Михайло Ткач (1932–2007) – український поет, пісняр, кіносценарист, критик, перекладач.
Михайло Ткач народився 26 листопада 1932 року в селі Лукачани Чернівецької області в селянській родині.
Перший клас з найвищими оцінками він закінчив у румунській школі, бо у той час село Лукачани територіально належало Румунії. Пізніше він продовжив навчання у школі села Новоселиця. Через значні успіхи у навчанні був зарахований відразу в шостий клас після четвертого.
Рятуючи сина від голоду 1946–1947 років, батько віддав його у Чернівецький інтернат для дітей залізничників. Поет згадував про ті часи так: «У голодні 1946–47 роки Чернівці стали для мене початком осмислення гострих кутів життя, пробою на зуб людських вартостей, етапом осягнення дивовижних міських вулиць, пошарпаних часом під'їздів і дворів повоєнної руїни...».
У 1947 році, після закінчення семирічки, Михайло вступив у Чернівецьке медучилище, оскільки батьки дуже хотіли, щоб син вивчився на фельдшера, а потім, у 1951 році став студентом медичного інституту. Саме там Михайла залучили до випуску студентської стінної газети. Це «громадське навантаження» настільки захопило юнака, що він почав писати вірші й займатися літературною самоосвітою.
У 1956 році у видавництві «Молодь» в Києві побачила світ його перша збірка поезій «Йдемо на верховини», а в 1957 році з'явилася друга збірка – «На перевалі». У травні того ж року М. Ткача прийняли до Спілки письменників України.
Батьки змирились з бажанням сина займатися виключно літературною діяльністю і Ткач почав працювати в редакції Чернівецької газети. Водночас він очолив літературне об’єднання. У серпні 1958-го в Чернівцях було створено письменницьку організацію і поета обрали її першим керівником.
Михайло Ткач відчував, що йому бракувало філологічної освіти, і з вересня 1959 року по 1961 рік він навчався на Вищих літературних дворічних курсах при Літературному інституті імені Горького в Москві.
Після їх закінчення – приїхав до Києва, який був визначений долею і став його домом. Значна частина творчого життя проходила на кіностудії імені Олександра Довженка, у Державному Комітеті кінематографії, на кіностудії хронікально-документальних фільмів.
У 1973 році Михайло Ткач був нагороджений премією імені Тараса Шевченка за сценарій повнометражного документального фільму про Україну. Михайло Миколайович був головою земляцтва буковинців у Києві «Буковина» та неодноразово обирався віце-президентом Українсько-Румунського товариства дружби.
Помер 4 квітня 2007 року від пухлини головного мозку. Похований у Києві, на Берковецькому кладовищі.
Михайло Ткач почав друкуватися з 1950 року. Літературним орієнтиром для нього був «Кобзар», перша прочитана ним від початку й до кінця книга, до того ж часто декламована в домашньому колі. Очевидно, під цими впливами М. Ткач і почав писати вірші в підлітковому віці.
У доробку митця більше ніж півтора десятка поетичних і пісенних збірок, повість «Хліб з добрих рук» (1981), сценарії, близько двадцяти документальних, великих і короткометражних фільмів та двох художніх, публіцистика, переклади румунських авторів.
Але вершинним творчим досягненням Михайла Ткача стали його самобутні поезії та пісня. У співпраці з композиторами Платоном Майбородою, Олександром Білашем, Ігорем Покладом, Євгеном Станкевичем, Ігорем Шамо, Олександром Злотником, Левком Дутківським та іншими він створив такі надзвичайно популярні в народі пісні, як «Марічка», «Ясени», «Сніг на зеленому листі», «Прилетіла ластівка», «Сину, качки летять», «Білі лебеді», «Мама Марія», «Писанка», «Чуєш, мамо», «Ой не ріж косу», «Якщо любиш, кохай»... А всього поет написав понад сто віршів, які стали піснями і пішли в народ. Кращі серед них увійшли до збірок: «Серед літа» та «Лебедині сурми», а також – зібрані в одній аудіокасеті.
