Оксана Сенатович (1941–1997) – українська поетеса, дитяча письменниця, перекладачка, редакторка.
Оксана Сенатович народилася 2 січня 1941 року в місті Бережани на Тернопільщині в родині сільських вчителів.
Її дитинство проходило у лиховісні роки Другої світової війни та наповнені нестатками наступні повоєнні літа.
Згодом спомин про них виллється в автобіографічну поезію «Діти війни», у якій були такі рядки:
У першому класі було нас десятеро.
Могло бути тридцять…
де решта – слабують, копають бульбу?
Решта – не народилася.
Завалівську середню школу дівчина закінчила у 1957 році із золотою медаллю і вступила у Львівський політехнічний інститут. Вона навчалася на механіко-технологічному факультеті, відвідувала літературну студію, яка діяла при інституті.
На одному із занять студійців познайомилась з поетом Володимиром Лучуком і згодом стала його дружиною. У 1962 році Оксана Сенатович отримала фах інженера.
У 1960-ті роки працювала інженером, у 1970-ті – перебувала на профспілковій роботі, працювала у Будинку технічної творчості молоді та юнацтва. У 1976 році – стала членом Спілки письменників України.
З середини 1980-х перейшла на творчу роботу. З 1993 по 1997 рік – головний редактор часопису «Діти Марії».
Оксані Павлівні Сенатович не судилося здійснити всі свої творчі плани та сподівання.
На 56-му році життя вона померла, але залишилися її твори, сповнені любові до рідної землі, до її людей, до маленьких громадян України.
Оксана Сенатович почала писати вірші ще у шкільні роки, і на час закінчення школи, як зазначає її син, також письменник, Іван Лучук, мала вже «…добрий десяток грубих зошитів, усуціль помережаних віршами».
Уперше поезії 16-літньої школярки були опубліковані в колективному збірнику «Яблуневий цвіт» у 1957 році. У 1968 році вийшла друком перша поетична книжка – «Стебло». Потім побачили світ наступні поетичні збірки: «Діапазон весни» (1979), «Голубий голос» (1984), «Чоловік з трояндою» (1986), а також збірка вибраних творів – «Обличчям до голуба» (1990).
За словами Івана Лучука, ці «дорослі» збірки «…засвідчують, що поетична творчість Оксани Сенатович вирізняється з цілого обширу української поезії самобутнім ліричним голосом з іронічними нотками, специфікою тематики та жанровим розмаїттям».
Перший вірш для дітей «Дорога» Оксани Сенатович був надрукований у журналі «Барвінок» ще в 1969 році, а вже згодом письменниця видала поетичні збірки: «Червоні лелеки», «Вісім сотень колобків», «Вчиться вересень читати», «Сніговик», «Живемо в одному домі», «Шпаки на колесах», «Соловейку, тьох-мажор!». Письменниця М. Людкевич так характеризує поетичну творчість О. Сенатович для дітей: «Мирний і щасливий поетичний дім подарувала поетеса своїм юним читачам. У ньому дітям затишно і світло, бо збудований він від щирого серця, добротно і талановито». Цей дім – рідне місто, Вітчизна, вся земля і природа, любити й берегти яку О. Сенатович закликає чи не кожним твором. Як, наприклад, у вірші «Друже мій…»:
У сльоту, і в час негоди,
І в погоду, друже мій,
Серцем слухати умій
Звуки рідної природи,
Звуки – дивні голоси
Незвичайної краси.
Людина, яка знає минуле свого народу, спроможна розуміти і процеси його сучасного життя, бачити його майбутнє. От і Оксана Сенатович у своїх прозових творах для дітей, зокрема, у казковому оповіданні «Малий віз» прагнула звернути їхню увагу на співвідношення давно минулих часів з сучасним життям. Тема єдності трьох складників історичного процесу – вчора, сьогодні, завтра, відтворена через фантастичний сон головного героя твору – Дмитрика. Фантастичні, казкові елементи, якими щедро наділений цей твір, посилюють небуденність, святковість розповіді про випадок з життя сучасного хлопчика, пробуджують уяву читача й цікавість до славної історії нашого народу.
У останній рік свого життя Оксана Сенатович написала ще дві повісті для дітей – «Вуйко Пампулько і пані Будьласка» та «Про Люлька Смока і Котів – місто чудес(не)». Перша з них була надрукована у журналі «Соняшник» (2000) та згодом вийшла окремим виданням (2007), друга – лише фрагментарно друкувалася в газеті «Діти Марії».
Оксана Сенатович працювала також як перекладач з різних слов’янських мов. Окремим виданням у її перекладі вийшла збірка віршів сербського поета Йована Йовановича-Змая «Малий велетень» (Київ, 1986). Її власні твори теж було перекладено багатьма іноземними мовами, зокрема, білоруською, естонською, казахською, киргизькою, молдавською, російською та серболужицькою.
У 1992 р. за літературний доробок для дітей вона стала першою лауреаткою премії імені Олени Пчілки, а 1995 року – лауреаткою премії імені Іванни Блажкевич.
Оригінальний доробок Оксани Сенатович заслужено й об'єктивно належить до золотого фонду української літератури для дітей.
Казкове оповідання «Малий віз» введено у програму з української літератури для 5-го класу середньої школи. Укладачі читанок, хрестоматій, збірників та посібників для позакласного літературного читання у початковій школі завжди включають поезії Оксани Сенатович до змісту цих видань.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 20.12.2023