Ісмаїл-бей Мустафа-огли Ґаспринський (1851–1914) – кримськотатарський та тюркський просвітитель, письменник, педагог, видавець, культурний та громадсько-політичний діяч.
Ісмаїл Ґаспринський народився 8 березня 1851 року у кримському селищі Дерекой у родині офіцера російської армії кримськотатарського походження, за яким у 1854 році було визнано спадкове дворянство.
Незабаром, під час Кримської війни, родина Ґаспринських переїхала до м. Бахчисарая.
Як і належало хлопчикові з правовірної мусульманської родини, Ісмаїл здобув початкову освіту в релігійній школі при мечеті – мектебе, потім його було віддано до чоловічої гімназії в Сімферополі.
Батько хотів, щоб його син у майбутньому став офіцером, і в 1863 році Ґаспринського перевели у Воронезьке військове училище, з якого він перейшов до 2-ї Московської військової гімназії.
Але кар'єра офіцера російської армії його не приваблювала – з юних літ Ісмаїл був схильний до літературної творчості й духовних шукань. Крім того, все його єство противилося муштрі та ординарності казарми.
Ґаспринський вирішив залишити військову гімназію і, повернувшись до Бахчисарая, присвятити своє життя благородній справі – народної освіти. Склавши відповідні іспити, він пішов працювати учителем у початкову школу.
Відданість культурі, мові й релігії свого народу поєднувалися в душі молодого Ісмаїла з прагненням освоїти все багатство європейської і російської культури.
Щоб поповнити знання й розширити культурний світогляд, двадцятирічний Ґаспринський у 1871 році вирушив до Парижа. Поїздка до Франції справила на молодого кримськотатарського інтелектуала незабутнє враження, оскільки він одержав уявлення про новітні досягнення західної цивілізації, усвідомив світовий масштаб мусульманського просвітницького руху, що проходив під гаслом синтезу східної духовності із західними науково-технічними та культурними досягненнями.
Саме там йому стало зрозуміло, що центром мусульманського відродження став Єгипет, де в минулі десятиліття, завдяки реформам правителя Мохаммеда Алі, рівень економіки й освіти значно підвищився. У зв'язку із цим метою своєї наступної закордонної поїздки Ґаспринський обрав Єгипет, де провів кілька місяців у 1874–1875 роках.
Французькі та єгипетські враження визначили ціннісні пріоритети й подальший життєвий шлях Ісмаїла Ґаспринського, пов'язаний із просвітницькою діяльністю, ставши основою для низки його літературних творів.
Він розробив і почав запроваджувати нову систему шкільної освіти для мусульман Криму, а потім – інших регіонів Російської імперії. Відомо, що вона передбачала безпосереднє ознайомлення школярів із азами російської та європейської культури, прищеплювала їм навички толерантності й віротерпимості, знання й повагу до науки, уникаючи будь-яких форм націоналізму і клерикалізму.
Після повернення з Єгипту його було обрано гласним міської думи, а в 1876–1884 роках він очолив її, ставши міським головою Бахчисарая. На цій посаді Ґаспринський доклав чималих зусиль для розширення в місті системи шкільної освіти. Ним і під його редакцією кримськотатарською мовою були видані численні книги для дітей. Найбільшу популярність у всьому тюркомовному світі мав його навчальний посібник «Ходжа і суб'яня» («Учитель дітей»), який зазнав багато видань.
Ґаспринський займався також науковою працею, головним чином у галузях історії, етнографії та писемної культури свого народу. У 1887 році він став членом науково-краєзнавчої організації Криму – Таврійської губернської наукової архівної комісії, виконав значну роботу з пошуку й вивчення літературних пам'яток середньовічного мусульманського Криму. Однак головною турботою Ісмаїла протягом усього його творчого життя був випуск періодичних видань кримськотатарською мовою.
У 1883 році Ґаспринський організував і редагував видання газети у Бахчисараї «Терджиман – Перекладач», що виходила паралельно кримськотатарською та російською мовами. Вона була першою і багато років залишалася єдиною тюркомовною газетою в межах Російської імперії, регулярно виходячи протягом 35 років, до квітня 1918 року. У ній регулярно друкувалися матеріали, які знайомили мусульман Криму з подіями загальноросійського і світового політичного та культурного життя, тут також починали свій літературний шлях молоді мусульманські літератори.
Розширення кола читачів і авторів дало змогу розпочати видання тюркомовних журналів, зокрема й розрахованого на жінок «Алієм нісван» («Жіночий світ») і гумористичного журналу, що називався «Ха-ха-ха».
У Криму Ґаспринський разом зі своїми однодумцями, учнями та близькими друзями створив ліберально-мусульманську кримськотатарську організацію «Іттіфак ель-муслимин» («Союз мусульман») й організував видання тижневика «Міллет» («Народ»). У ньому він намагався поєднати світову, насамперед, європейську культуру з освіченим ісламом, досягти взаєморозуміння й рівноправності народів різних релігійних традицій.
