Леонід Глібов (1827–1893) – український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч.
Леонід Глібов народився 4 березня (21 лютого) 1827 року в селі Веселий Поділ на Полтавщині.
Його батько був управителем маєтків поміщиків Родзянків у селі Веселий Поділ, а згодом – у селі Горби.
Граючись в обійсті маєтку, вразливий хлопчина не раз був свідком жорстокого ставлення поміщика до своїх кріпаків, не був байдужим до бідування знедолених людей і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Мабуть тому, за свідченням сучасників, першим, ще дитячим його твором була гостра сатира на одного з місцевих поміщиків.
Початкову освіту Глібов здобув вдома, а у 1840 році його відправили навчатися до Полтавської гімназії. Навчаючись в перших класах й сумуючи за домівкою, він став писати вірші російською мовою – перша відома нам поезія «Сон» датована 1841 роком. У 1847 році в Полтаві вийшла окремою книжкою збірочка «Стихотворения Леонида Глебова», за що автор-шестикласник ледь не потрапив до карцеру, бо насмілився друкуватися без дозволу гімназійного інспектора.
Ще гімназистом, у 1847 році через важку хворобу Леонід був змушений перервати навчання в гімназії і повернутися додому. Коли він одужав, то спробував вступити на медичний факультет Київського університету, але це йому не вдалося.
Улітку 1848 року, перебуваючи в рідній Хорольщині, Леонід Глібов познайомився з українським письменником, етнографом, фольклористом, істориком, мовознавцем та мандрівником – Олександром Афанасьєвим-Чужбинським. Він ознайомив Глібова з творчістю Тараса Шевченка та Євгена Гребінки, яких знав особисто. Молодий поет, вражений прочитаним «Кобзарем» та «Приказками», почав писати рідною українською мовою. Саме того літа він створив байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й Півень», але вони були надруковані лише у 1853 році.
У 1849 році Глібов був зарахований студентом Ніжинського ліцею князя Безбородька, утвореному на базі гімназії вищих наук. Цей учбовий заклад славився літературними традиціями та іменами його вихованців – Миколою Гоголем, Євгеном Гребінкою та іншими діячами культури й літератури вже широко відомими на той час.
Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання серед ліцеїстів і деяких викладачів. Професор М. Тулов, який читав лекції з теорії та історії літератури вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців – цілком самостійна й дуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Разом з етнографічними записами та віршами ці байки, починаючи з 1853 і до 1861 року, друкувалися у додатках до «Черниговских губернских ведомостей».
Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і відомим байкарем у 1855 році, бо раптова смерть батька, а невдовзі і матері, змусили його на деякий час перервати навчання. Після закінчення ліцею Леонід Глібов був уже одруженим чоловіком і знаним байкарем, у 1855 році був направлений працювати вчителем історії й географії у дворянське училище селища Чорний Острів на Поділлі. Через три роки він приїхав до Чернігова, де отримав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Свій яскравий творчий талант Глібов повною мірою виявляв і у викладацькій праці, а доброту своєї вдачі – у ставленні до учнів, за що й заслужив їхні любов та повагу.
У Чернігові він поєднував свою основну роботу з культурно-просвітницькою діяльністю: брав участь в організації недільних шкіл, гуртків місцевої інтелігенції, літературних вечорів та вистав, сам писав сатиричні п’єси: «До мирового» й «Хуторяночка». Тоді ж потоваришував із землевольцем І. О. Андрущенком, який поширював заборонені в російській імперії видання О. Герцена політичної спрямованості, зокрема газети «Колокол» і «Полярную звезду».
З 1861 року Глібов почав видавати газету «Черниговский листок», в якому йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Свої дописи він вміщував під псевдонімом Простодушний. Газета припинила своє існування у 1863 році, коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову. Саме тоді вийшла збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». Байкар залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п’ятнадцять літ.
