Наталена Королева (1888 – 1966) – українська письменниця, лексикограф, єгиптолог, археолог і актриса.
Наталена Андріанівна Королева народилася 3 березня 1888 року в селі Сан-Педро де Карденья біля міста Бургос у Північній Іспанії.
Її повне ім'я за старовинним іспанським звичаєм – Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена.
Батьком майбутньої письменниці був польський граф Адріан-Юрій Дунін-Борковський, а мати походила з роду іспанських грандів де Кастро Лячерда. Вона померла майже відразу після народження дочки. Дівчинку забрала до себе бабуся Теофіла з боку батька і до п’яти років виховувала її у своєму родовому маєтку, що знаходився у селі Великі Борки на Волині.
Коли бабуся померла, дівчинку забрав до Іспанії материн брат Еугеніо. Там її віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона пробула майже дванадцать років. У монастирі Наталена вивчала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику і співи. Коли бувала у своїх іспанських родичів, вчилася їздити на конях, фехтувати і стріляти.
Друга дружина батька, чеська графиня Людмила Лось, наполягла на переїзді вже сімнадцятирічної вихованки католицького монастиря до Києва, де через два роки вона закінчила Інститут шляхетних дівчат.
Коли родина переїхала до Петербурга, Наталена здобула вищу освіту – закінчила археологічний інститут і одержала ступінь доктора археології. Потім вона вивчала єгиптологію і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника». Її роботи виставлялись у залах Петербурга та Варшави.
Батько і мачуха були не в захваті від поривань Наталени до знань і наполягали на заміжжі. А вона спочатку вступила до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом уклала контракт з паризьким «Theatre Gymnase», що гастролював тоді в столиці.
Наталена Королева мала успіх на сцені, проте слабке здоров’я завадило подальшому розвитку кар’єри співачки. Вона лікується на Закавказзі і в Західній Європі, займається улюбленою справою – мистецтвом і археологією: знову виступає в оперних театрах Парижа і Венеції (співала партію Кармен в опері Ж. Бізе), бере участь в археологічних розкопках Помпеї і в Єгипті. З 1909 року починає активно друкувати свої художні твори та наукові статті у французьких літературних і наукових журналах. Це були, як згадувала письменниця, чи не найкращі роки в її житті.
Перша світова війна застає Наталену Королеву в Києві біля вмираючого батька. Поховавши його, дівчина йде сестрою милосердя у російську армію. Майже три роки Наталена перебувала на війні, одержала солдатський хрест «За хоробрість», була тричі поранена, хворіла на тиф і запалення легенів. Зустріла князя Іскандера із роду персидських царів Ахемінідів, що служив офіцером у російському війську і вийшла за нього заміж. Однак чоловік через півроку загинув під Варшавою, і Наталена повернулася до мачухи в Київ. Разом з нею вона записується в групу чеських репатріантів, і в грудні 1919 року вони їдуть до Львова. По дорозі заїжджають у містечко Красне, де жили родичі мачухи. Там мачуха захворіла і померла. На початку 1920 року Наталена Королева сама дістається Чехії і знаходить роботу в системі народної шкільної освіти.
У Празі Наталена зустріла Василя Королева-Старого, якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча і видавця. Вони одружуються та купують скромний будиночок поблизу містечка Мельник, неподалік Праги. Саме там, прислухаючись до порад і настанов чоловіка, Наталена Королева сформувалася як українська письменниця.
Василь Королів-Старий помер внаслідок серцевого нападу в грудні 1941 року після виклику на черговий допит в гестапо. Після смерті чоловіка Н. Королева гірко переживала свою самотність й не могла змиритися із забуттям, що супроводжувало її у 40-і – 60-і роки. Коли у Чехо-Словаччині встановився прорадянський режим, її позбавили пенсії, припинили друкувати, тож доводилося заробляти приватними уроками іноземних мов і музики, а часом вона працювала навіть прибиральницею. Письменниця померла 1 липня 1966 року в Мельнику. Вона похована на цвинтарі Святого Вацлава поруч із чоловіком. Мерія міста взяла під свою опіку могилу Василя Короліва-Старого та Наталени Королевої.
Писати художні твори французькою мовою й друкувати їх в періодиці Наталена Королева почала з шістнадцяти років. З 1919 року, за порадою В. Короліва-Старого, починає писати виключно українською. Перше оповідання українською мовою «Гріх (З пам'ятної книжки)» було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921 року за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, публікували її твори.
В одному з своїх листів Наталена Королева згадувала: «Чому я стала українською письменницею? Бо як побачила Волинь, то закохалась в екзотиці. А як побачила Київщину – власне Київ з його соборами, народом, то не могла позбутись думки – ні, пересвідчення – що ці люди нащадки стародавньої Еллади. На березі Чорного моря ще більш у цьому впевнилась. Стала збирати старі легенди, рівняти їх з тим, що писав Геродот, що розповідали арабські автори. Так блудний лицар знайшов свою духовну землю, свій чарівний перстень, щоб сповнити істотне завдання у житті: творити мистецькі цінності для добра української нації».
Більшість творів Наталени Королевої присвячені історії Стародавнього Риму, ранньохристиянської доби, Середньовічної Європи, країн Сходу, давнім часам в Україні – темам, які на той час майже не висвітлювалися в українській літературі. Особливої популярності зажили історичні повісті «1313», «Без коріння», «Предок», «Сон тіні». 1936 року письменниця здобула нагороду львівського літературного конкурсу. А 1942 року у Празі двома випусками було видано її збірку «Легенди старокиївські», куди увійшов цикл з 25 легенд-оповідань про народних героїв доби княжої України-Русі. У першій частині книжки вміщена присвята: «Мойому дружині В. Короліву-Старому, що вивів мене з інших далеких шляхів на шлях українського письменства, присвячую ці легенди».
Найбільш значущим твором у творчому доробку письменниці є автобіографічна повість «Дорогами та стежками життя» (1953). Вона вміщує чимало спостережень та мудрих роздумів про тривожне життя Європи першої половини ХХ століття, нагадує про вічні істини та намагається відповісти на питання, що споконвіку хвилюють людство. Останнім часом твори Королевої знаходять свого читача. 2007 року в Дрогобичі вийшла збірка «Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas?». 2009 року у Львові надруковано збірку автобіографічних творів, а 2011-го у Києві перевидано збірку «Легенди старокиївські». Легенда «Кирило Кожум’яка», що входить в цю книжку, введена у програму з української літератури для 5 класу середньої школи.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 11.07.2023