Починаючи з 70-х років ХІХ століття почалися перші освітні реформи Мейджі-періоду, завданням яких було «поєднати японський дух із західним навчанням». Головне, що сприйняли японці із надбань західної педагогічної думки, — ідея «дитиноцентрованої освіти».
Система освіти в Японії продемонструвала дивовижну здатність вбирати в себе передові педагогічні ідеї, трансформуючи їх в ефективні освітні моделі.
«Свобода, індивідуальність, різноманітність» — «три кити», на яких почала базуватися школа післявоєнної Японії.
Школа в Японії має структуру 6+3+3:
Існує два відповідальні періоди для японської молоді: 15 років і 18 років — у такому віці юні японці складають іспити (деякі, хто вибрав приватну школу, вступні екзамени складають ще й у 12 років).
Японська система освіти передбачає, що до 9-го класу всі учні навчаються за універсальними програмами, після закінчення 9-ти класів діти можуть обрати тип старшої школи, до якої вони вступатимуть (академічна, комерційна, індустріальна, сільськогосподарська, загальноосвітня тощо).
Головне призначення японської школи - підсилювати у дитини смак до життя!
Yutori (можливості для зростання) та Ikiru-Chikara (життєрадісність).
В уявленні японців школа перш за все має забезпечувати дві речі: yutori (англ. room to grow) можливості для зростання й ikiru-chikara (англ. zest for living) смак до життя, життєрадісність.
Звісно, дитина може скористатись можливостями для зростання лише у випадку, якщо в школі є:
Вони називають прості резони культивувати ikiru-chikara: життєрадісні діти щасливіші, менш невротичні, більш працездатні… Життєрадісність є однією із сильних сторін характеру, якій психологи відводять ключову роль у здатності людини жити щасливим і повноцінним життям.
Тому уся їх педагогічна спільнота націлена на те, щоб культивувати життєрадісність (смак до життя) у школі:
Переважають рухливі форми уроків, наприклад, урок музики може бути одночасно і уроком фізкультури.
Шкільна форма обов’язкова в усіх школах Японії (можуть бути різні фасони, але є, як правило, всюди біла сорочка у хлопців та блузка й білі гольфи у дівчат).
У всіх школах обов’язковим є змінне взуття, при вході до туалету, необхідно знову змінити капці (на порозі туалету стоїть спеціальне взуття). Це при тому, що всередині — ідеальна чистота (але ж мікробів не видно!) та електронні унітази з усіма функціями, які забезпечують гігієнічний догляд за геніталіями, квіти та іграшки на вікнах.
У Японії діти теж користуються послугами репетиторів, які допомагають їм краще підготуватися до екзаменів (ще один могутній освітній фактор, особливо в початковій школі, — японська мама). Така «прихована» освіта, окрім перевантаження учня, призводить до появи проблеми нерівних можливостей у реалізації права на освіту.
Бути вчителем у Японії — значить мати досить престижну роботу з оплатою в середньому близько 600 000 (близько 5000 доларів) єн в місяць. У Японії зарплата вчителя теж зростає разом з віком. Молоді вчителі починають працювати, маючи від 200 000 єн і поступово доходять до платні у 1 000 000 єн.
Директор школи в Японії не може мати уроків.
У японській шкільній освіті усе ще домінують чоловіки, особливо у старшій школі, але поступово школа рухається до гендернозбалансованого устрою (у початковій школі понад 60% учителів-жінок, у неповній середній — 40%, у старшій школі — усього близько 30 %).
До категорії «Соціальна освіта» в Японії належать музеї, ботанічні сади, зоосади, центри для дітей та юнацтва, жіночі освітні центри, спортивні центри тощо.
У Японії є одне Міністерство освіти, культури, спорту, науки й технології. Міністерство освіти, науки, спорту й культури складається із директоратів: початкової й середньої освіти; освітніх субсидій і підтримки; освіти впродовж усього життя; академічних і міжнародних справ; вищої освіти; спортивної освіти.
У Японії нормальний вік закінчення школи — 18 років (6+3+3), університету — 24 роки (6 років навчання). Усього японець стаціонарно навчається, як правило, 18 років.
Навчальний рік у Японії починається у квітні. Перше півріччя триває до липня (кінець липня, серпень — канікули). Є ще двотижневі зимові канікули (кінець грудня — початок січня). З вересня починається друге півріччя.
Релігійну освіту в Японії можуть здійснювати тільки приватні школи.
Класи в Японії дуже великі — близько 40 учнів.
В Японії, як і на Заході, немає розпорошеності точних дисциплін (хімія, біологія, фізика, географія тощо). Є єдиний предмет — наука.
Усі спортивні зали є одночасно й актовими залами (заздалегідь планується сцена, продумується акустика, місце для складування стільців тощо).
В японських школах існує система самообслуговування учнів: діти навіть початкової школи щодня займаються прибиранням приміщення («чисті хвилинки»), чергують у їдальні тощо.
Високі академічні показники японських дітей у поєднанні з економічними досягненнями країни змушують шукати розгадку Японії як освітнього феномену.
На мій погляд, в основі японського освітнього дива лежать наступні фактори:
Японії обрала ‘Tsunami Model’ освітніх реформ, які вони завершили ще 20 років тому (проводили їх рівно 10 років у 1987-1997 роках).
Ще у 1987 році було визначено три головних напрямки освітніх реформ:
Завданнями цієї освітньої реформи в Японії:
Нові національні стандарти навчальних програм (The new national curriculum standards), які були впроваджені з 1998 року, спрямовані на реалізацію наступних чотирьох завдань:
1) Допомогти дітям стати гуманістичними, соціально спрямованими громадянами, які б ідентифікували себе як японці, які живуть у міжнародній спільноті.
2) Допомогти дітям розвинути здатність вчитися і мислити самостійно.
3) Допомогти дітям придбати основні вміння і навички та розвивати свою власну індивідуальність, надаючи їм велику кількість можливостей для освітньої діяльності.
4) Заохочувати школи демонструвати винахідливість у розробці унікальних освітніх форм активності, які б зробили кожну школу самобутньою.
Віктор Громовий, випускник курсу «Розвиток середньої освіти» Японської агенції міжнародної співпраці (JICA), оригінал на сайті Освітня політика.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 23.03.2017