У 1907 році Ґаспринський знову вирушив у Єгипет, де почав видання арабською мовою газети «Аль-Нахда» («Відродження»). У 1908 році повернувся в рідний Крим, де відбулося святкування 25-річного ювілею його дітища – газети «Терджиман». Ця подія викликала широкий міжнародний резонанс. Але діяльність Ґаспринського влаштовувала далеко не всіх. У Росії, у Криму та мусульманському світі на зламі ХІХ-ХХ століть під впливом турецької пантюркістської пропаганди посилювалися націоналістичні настрої.
Паралельно серед консервативних мулл зароджувалася фундаменталістська течія, яка проголошувала іновірців природженими ворогами мусульман. Російські власті теж побоювалися посилення національних почуттів кримськотатарського народу. А Ґаспринський ставився до ідейних супротивників із усіх таборів терпимо і стримано. Як людина, яка перебувала в духовному плані значно вище від більшості своїх співвітчизників, він розумів їхні сподівання та прагнення й до певної межі завжди був готовий на розумні компроміси. Однак при цьому ніколи не поступався найважливішими для нього принципами гуманності й освіти, любові до рідного народу й відкритості для всього передового в західній, українській, російській чи будь-якій іншій культурі. Саме цим Ісмаїл Ґаспринський заклав фундамент демократичної традиції у кримськотатарському національному русі.
Помер Ісмаїл-бей Мустафа-огли Ґаспринський на самому початку Першої світової війни – 11 вересня 1914 року в Бахчисараї. Був похований біля центру духовної освіти мусульман Криму – Зинджирли-медресе. Незважаючи на тривоги воєнного часу, в останню путь його проводжали тисячі людей. Похорон продемонстрував єдність кримських татар, пробуджених до освіти й оновлення культурних традицій Ґаспринським.
Розквіт письменницького таланту Ґаспринського припадає на останню чверть XIX століття – він став патріархом нової кримськотатарської літератури, засновником багатьох літературних та публіцистичних жанрів не тільки у кримських татар, а й серед інших тюркомовних народів.
Його перу належать написаний в епістолярному жанрі роман «Листи молли Аббаса Франсу», повість «Африканські листи», історичне оповідання «Арслан киз», містична новела «Лихо Сходу» та інші художні твори. На початку XX століття його нариси й есе були видані у вигляді двох збірок – «Російські мусульмани» та «Російсько-східна угода».
Написаний Ґаспринським ще в 1881 році нарис «Російське мусульманство. Думки, замітки і спостереження мусульманина» став своєрідним інтелектуальним маніфестом не тільки для його автора. Є у ньому і звернення до освіченої мусульманської молоді: «Брати, візьміться серйозно за справу народної освіти... Вивчитися самому – гідність, але передати незнаючому своє знання ще більша гідність і благо, свята справа».
Оповідання «Дівчина-левиця» («Арслан киз») введено в програму з української літератури для 10 класу середньої школи. У основу цього твору письменник поклав один із епізодів Уйгурсько-Дунганського повстання 1864–1877 років. Розповідаючи в художньому переосмисленні про історичні події в іншій країні, народ якої піднявся на боротьбу проти гнобителів, Ісмаїл Ґаспринський намагався висвітлити проблеми свого народу, зокрема питання емансипації жінок. Він першим у кримськотатарській літературі і публіцистиці заявив протест проти дискримінації жінки. Гульджемал – головну героїню, письменник показав зразком лідера, спроможного підняти народ проти гнобителів.
Про письменника, просвітителя, педагога, видавця та культурного та громадсько-політичного діяча Ґаспринського знали не тільки в середовищі інтелігенції, а й на високому державному рівні. Про це красномовно засвідчують одержані ним нагороди: Золотий орден Світаючої Зірки від еміра Бухари (1893), орден «Меджідіє» від султана Османської імперії (1894) та орден Лева і Сонця від іранського шаха.
Ґаспринський удостоєний і російської нагороди – медалі Санкт-Петербурзького імператорського технічного товариства (1897) за просвітницьку й наукову діяльність у складі Таврійської губернської наукової архівної комісії.
Іменем Ісмаїла Ґаспринського названо: мікрорайон Ісмаїл-Бей у місті Євпаторія, вулиці у селищах і містах: Бахчисарай, Казань, Керч, Сімферополь, Херсон, Судак та бібліотека у Сімферополі, а також – астероїд 12185 Ґаспринський.
У Бахчисараї працює Меморіальный музей Ісмаїла Ґаспринського, який є об’єктом регіонального значення.
У Сімферополі та Бахчисараї письменнику й політичному діячу І. Ґаспринському встановлено пам’ятники.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 19.12.2023