Переживаючи смерть доньки Ліди, Глібов важко захворів, майже втратив зір, а через два роки у нього також померла і дружину. Після всіх цих нещасть, які випали на його долю, поет на деякий час замовк. У 1867 році він отримав посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Писав мало, в основному прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботвиван». На початку 1893 року стан здоров’я Глібова різко погіршився. Зі спогадів друзів відомо, що він перестав виходити з дому, а твори писав під лінійку з лупою. 24 жовтня 1893 року, за тиждень до смерті поет продиктував близькому приятелеві свою останню байку – «Огонь і Гай». Цей твір став своєрідним заповітом байкаря.
Молодіж любая, надія наша, квіти!
Пригадуйте частіш ви баєчку мою;
Цурайтеся брехні і бійтеся дружити
З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.
Леонід Глібов помер 10 листопада 1893 року і був похований у Чернігові поблизу Троїцького монастиря.
Розпочавши віршувати ще в шкільні роки, Леонід Глібов проніс любов до художнього слова крізь усе життя, а найбільше визнання в українській літературі він здобув як байкар, створивши понад сотню творів цього жанру. З його ім’ям пов’язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки. Іван Франко назвав Глібова поряд з Гребінкою найкращим українським баснописцем, а його ліричні вірші – перлинами української лірики.
Перша збірка – «Байки Леоніда Глібова», що вийшла у Києві 1863 року й тираж якої був майже весь знищений, містила 36 творів. У 1872 році йому вдалося видати другу збірку, доповнену в порівнянні з першою, а 1882 – третю, що була передруком попередньої. Через цензурні заборони спроби надрукувати інші збірки Глібову вже не вдалися.
Перші байки Глібова, написані ним у 50-ті роки, були або перекладами творів І. Крилова, або створені на основі сюжетів російського байкаря. Згодом він почав докорінно переробляти фабулу байок Крилова: в одних змінював ситуації, вводив ліричні відступи та пейзажні зарисовки, в інших – творчо використовував лише криловську тему, окремі образи тощо. У творах цього періоду Глібов узагальнено зображував типові явища дореформеної кріпацької дійсності, спрямовуючи сатиричне вістря свого пера проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня. А на початку 60-х років XІX ст. Глібов написав уже такі оригінальні твори, як «Вовк і Вівчарі», «Вовк та Ягня», «Лящі», «Цуцик» та інші. У кращій із них – «Вовк та Ягня», в яскравих алегоричних образах розкрито взаємини між поміщиками й кріпаками.
Заслуги Глібова в розвитку поетики байки є дуже вагомими. Він збільшив її жанрові межі, урізноманітнив форми, вперше в українській літературі збагатив байку лірикою пісні і балади. У творах, написаних протягом 70–90-х років XІX ст., поряд зі старими темами він порушував і нові («Лев на облаві», «Жаби», «Кундель», «Скоробагатько», «Сила» та інші), у яких поглиблювались засоби реалістичного зображення дійсності, було урізноманітнено галерею образів, зміцнено зв’язок із народною творчістю.
Найсвітліші враження життя у поета завжди були пов’язані з дитинством. Він любив розповідати своїм друзям про безтурботну пору дитячих літ, про любов матері, про батька та його улюблену співучу кенарку, за що до нього пристало вуличне прізвисько Кенир. На згадку про батька поет Леонід Глібов взяв псевдонім Дідусь Кенир, яким підписував свої твори для дітей. У львівському дитячому журналі «Дзвінок» Леонід Глібов видав багато казок, віршованих загадок, акровіршів. Вони цікаві й для сучасної малечі, а проблематика байок не втратила своєї актуальності і в нашому «некріпацькому» суспільстві.
5 березня 2017 року на державному рівні в Україні було відзначено пам'ятну дату – 190 років з дня народження Леоніда Глібова. На його честь названо вулиці у багатьох містах України. Кращі байки Леоніда Глібова включено у програму з української літератури середньої школи, а загадки та акровірші вміщено у «Читанки» для початкових класів.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 02.11.2023