Володимир Вернадський (1863–1945) – всесвітньо відомий український філософ і науковець, природознавець, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології, вчення про біосферу і ноосферу.
Володимир Вернадський – видатний природознавець, засновник науки геохімії, біогеохімії та радіогеології, «батько» вчення про біосферу, ноосферу, космізм. Він є одним із засновників Української академії наук та її перший президент, засновник Національної бібліотеки України в Києві, організатор і директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року), а також – почесний член багатьох академій (Паризької, Чеської, низки інших) та наукових товариств.
Майбутній вчений народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в родині професора. У 1873 році він вступив до першого класу Харківської класичної гімназії, де провчився три роки. Під впливом батька набув симпатії до українського руху. Спеціально вивчив польську мову, щоб читати книги про Україну. У 1876 році, після повернення сім'ї до Санкт-Петербурга, В. Вернадський вступив до четвертого класу Першої Петербурзької класичної гімназії і закінчив її у 1881 році.
З 1881 по 1885 рр. – навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Імператорського Санкт-Петербурзького університету. У 1888–1890 роках був відряджений університетом до Італії, Франції та Німеччини для продовження навчання та підготовки до професорського звання. Після захисту в 1891 році магістерської дисертації – призначений завідувачем Мінералогічного кабінету. 1 (13) травня 1897 року захистив докторську дисертацію з мінералогії та геогнозії. Упродовж 1890–1898 рр. приват-доцент Вернадський виховав понад двадцять учнів, які стали відомими мінерологами.
У 1911 році В. Вернадський на знак солідарності зі звільненими з політичних мотивів професорами подав у відставку. Визнавши незалежність України як «доконаний факт», вчений у травні 1918 року вийшов із кадетської партії і 27 жовтня 1918 року став одним із засновників та першим президентом Української академії наук, створеної урядом гетьмана Павла Скоропадського.
Навесні 1919 року після встановлення радянської влади до Києва до Вернадського прибув представник Російської академії наук, його учень – А. Є. Ферсман. Під час поїздки для переговорів у м. Ростов-на-Дону через Новоросійськ Вернадський захворів на тиф, залишився в Криму і був перевезений родичами до м. Сімферополя. Після одужання, з вересня 1920 і до 1921 рр. працював ректором Таврійського університету в Сімферополі.
25 січня 1921 року Кримревком вирішив колишнього ректора Таврійського університету та низку інших професорів відправити до Москви, у розпорядження Наркомпросу. У січні 1922 року вчений брав участь у створенні Радієвого інституту, який очолював до 1939 року. Інститут був сформований шляхом об'єднання всіх існуючих на той час у Петрограді радіологічних установ. У 1922–1926 роках на запрошення президента університету Сорбонни його було відряджено до Франції для читання курсу лекцій з геохімії. У 1915–1930 роках Вернадський – голова Комісії з вивчення природних виробничих сил Росії, один із творців плану ГОЕЛРО. Комісія зробила величезний внесок у геологічне вивчення Радянського Союзу та створення його незалежної мінерально-сировинної бази.
У роки політичних репресій Вернадський пішов з усіх адміністративних постів, залишаючись лише науковим консультантом (щоб не брати участь у «чистках»). Коли почалася Друга Світова війна, вчений був евакуйований в Казахстан, подалі від фронту і його небезпек. У серпні 1943 року він повернувся до Москви з евакуації. 25 грудня 1944 року у В. І. Вернадського стався обширний інсульт, і 6 січня 1945 року він помер у Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі. У березні 1953 року на могилі вченого було встановлено пам'ятник-надгробок.
У 2016 році «Независимая газета» так охарактеризувала вченого:
Володимир Вернадський прославився на весь світ як непересічний мислитель, природознавець та засновник цілої низки нових галузей світової науки – геохімії, біогеохімії, радіогеології. За своїм фундаментальним внеском у науку видатного вченого порівнюють з Ісааком Ньютоном, Михайлом Ломоносовим та Альбертом Ейнштейном.
Складно знайти галузь, в якій би не відзначився Вернадський. Дослідження історії, мінералогії, гідро- та атмосфери, радіології, міграції хімічних елементів в земній корі дали поштовх до нових відкриттів світового масштабу, а захоплення усім новим вилилось у створення цілої науки – біохімії.
