Валерій Шевчук (народився 1939 року) – український письменник-шістдесятник, видатний майстер психологічної і готичної прози, літературознавець, публіцист, історик, дослідник і перекладач сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури, основоположник національного літературного бароко, громадський діяч.
Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі у родині шевця.
У 1956 році закінчив школу й спробував стати студентом Львівського лісотехнічного інституту, бо хотів бути геологом.
Вступити до вишу не вдалося, і у 1957 році, після закінчення технічного училища, став працювати на бетонному заводі.
У цей час Шевчук захопився вивченням української літератури і у 1958 році вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» і «Молодь», став писав вірші, а з 1960 року – новели. У 1961 році дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі, написав 18 коротких новел і першу свою літературознавчу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника. Наступного, 1962 року, написав уже 20 новел. Частина з них була опублікована в журналах «Вітчизна» і «Літературна Україна».
Після закінчення університету Валерій Шевчук працював власним кореспондентом газети «Молода гвардія». Восени його призвали до армії, але він не припиняв писати вірші і прозу. Повернувся додому у 1965 році і у вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства Києво-Печерської лаври. Перша книга Шевчука – «Серед тижня», побачила світ у 1967 році. Тоді ж він був прийнятий до Спілки письменників України.
У 70-ті роки твори Валерія Олександровича майже не друкували, але письменник продовжував писати «для себе». Працював самозабутньо і плідно. І протягом 1979 – 1999 pp. видав більше двадцяти своїх творів. Щороку в світ виходило по дві, а то і по три книжки письменника.
З 1988 року Валерій Шевчук – ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України, історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство», викладає у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка.
У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.
Перу письменника належать майже 40 видань для дорослих і дітей. Це романи, повісті, збірки оповідань та казок, а також збірка п'єс «Драматургія», збірка поезій «Місто днів», автобіографія «Сад житейський думок, трудів та почуттів». Художні твори письменника перекладалися 21 мовою світу.
Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Це праця «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима» і «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII століть» у 2 томах, збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона», «Літопис Самійла Величка» та інші.
З літературознавчих праць треба відзначити: «Дорога в тисячу років», «Із вершин та низин: Книга цікавих фактів із історії української літератури», «Доля: Книга про Т. Шевченка в образах та фактах», «Муза роксоланська: Українська література XIII–XVIII ст..», «Енеїда» І. Котляревського в системі літератури українського бароко».
Шевчук-історик видав монографію «Козацька держава», упорядкував книги «Іван Мазепа», «Самійло Кішка» тощо.
«Письменник відкриває людину і світ без читача: від себе і для себе, але, прагнучи природного процесу творення, віддає продукт свого осмислення на суд суспільства й індивідуума. Як ті його сприймуть, від нього, автора, не має залежати».
«Написані мною твори не впливають на моє життя, хоча я в них вкладаю багато елементів життя власного. У мене герой походить від прототипу, а не навпаки. Містичні речі можуть відбуватися в іншому. Наприклад, описую місцевість, яка в природі існує, але де ніколи не бував. Пізніше туди потрапляю і вражаюсь: опис значною мірою відповідає реальному».
«Моя доля, як митця, не складалася безхмарно, але я ніколи на неї не нарікав. Ніколи не шукав слави для себе, але шукав слави для народу свого і своєї літератури. Зрештою, я й полюбив народ свій через те, що він був упосліджений, гнаний, битий і обкрадений».
Валерій Шевчук має звання заслуженого діяча польської культури (за переклади творів Я. Івашкевича та К. Галчинського). У 1988 році його творчість була відзначена Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка (за роман «Три листки за вікном»). Він є також лауреатом літературних премій фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, І. Огієнка, О. Копиленка, журналів «Київська старовина», «Україна», «Дніпро», «Березіль».
1999 року В. Шевчука нагородили «Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню», у 2016 – медаллю Івана Мазепи та ювілейною медаллю «25 років незалежності України». У 2017 році Валерій Шевчук став лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша (за твір «Порослий кульбабами дворик»).
В Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка 29 листопада 2011 року була започаткована українська літературна премія імені Валерія Шевчука (Премія Шевчука). Ця творча відзнака щороку вручається авторам за найкращу книгу прози, видану українською мовою за попередній календарний рік.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 25.05.2023