Валентин Чемерис (1936–2016) – український письменник, сатирик-гуморист, публіцист, журналіст, упорядник.
Валентин Лукич Чемерис народився 8 липня 1936 року у селі Заїчинці Семенівського району на Полтавщині у селянській родині.
У шкільні роки Валентин багато читав, називав сільську бібліотеку своєю другою домівкою, розносив книги літнім людям.
У 1953 році через стан здоров`я переїхав із матір'ю до Дніпропетровська, лікувався в лікарні ім. Мечнікова. Сорок років він прожив в цьому місті. Тут закінчив середню школу, працював у радгоспі «Нижньодніпровський», на підприємствах Придніпров'я.
Пізніше був журналістом у редакціях обласних газет. Перше його оповідання «Як я навчився писати гуморески» надруковано в 1959 році в дніпропетровській газеті «Молодий ленінець». З 1963 року – член Спілки письменників України.
У 1971 році Валентин Чемерис заочно закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Максима Горького в Москві. З 1972 по 1976 рік працював редактором республіканського видавництва «Промінь», а з 1989 по 1993 – головою Дніпропетровської організації Спілки письменників України. Дніпропетровськ став його другим рідним містом. В. Чемерис говорив: «При слові «Полтавщина» в мене щемно тепліє біля серця... Бо це земля юності моєї ранньої, земля моїх батьків, дідів, прадідів, земля моїх пращурів – козаків і селян, край роду мого, а це – навічно. Але й при слові «Дніпропетровщина» теж щемно тепліє біля серця, адже на берегах Дніпра – батьківщина моїх дітей і онуків, край, де я утверджував себе в Україні, де слово моє розпочало свій шлях до читачів…»
З 1993 року письменник жив і працював у Києві – був заступником головного редактора та завідувачем відділу сатири газети «Літературна Україна». З 1993 по 1994 – головний консультант із питань літератури в адміністрації Президента України. З 1996 по 2001 – секретар Національної спілки письменників України, член її Президії і Вищої ради. Помер 4 грудня 2016, похований у Києві на Байковому кладовищі.
Свій творчий шлях у літературу письменник розпочав як сатирик-гуморист – він регулярно видавався з 1962 року: гуморески, сатирична проза, пародії – всього 18 збірок веселих історій. Перше його оповідання «Як я навчився писати гуморески» було надруковано в 1959 році в Дніпропетровській газеті «Молодий ленінець». Один із найвидатніших гумористів сучасності Павло Глазовий так писав про нього: «Валентин Чемерис належить до когорти тих відомих і ведучих нашіх сміхотворців України, чиї веселі речі я читаю із задоволенням, з відчуттям відкриття нового. Фантазії йому не позичати. Добрий вигадько й шуткар! Чудовий гуморист від Бога! Валя Чемерис – сміхотворець високого рангу і класу, я його люблю і шаную. Певний, що українську гумористику без його імені вже не уявити».
Творча спадщина Валентина Чемериса дуже велика, налічує майже сто видань, у яких вміщені різножанрові твори: гумористично-сатиричні, історичні, пригодницько-фантастичні, автобіографічні, а також книжки для дітей. Письменник порушує в них одвічні проблеми любові, вірності, боротьби за справедливість, виховання духовної особистості. Всі вони сповнені оптимізму. «Що тут дивного, гумор я люблю, веселі речі я писав і писатиму до кінця свого життя. Але писатиму й інші – історичні, фантастичні і ще бозна-які, ті, що ляжуть мені на душу», – говорив Чемерис.
Особливе місце в творчому доробку письменника посідають його автобіографічні твори. У книзі «Це я, званий Чемерисом…» автор розповідає про реальні події минулого, учасником яких він був, про свої враження. У трилогії «Веселий смуток мій» письменник описує своїх друзів, колег, знайомих, розкриває окремі характери, подекуди роблячи критичні зауваження.
