Михайло Драй-Хмара (1889–1939) – український поет, літературознавець, поліглот, перекладач, педагог.
Михайло Опанасович Драй-Хмара народився 28 вересня (10 жовтня) 1889 року в селі Малі Канівці на Полтавщині (тепер – Чорнобаївський район Черкаської області) в заможній козацькій родині.
Мати померла рано, коли Михайлику не було і 5 років. Сестра поета – Марія Колодуб, згадувала: «Тоді в селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато праці вдома – велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й померла».
Батько дав синові гарну освіту. Початкову школу Михайло закінчив у Золотоноші, а у 1902 році – вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом, як стипендіат, вступив до знаменитої колегії Павла Ґалагана в Києві, де навчався протягом 1906–1910 років. Цей навчальний заклад відповідав чотирьом старшим класам гімназії, і викладали у ньому найкращі педагоги Києва.
У 1910 році Драй-Хмара став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. У 1913 році його відправили у наукове відрядження за кордон для вивчення фондів бібліотек та архівів Львова, Загреба, Будапешта, Белграда та Бухареста.
У 1915 році – він закінчив навчання в університеті і залишився на кафедрі слов'янознавства для підготовки до професорського звання. Коли у зв'язку з війною Київський університет евакуювали у м. Саратов, Михайла відрядили в Петроградський університет. Саме там розпочалася «українізація» поета, яка спочатку проявилася у зміні прізвища: з Михайла Драй він став Драй-Хмарою – у прізвищі Драй йому вчувалося щось з німецької мови. У м. Петрограді він брав участь в об'єднанні студентів-українців, відвідував лекції з української історії, які читав українською мовою брат Михайла Грушевського – Олександр Грушевський. Своїй дружині – Ніні Петрівні, зізнався, що в російському північному місті він відчув себе українцем, і що ступивши на цей шлях, швидше помре, ніж зійде з нього. Ця обіцянка виявилася фатальною. У травні 1917 року Драй-Хмара повернувся до Києва, щоб взяти активну участь у національному відродженні свого народу.
Коли у 1918 році в Кам'янці-Подільському створювався український університет, 29-річний учений прийняв запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 року – обіймав посаду приват-доцента на кафедрі слов'янської філології. В університеті Михайло Панасович читав слов'янознавство, церковнослов'янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету в 1920 році видала його підручник «Слов'янознавство». Коли у лютому 1921 року університет «перекроїли» на інститут народної освіти, Михайло Панасович залишився там працювати, аж поки не потрапив під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. У 1923 році вчений повернувся до Києва і до 1929 р. викладав українську мову та літературу у столичних вузах, а з 1930 по 1933 рік – працював у Науково-дослідному інституті мовознавства.
У кінці 1928 року в «Літературному ярмарку» М. П. Драй-Хмара опублікував сонет «Лебеді», присвячений друзям-неокласикам: Максиму Рильському, Миколі Зерову, Павлу Филиповичу та Освальду Бургардту (який друкувався під псевдонімом Юрій Клен).
У наші дні Іван Дзюба зазначив: «Сонет Драй-Хмари прозвучав як мужній голос на захист друзів з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу». Цей твір викликав шалену критичну атаку як на автора, так і загалом на всіх поетів-неокласиків. Критика вийшла за рамки літературної полеміки, набрала політичного звучання і звинувачень митців у «поширенні контрреволюційних ідей» та «ворожій діяльності, спрямованої проти диктатури пролетаріату». На поетів-неокласиків посипалися доноси.
21 березня 1933 року Драй-Хмара був вперше заарештований за участь у контрреволюційній організації, що нібито діяла в Кам'янець-Подільському університеті. 11 травня його відпустили через брак доказів, проте позбавили усіх посад та професорського звання, не брали на роботу навіть учителем початкової школи, перестали друкувати. 16 липня 1934 року справу проти нього було поновлено і з того часу Драй-Хмара перебував під підпискою про невиїзд. 5 вересня він знову був заарештований за стандартним звинуваченням – націоналізм і контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив під тортурами ні на себе, ні на товаришів. 28 березня 1936 року поета засудили до 5 років ув'язнення з відбуванням покарання у спецтаборах на Колимі.
У листі до дружини від 2 липня 1936 року він писав: «Улюблені, дорогі, нескінченно улюблені, пишу вам 4 лист з м. Вільного (700 км до Хабаровська). Перед цим надіслав 3 листівки. Постараюся у 2-3 словах сказати про свою справу. Мене звинуватили за ст. 54.II.8 на підставі показань Зерова, Филиповича, Марка Вороного та Сергія Козуба, які зізналися у приналежності до к.-р. терористичної організації. Ці люди, з якими я або не мав нічого спільного (Вороний, Козуб), або перебував у ворожих відносинах Зеров, Филипович), мали нахабство брехати мені в очі, що я: до останніх днів був їхнім однодумцем і належав разом з ними к-р, підпіллю. Ця брехня пояснюється бажанням покращити своє становище, отримати ближчий табір і вигідніше місце у цьому таборі. Брехливих наклепів було недостатньо, щоб віддати мене під суд, а тому справу мою було виділено. Особлива Нарада рішенням від 28.3 ухвалила укласти мене за к.-р.! діяльність у Північно-східних таборах терміном п'ять років. Я думаю, що це Колима. Рішення О.С. мені було оголошено 13 квітня, а 16-го вивезли із Києва. Я всіма способами намагався повідомити вас, щоб отримати щось у дорогу, але мої старання виявилися безплідними, і я поїхав, не попрощавшись з вами, мої дорогі».