Праці вченого з наукового світогляду та історії стали методичкою для майбутніх дослідників. Геніальні ідеї Володимира Івановича та його дослідження земної кори сформували міцну базу для сільськогосподарської діяльності, гірництва та металургії. Вернадський розробив концепцію ноосфери, згідно з якою сформулювали принципи взаємодії природи та суспільства. Велике значення вчений приділяв воді. Він наголошував, що вода займає окреме місце в історії нашої планети, оскільки немає жодного природного утворення, яке могло б зрівнятися з нею щодо впливу на перебіг основних геологічних процесів. У 1933 році була опублікована перша частина його монографії «Історія природних вод». Вона унікальна за кількістю порушених і досліджених автором проблем, постановку і глибину опрацювання багатьох із них, обсяг і скрупульозність вивченого матеріалу.
За сприяння Володимира Івановича в Києві запровадили роботи з благоустрою Ботанічного саду, активно підтримували експедиції, заохочували авторів наукових робіт, а також – розпочалося створення біогеохімічної лабораторії. Протягом життя Вернадський написав 473 наукові праці з різних наукових сфер. Вчений стверджував: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві»..
Свої роздуми про долю України Володимир Вернадський виклав у багатьох працях, зокрема, у статті «Українське питання і російська громадськість». У щоденнику вченого є такий запис від 30 серпня 1920 року: «Я не можу собі уявити і не можу змиритися з падінням Росії... Але, з другого боку, огидні риси ледачої, неосвіченої тварини, якою є російський народ – російська інтелігенція не менше за її рабів, хижа й продажна, те історичне «варварство», яке так яскраво відображається довкола, примушує часом зневіритися в майбутньому Росії і російського народу. Немає чесності, немає звички до праці, немає широких розумових інтересів, немає характеру й енергії, немає любові й свободи... Адже російська демократія – це царство ситих свиней».
Коріння вченого по батьківській лінії належить до запорозьких козаків.
Довгі роки вчений присвятив роботі в Московському університеті. Коли з політичних мотивів було звільнено ряд викладачів, він на знак солідарності з ними також подав у відставку.
Володимир Вернадський любив поезію і сам складав вірші.
Широко відома концепція ноосфери була розроблена саме Вернадським.
Вернадський став батьком нової науки – радіогеології. Це здійснило прогрес людства далеко вперед в безлічі галузей.
Найважливішою речовиною на Землі вчений вважав воду.
У питаннях релігії Володимир Вернадський був агностиком. Крім того, він цікавився різними езотеричними вченнями.
У дореволюційні роки вчений брав активну участь у політичному житті країни, відстоюючи ліберальні позиції.
Він не раз заявляв, що рано чи пізно людство прийде до того, що при владі будуть стояти не найсильніші, а найрозумніші. Сам він називав це «диктатурою розуму».
Володимир Вернадський любив називати себе українцем і у нього навіть було прізвисько «упертий хохол».
У радянські роки багато вчених були репресовані. Володимиру Вернадському вдалося уникнути цієї долі завдяки заступництву Молотова.
Все життя Вернадський боявся інсульту, від наслідків якого постраждав його батько. 26 грудня 1944 року у Вернадського стався інсульт, після якого він прожив ще 10 днів, і помер, так і не опритомнівши.
Ім'я Вернадського присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, зокрема – Національній науковій бібліотеці України в Києві, кораблям, вулицям у містах і селах нашої країни.
На честь Вернадського названо два мінерали – «вернадит» і «вернадскит».
Академія наук СРСР у 1945 році встановила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського.
Починаючи з 1973 року, НАН України була встановлена також премія імені В. І. Вернадського, а з 2003 р. – Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.
У 1964 році іменем науковця назвали гірський хребет у східній частині Антарктиди.
У 1996 році Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей» на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу поблизу західного узбережжя Антарктичного півострова. На її базі було створено українську станцію «Академік Вернадський».
У 1981 році відкрили пам'ятник Вернадському в Києві.
У 2000 році на всеукраїнському шоу «Людина року» вченому, за його заслуги перед вітчизняною і світовою наукою та людством було присвоєно звання «Людина століття».
На честь науковця назвали астероїд 2809 Вернадський та кратер на зворотній стороні Місяця.
З 2015 року у м. Дніпрі проходить щорічний інженерний конкурс Vernadsky Challenge з призовим фондом у 2 млн гривень у якості гранту на розвиток проєктів молодих винахідників.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 16.12.2024