Феномен популярності пісень М. Ткача полягає у вмінні бачити новизну у буденності, у філософському осмисленні вічних цінностей, у творенні неповторних образів з тонких зорових і серцево відчуттєвих асоціацій, в оригінальності письма. Критика слушно зазначала, що «тексти Ткачевих пісень … сприйнятливі і цікаві навіть без музичної мелодії» й називала його «поетом із ліричним талантом, пісенним за своєю природою».
Цікава історія створення поезії «Марічка», яку 22-річний студент медичного інституту Михайло Ткач написав, ще не маючи власних збірок поезій і навіть не мріяв про те, щоб стати відомим піснярем. Вірш був написаний під враженням зустрічі молодого поета з вродливою дівчиною-горянкою у Карпатах. Коли він був надрукований на сторінках обласної газети, серед музикантів області було оголошено конкурс – хто напише кращу мелодію на цей текст. І мало хто знає, що в архіві газети є десь чи не сорок мелодій «Марічки». Найбільшої популярності й слави зажила музика Степана Сабадаша і вже більше 50-ти років «Марічку» залюбки виконують на концертах всіх рівнів найкращі співаки, а також – простий люд на святкових застіллях та дозвіллі.
Здобутки М. Ткача на пісенній ниві не зробили з нього письменника одного жанру. Слава пісняра, яка прийшла доволі рано, лише підштовхувала до шліфування інших граней поетичного таланту. Жанрові пошуки митця зазначені і в назвах його творів: «Буковинські сонети», «Епітафія», «Монолог вірнопідданого поета», «Лист скрипки до її майстра», «Легенда про Дівичі скелі», «Балада про коня», «Дума про Лук’яна Кобилицю» та інші. Сам автор високо цінував поему «Хата», називаючи її, поруч із піснями, найдорожчим зі створеного ним.
М. Ткач успішно працював у жанрі пісні упродовж всього життя. Водночас не любив, коли його називали поетом-піснярем – волів зватися поетом і не зраджував своїх принципів, говорячи при цьому: «… якщо є поезія, то є і пісня».
Для пізнього періоду творчості М. Ткача характерна поява низки патріотичних віршів, які за своїми мотивами й пафосом нагадують стрілецькі пісні: «Сину, качки летять», «Ясени», «Засумую я», «Українська вишиванка», «При дорозі криниченька», «Вона одна», «Моя Україна», «На зелене свято» тощо. Найвідоміші з названих – «Сину, качки летять» і «Ясени» на музику О. Білаша – стали народними. Не лише Білаш надихався художніми образами М. Ткача, а й, навпаки, поет іноді працював із уже готовим музичним матеріалом. Якщо в пісні «Сину, качки летять» первинними були слова, то в «Ясенах» – мелодія. Уся пісенна лірика М. Ткача – це ода любові: до матері, України і жінки. Вона наближена до народних зразків, які услід за ними виховують суспільство на засадах добра, милосердя, щирості, справедливості, поваги, вірності та краси.
1973 – Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за повнометражний документальний фільм «Радянська Україна» (спільно з режисером і оператором).
1993 – заслужений діяч мистецтв України.
2002 – народний артист України.
У Чернівцях існує вулиця Михайла Ткача.
До 85-річчя Михайла Ткача на будинку, в якому він мешкав в Києві по вул. Прорізна, 13 було відкрито меморіальну дошку.
До 80-річчя Михайла Ткача У Чернівцях відкрито пам'ятну дошку на будинку, де жив поет.
У селі Лукачани, що на Кельменеччині, де народився і провів свої дитячі роки М. Ткач, працює меморіальний музей-садиба. Щороку там проводиться мистецьке свято «Талантом вигойдана пісня».
Іменем поета-пісняра названо місцеву школу в Лукачанах.
Пісня «Марічка» стала неофіційним гімном Буковини. Її мелодія вже багато років щодня рівно о 12 годині звучить з ратушної вежі Чернівців.
Нещодавно у видавництві «Букрек» вийшла книга про митця – «Пісня Михайла Ткача» (упорядник – Богдан Мельничук).
Окремі вірші М. М. Ткача введено у програму з української літератури середньої школи.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 01.01.2024