Про свої шкільні роки, друзів, перші юнацькі почуття Валентин Чемерис згадує в чудовому гумористичному оповіданні «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання». Це один із ранніх творів письменника. Він був написаний українською мовою, коли митець ще навчався в Літературному інституті імені Горького. Перше видання в перекладі російською мовою здійснило московське видавництво. За часів незалежності України твір перевидавався у 2015 та 2018 році. В основу сюжету повісті покладена історія про дружбу і перше кохання. Головний герой Вітя Горобець – це він, Валентин Чемерис. Імен друзів, мешканців села Великі Чаплі, праобразом якого стало рідне селище письменника, Чемерис не змінював. Цей твір включено до нової шкільної програми з української літератури для 7 класу середньої школи.
Найпомітніше місце в творчості Чемериса посідають історичні твори. До цієї тематики він вперше звернувся в 1960-ті роки. «Зі шкільної лави притягувала мене до себе історія українського народу», – зізнається письменник. Роман Валентина Чемериса «Ольвія» – вважається одним з найкращих художніх творів історичної тематики. Це книжка про давньогрецьку колонію в Нижньому Побужжі, яка була заснована у 647–646 р. до н. е. Світлана Мартинова – старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я», так характеризувала твір: «Це про наших предків, про чорноброву і чорнооку Україну, що народилася в русявій і синьоокій Русі». Роман, написаний в 1969 році, вперше був виданий лише 13 років потому. Згодом кілька разів перевидавався і увійшов до 30-томної бібліотеки шедеврів історичних романів України.
Ще двом творам Чемериса судилося довго чекати своєї появи. Повість «Маруся Чурай» була видана лише через 16 років після її написання. Рукопис повісті було «загублено» в 1973 році у видавництві, і тільки в 1989 році був надрукований в обласній молодіжній газеті «Прапор юності» в скороченому, журнально-газетному варіанті. Рукопис роману «Лицарі» про зруйнування запорожцями Кодацької фортеці на Дніпрі у 1635 році, пролежав у шухляді 20 років. І тільки в часи перебудови, на початку 1993 року, роман вийшов у світ у видавництві «Український письменник» вже під новою назвою – «Фортеця на Борисфені».
Твори Валентина Чемериса друкувалися в багатьох журналах. Він є упорядником і автором чисельних колективних збірок, альманахів та антологій прози. Його книжки видавалися російською мовою, мовами народів республік СРСР; виходили німецькою, болгарською, румунською, польською та іншими мовами народів світу.
Українська держава гідно оцінила творчі здобутки Валентина Чемериса. За літературний труд письменник відзначений багатьма урядовими нагородами та грамотами, званням заслуженого працівника культури України. Він – лауреат республіканської премії в галузі сатири та гумору імені Остапа Вишні за збірку «Еліксир для чоловіків», нагороджений літературно-мистецькими преміями імені Федора Маківчука та Степана Олійника (2008), гумористичними преміями Одарки і Карася, є неодноразовим лауреатом премії гумористичного журналу «Перець».
У 1990 році Валентин Чемерис отримав найпрестижнішу краєзнавчу нагороду – Всеукраїнську літературну премію імені Д. І. Яворницького за романи «Скандал в імператорському сімействі» та «Смерть Атея».
У 2008 році – за романи «Фортеця на Борисфені» та «Ордер на любов» письменнику присуджена Міжнародна премія Українського козацтва «Лицарське перо», а у 2009 році – Всеукраїнська літературна Аркадіївська премія за роман «Ольвія» (чотири масових перевидання). Того ж року йому була присуджена літературна премія імені Івана Мазепи за історичний роман про гетьмана Петра Дорошенка «Без права повернення» та літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького за повість «Убивство на хуторі біля Диканьки».
Валентин Черемис також був нагороджений орденами Української православної церкви (рівноапостольного князя Володимира Великого І, ІІ, ІІІ ступенів, святого архистратига Михаїла, Андрія Первозванного ІІ ступеня;), орденом Святого Кирила й Мефодія, Почесною грамотою і медаллю Кабміна України.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 26.05.2023