Вісімдесят років тому школярі та студенти в країнах Європи були змушені здобувати знання, як і сучасні українські діти. Але на відміну від освіти в той час, нині є якісні цифрові рішення, національна й міжнародна підтримка. Є також приватні ініціативи, як-от стипендіальна програма «Завтра.UA» Фонду Віктора Пінчука, що створює нові можливості для формування майбутнього покоління змінотворців України.
За останнє століття війна прийшла в Європу вже вдруге. Під час Другої світової освіта зазнала серйозних змін і зіштовхнулася з багатьма викликами. Школи й університети не могли проводити навчання через постійні бомбардування.
Дітей евакуйовували з небезпечних районів до сіл, де облаштовували імпровізовані класи в церквах, сільських будинках або тимчасових притулках. Так, через постійні авіанальоти в Лондоні освітній процес продовжувався просто на станціях метро, де люди ховалися від нападів агресора.
Але війна не в змозі зупинити прагнення студентів до знань. Так, наприклад, у роки Другої світової війни в університеті Кембридж навчався Фредерік Сенгер. Він – дворазовий лауреат Нобелівської премії з хімії. Його відкриття стали основою для розвитку генетики й біотехнологій, змінивши науковий підхід до вивчення генома.
Українцям із перших днів повномасштабного вторгнення довелось внести значні зміни в освітній процес. Школярі та студенти великих міст були змушені проводити навчання у метро, коли їхні альма-матер здригалися від вибухів.
За даними Міністерства освіти і науки, понад 3,5 тисячі закладів освіти зазнали тих чи інших руйнувань, майже 400 – повністю зруйновані. Батьки за можливості евакуйовували дітей у безпечніші регіони й за кордон.
Але освіта в Україні надається й далі завдяки державним і недержавним ініціативам. Наприклад, стипендіальна програма «Завтра.UA» – найбільша приватна загальнонаціональна програма з підтримки талановитої молоді в Україні. Вона була створена ще у 2006 році Фондом Віктора Пінчука, щоби сприяти формуванню й зміцненню нового покоління інтелектуальної та ділової еліти країни. На сьогодні вже понад 2 600 молодих людей стали стипендіатами цієї програми й мають доступ до додаткових освітніх і не тільки можливостей.
У Другу світову війну діяльність студентських організацій часто була обмежена або змінювала свій фокус – на підтримку військових та волонтерство. Деякі студентські групи стали осередками спротиву окупаційним режимам. Наприклад, група «Біла троянда» в Німеччині, яка виступала проти нацизму.
У деяких університетах як під час Другої Світової війни, так і сьогодні в Україні, студентські клуби намагаються зберегти моральний дух та відволікти від воєнних реалій. Наприклад, до спільноти «Завтра.UA» входить активна молодь України, яка реалізовує проєкти в різних сферах: бізнесові, наукові, соціальні.
Від початку вторгнення більшість ініціатив в Україні спрямовані на те, щоб наблизити Перемогу – від навчальних курсів до важливих хірургічних операцій для військових і цивільних.
Стипендіати мають можливість отримувати експертну, фінансову й інформаційну підтримку від Фонду Віктора Пінчука. Це дає їм змогу бути творцями змін у цей складний для країни час.
Різні країни обирали різні підходи до розвитку освіти після завершення бойових дій. Одним із перших кроків було відновлення інфраструктури, показовим прикладом є Німеччина та Японія, які виділили значні ресурси на відбудову освітніх закладів. Часто використовувалася міжнародна фінансова та матеріальна допомога.
Після відбудови зруйнованих шкіл та освітніх закладів, навчальні програми також були реформовані. Часто з'являлися нові акценти, продиктовані воєнним часом, такі як права людини та миротворчі місії. Такі країни, як Сербія та Хорватія, після війни в Югославії запровадили програми психологічної підтримки дітей, програми інтеграції біженців тощо. У Руанді після геноциду 1994 року місцеві громади відігравали активну роль у відновленні освіти, наприклад, запроваджували окремі програми соціальної адаптації для дітей, які пережили значну травму.
Окремим напрямком стали також освітні програми для вчителів для забезпечення якісної підготовки та відповідно до нових методів викладання. Наприклад, в Японії перепідготовку пройшли 70% вчителів, в Австрії – 50%, в Німеччині – 40%, в Італії – 30%.
У більшості країн в післявоєнний період також можна спостерігати, як почали створюватися умови для рівного доступу до освіти: вводили безкоштовну та загальнодоступну освіту, що стало фундаментом для майбутніх поколінь.
Після війни держави потребували високоякісних фахівців для відбудови економіки, а тому прагнули збільшити кількість як закладів вищої освіти, так і студентів. У цей період великий стрибок вперед зробили чимало світових університетів, зокрема Національний університет Сінгапуру (NUS) став одним із провідних університетів Азії.
Лондонська школа економіки та політичних наук (LSE) також є одним з найвідоміших прикладів повоєнного відновлення закладів вищої освіти. Під час Другої світової війни університет зазнав серйозних пошкоджень від бомбардувань, навчання частково перенесли до Кембриджу. Після війни почалася активна реконструкція та модернізація. У 1946 році LSE відкрила нові будівлі, розширила свої дослідницькі програми й міжнародне співробітництво. Це дозволило зміцнити її позиції як одного з провідних університетів світу.
Україна ще тільки на шляху до оптимальних рішень і дій для післявоєнного відновлення освітньої сфери. Цей процес є складним і багатогранним, адже він вимагає врахування численних факторів, котрі впливають на якість і доступність освіти в умовах, що змінилися.
Водночас уже сьогодні реалізуються програми, які охоплюють ремонт, реконструкцію будівель та оснащення навчальних закладів сучасними технологіями й матеріалами.
Однак освіта є лише одним із багатьох аспектів процесу відновлення країни. Цей шлях складний і багатоетапний, і його успішна реалізація стане можливою лише після досягнення Перемоги.
Авторка: Світлана Гриценко, член правління Фонду Віктора Пінчука, керівниця стипендіальної програми «Завтра.UA», керівниця всеукраїнського проєкту Recovery.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 29.10.2024