Дружину поета разом з малолітньою донькою Оксаною вислали з Києва у місто Белебей Башкирської АРСР. 27 травня 1938 року М. Драй-Хмарі додали ще 10 років ув’язнення за участь в антирадянській організації та в антирадянській пропаганді вже в таборі. Поета часто переводили з одного табору до іншого, йому доводилося працювати лісорубом, у вибої або на промиванні золотої руди, ночувати у наметах на 30-градусному морозі. Більшість посилок та листів, які надсилала йому дружина, губились і не надходили до адресата.
Михайло Драй-Хмара помер 19 січня 1939 року «від ослаблення серцевої діяльності». Так зазначено у довідці з реабілітації, яку отримала родина поета у 1989 році.
А ось так розповів про смерть поета його товариш по табору – репресований перший секретар Удмуртського обкому ВЛКСМ Михайло Добровольський (1907–1951): «Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, — український поет, професор – знавець мов і літератур… Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга – українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде «три тучи… Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг. З «Емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»… Підійшли. Конвой щось їм доповів… Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, – трах, до п'ятого – трах… Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв… Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима…».
Михайло Драй-Хмара почав цікавитися світовою літературою й вдосконалювати свої знання з німецької і французької мов, навчаючись в колегії. На цей час припадають і перші спроби писати вірші, спочатку російською мовою.
Як український поет Михайло Драй-Хмара заявив про себе в період перебування в Кам'янці. У щоденникових нотатках від 16 серпня 1924 року він залишає запис: «Я не вріс в свою епоху, бо протягом майже 20-ти років (з 9-тьох і до 29-тьох) був ізольований від життя. Спочатку «монастирське житіє» в Панському, від якого я, 9-літній хлопчик, буквально втік. Потім брудна Золотоноша. Далі гімназія, колегія, університет і, нарешті, блукання в тумані архаїчної філології. Хіба цього не досить, щоб зовсім одірватися від землі?». А дочка поета – Оксана Ашер, згадує, що саме в Кам’янці «батько почав по-новому думати і жити».
Драй-Хмара друкував свої поезії та переклади в альманасі «Буяння», у журналі «Нова думка», в газеті «Червона правда». Перша збірка віршів Драй-Хмари «Молода весна» теж мала вийти у світ 1922 року в Кам'янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Після відвідування Харкова у 1922 році, куди поет їздив для встановлення контактів зі столичними письменниками і видавництвами, оскільки на той час центр літературного життя знаходився в цьому місті, він систематично публікував свої вірші та поетичні переклади в літературних журналах «Нова громада», «Червоний шлях», «Шляхи мистецтва», «Життя й революція», «Всесвіт», «Зоря», «Глобус», «Літературний ярмарок». Першу і єдину прижиттєву збірку віршів «Проростень» поет видав 1926 року в Києві. До неї увійшли твори як кам'янецького періоду, так і пізніші шедеври.
Ідейно вмотивованим та привабливим художнім засобом є насичення віршів збірки «Проростень» грою характерних українських (державницьких) кольорів – «золота» та «блакиті»: «золотокоса осінь», «синій обрій», «хай блакитніє новий день», «синьо-золоті грімниці», «мій човен у блакитному крузі, зітхає золоте весло», «сині береги й золота гондола» та багато подібного. Щирістю та задушевністю пронизані поезії, присвячені Україні. Душа поета переймається стражданнями, які припали на долю рідного народу.
У вірші «Над озером рідкий туман» (1926–1927 рр.) ця тема розкривається через образи «шибениці чорної», «трупів», «гнилого горища». Справжнім «пристрасним монологом любові до України» назвав Іван Дзюба поему М. Драй-Хмари «Поворот» (1922–1927). Типове для неокласиків неприйняття радянської дійсності виявилося тут на повну силу прийомом підтексту.
У пейзажній ліриці поет створює художньо-виразними засобами з ідеальним поєднанням зорових та слухових образів, грою алітерацій та інтонацій, народнопісенними ритмами справжні поетичні шедеври. Це вірші «Ой, колом сонце вгору!» (1922), «Ласкавий серпень. П'яне сонце» (1926), «Здрастуй, липню кучерявий!» (1926), «Прийшло на рано...» (1926), «Накинув вечір голубу намітку» (1927), «Лист до Оксани» (1934) та інші.
Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов'янські мови (адже його спеціалізацією як ученого було слов'янознавство): українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку і давніх мов: старослов'янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав також новітні європейські мови: румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович у таборах, була англійська. У творчому доробку Драй-Хмари-перекладача твори Адама Міцкевича, Стефана Цвейга, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Данте, Олександра Пушкіна, Теофіла Готье та інших видатних зарубіжних авторів.
Вражає поетичне передбачення поета:
Я вмру,
а те, у що я вірю,
залишиться
і житиме без мене –
напевно житиме!..
На честь Михайла Драй-Хмари названа одна з вулиць Києва та Кам'янця-Подільського.
З нагоди 125-річчя від дня народження поета за ініціативи фонду Миколи Томенка «Рідна країна» 6 листопада 2014 року на будинку по вул. Садова, 1/14, що біля Кабінету Міністрів України, урочисто відкрили меморіальну дошку Михайлу Драй-Хмарі.
У грудні 2015 року була презентована найповніша збірка творів Михайла Драй-Хмари. Упорядником видання став літературознавець, заступник директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України – Сергій Гальченко. Автори передмов – Іван Дзюба та Микола Томенко.
Окремі поезії Михайла Драй-Хмари введено до програми з української літератури середньої школи.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 16.04.2024