21 країні. За перший рік прокату цей фільм переглянули понад 8,5 мільйона глядачів і він був включений до списку обов’язкових для перегляду студентами Гарвардського університету, які вивчали кінознавство.
На честь видатного актора й режисера названо вулиці у багатьох містах України – Києві, Полтаві, Кропивницькому, Вінниці, Івано-Франківську, Львові, Коломиї, Дніпрі, Чернівцях та Ковелі.
Іменем Івана Миколайчука названо малу планету (астероїд) 8244.
Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку встановлена на будівлі кінотеатру ім. Т. Шевченка у Вижниці.
Про Івана Миколайчука знято фільми:
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 16.12.2024