Антін Лотоцький (1881–1949) – письменник, історик, видавець, журналіст, перекладач, педагог і громадський діяч. Псевдоніми і криптоніми – А. Бей, А. Вільшенко, Лотан, Тото-Долото, Самособою не Руданський, А. Л., Л. А. та ін.
Антін Львович Лотоцький народився 13 січня 1881 в с. Вільховець, нині – Бережанського району, у сім’ї галицького педагога і письменника Лева Лотоцького.
Під час навчання в гімназії був членом таємного гуртка «Молода Україна».
Студентом філософського факультету Львівського університету слухав лекції видатного українського історика Михайла Грушевського і співпрацював з газетою «Діло».
З 1911 року Антін Лотоцький вчителює у Рогатинській приватній гімназії, де у 1912/13 навчальному році стає одним з ініціаторів заснування товариства «Молода Січ». У цьому осередку гімназисти вивчали історію, літературу і народні звичаї України, шанували товариську взаємодопомогу, козацькі закони. Коли у серпні 1914 року почалася світова війна й постало питання про формування національної військової частин, вступити до леґіону Українських Січових Стрільців зголосилися майже всі учні і педагоги Рогатинської гімназії, а Лотоцький став старшиною. У Рогатинську гімназію він повернувся лише в 1922 році, а з 1923 повністю присвятив себе письменницькій і видавничій діяльності.
Разом з М. Угрином-Безгрішним він заснував у Рогатині видавництва «Журавлі» (для дорослих читачів), «Сині дзвіночки» (для дітей), видавав журнал «Рогатинець» – орган Українського педагогічного товариства, брав активну участь у роботі львівського журналу «Світ дитини». У 1934 році у цьому видавництві побачили світ його чотиритомна «Історія України для дітей», що охоплює період від найдавніших часів до початку першої світової війни.
Під час німецької окупації Антін Лотоцький жив і працював в Рогатині, викладав в школі. У 1944 р. переїхав до Львова й оселився в інтернаті для людей похилого віку, бо сім’ї не мав, був самотній. За клопотанням письменників Львова 18 квітня 1946 року Лотоцького прийняли до Спілки письменників України, але за те, що він воював у лавах Українських Січових Стрільців й боровся за державність України, його творчість була поза увагою українського літературознавства і критики, твори письменника за радянських часів не видавали. У 1946 р. був перевиданий лише один літературний твір – казка «Котигорошок».
Антін Лотоцький помер 28 травня 1949 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Повернення творчості А. Лотоцького до сучасних читачів активно розпочалось лише у 1991 році.
Батько Антона Лотоцького був відомим на Галичині письменником і педагогом. Він прищепив своїм дітям любов до літератури та історії. Його твори друкувалися в часописі «Літературно-науковий вісник», що виходив у Львові за редакцією Івана Франка та Михайла Грушевського. Під впливом батька Антін з дитинства зацікавився історією та літературою, багато читав, охоче вчився. Творча атмосфера, що панувала в родині, сприяла ранньому пробудженню у Антона літературного таланту. Уже під час навчання в Бережанській українській гімназії він разом з братом Володимиром видавав гумористичний журнал «Небелиці». Ще за студентських часів Лотоцький опублікував свої перші літературні твори: «Цвіти з поля» (1907), «Ведмедівська попівна» (1909), видані Товариством «Просвіта», а також історичну повість з часів Хмельниччини «Триліси» (1910).
У доробку Антона Лотоцького 13 книг оповідань, сценічних картин, віршів, повістей для дітей. Загалом у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України зберігається майже п’ятдесят літературно-критичних та мовознавчих досліджень, науково-популярні, публіцистичні статті та інші твори. Серед них «Мала граматика української літературної мови», видана 1936 року видавництвом «Сині дзвіночки» у Рогатині.
Лотоцький, як ніхто інший з українських письменників, багато зробив для розвитку українського історичного оповідання. Серед найвідоміших творів – «Смертне зілля» (1921), «Було колись на Україні» (1934), «Княжа слава» (1939), «Михайло-Семиліток» і ще багато інших, насамперед, дитячих творів. Це «Пан Коцький», «Вільгельм Тель» (обидві – 1920), «Смертне зілля», «Червона Шапочка», «Чорнокнижник з Чорногори» (всі – 1921), «Пригоди Лиса Микити», «Казка про Шевченка…» (обидві – 1924), «Царівна-жаба», повість «Кужіль і меч» (1927), сценічна картина «В ніч святого Миколая» (1931), «Іван і Ганнуся. Драматична казка» (обидві – 1932), «Історичні оповідання», «Перша проща» (обидві – 1933), «Козак Байда» і «Роксоляна» (1936) та ін.
Слава прийшла до письменника з виходом у світ його чотиритомної «Історії України для дітей» (1934). Зібрання складалося з численних оповідань про минуле рідного краю, починаючи з часів Княжої України. «Історія України для дітей» і досі служить своєрідним підручником для молоді української діаспори.
Як знавець багатьох іноземних мов, Лотоцький ознайомлював українських дітей з кращими зразками світового письменництва. Напередодні Другої світової війни Лотоцький написав одну з найкращих своїх книжок – збірку історичних оповідань «Княжа слава». Вона вийшла у світ 1942 року в «Українському видавництві» (Краків – Львів). У 1991 році у Львові масовим накладом здійснилося її перевидання. Тоді ж було перевидано також книжка «Хрест над Дніпром», повість «Кужіль і меч», «Історія України для дітей».
Ряд віршів для дітей були представлені також в читанках «Рости на щастя України-мами» (1991) і «Я дитина українська» (1993), а також в антології духовної поезії західноукраїнських авторів «Богославень» (1994).
Ім’я Лотоцького носить гімназія в м. Снятин і вулиця, на якій вона розташована.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 25.05.2023