Заборона гаджетів – це шлях до безконтрольності
Про гаджети у школі та їх заборону. Бо знову це відбувається.
На тлі військових дій в Україні, коли зв'язок з дитиною є життєво необхідним для всіх відповідальних батьків, отримуємо чергові дивні ініціативи, які більше нагадують спробу повернути час назад.
Днями мала лекції для батьків і ми жваво обговорювали питання заборони гаджетів. Мова йшла про проєкт закону №15105 від 27 березня 2026 року, яким пропонується заборонити використання телефонів, планшетів та навіть смарт-годинників учнями у школах.
І це на фоні чергової актуацізації обмеження доступу батьків до садочків та шкіл.
На мій погляд, це виглядає як черговий приклад відсутності будь-якої логіки, здорового глузду та послідовності в освітніх реформах.
Спочатку держава витрачає мільйони на диджиталізацію: створюються онлайн-платформи, цифрові підручники, відеоуроки та тести. І батьків, і дітей переконували, що це майбутнє та дуже зручно.
А тепер, коли колосальні кошти освоєно, гаджети хочуть заборонити. Це ж просто геніально, чи не так?
Щоб потім знову виділяти бюджети на подолання наслідків цієї загальномасштабної цифровізації.
Виявилось, що автори реформ не бачать парадоксу: вчителі щоденно використовують онлайн-тести з платних платформ, примушуючи(!) дітей реєструватися там як обов'язкову умову проходження тесту для навчання.
При цьому якість самих тестів все частіше часто ніхто не перевіряє. Бувають випадки, коли вчитель проходить такий тест разом із класом і сам не набирає максимальний бал.
Виникає цілком логічне питання: якщо вчителі масово використовують готові презентації та відео, майже не готуючись до уроків самостійно, то, можливо, варто заборонити використання гаджетів і їм? Хай користуються власними розробками, а не готовими шаблонами з інтернету.
Повна заборона пристроїв – це небезпечний прецедент, який призводить до критичних наслідків:
- Інформаційний вакуум під час повітряних тривог та обстрілів.
Один учитель не здатний прийняти дзвінки від 30 батьків одночасно після подій. Прямий контакт «дитина-батьки» – це єдиний спосіб уникнути паніки та переконатися, що все гаразд.
Само собою це стосується і інших ситуацій, пов’язаних з безпекою дитини.
- Формат навчальних матеріалів.
У нових підручниках НУШ надруковані QR-коди з посиланнями на відео та досліди. Яким чином учень має їх опрацьовувати без гаджета? Виривати сторінки чи чекати до вечора, щоб подивитися з батьками?
До речі, багато дітей не мають друкованих підручників та використовують їх тільки у цифровому форматі через онлайн під час уроків.
- Марність фізичного вилучення.
Діти часто мають по два і більше пристрої. Здаючи один, вони використовують інший. Це привчає дитину до маніпуляцій та приховування замість відповідальності.
- Порушення права власності.
Гаджет – це особисте майно дитини, куплене батьками. Адміністрація школи не має права на нього зазіхати, так само як і не несе матеріальної відповідальності за його збереження.
- Захист від свавілля та булінгу.
Саме смартфони допомагають довести факти та привернути увагу до неякісної їжі, нещасних випадків або принижень з боку вчителів чи однолітків у школах. Без камери дитина залишається беззахисною у закритій системі, яка найкращим рішенням все частіше обирає замовчувати проблеми.
Заборона смарт-годинників – це взагалі окреме питання. Вони мають обмежений функціонал, це засіб зв’язку, який дитина навіть не знімає з руки, до речі, як і найпростіший телефон-дзвонилка.
Можливо, чиновники бачать загрозу в тому, що батьки мають можливість чути, що насправді відбувається під час уроку?
Украй важливо розуміти: відповідальність за безпеку дитини несуть дорослі.
Наявність зв’язку у наших реаліях та щоденних ситуаціях – базова потреба, особливо в ситуаціях, коли вчитель чи інші дорослі свідомо ігнорують прохання дитини зателефонувати батькам.
У мене немає мети когось розкритикувати. Як фахівець з безпеки з великим практичним досвідом, я хочу привернути увагу до того, що заборона – це шлях до безконтрольності.
Для реального результату варто:
- Впроваджувати культуру користування.
Гаджет з певного віку може бути додатковим інструментом, а не замінником підручника.
Для початкової школи смарт-годинника або найпростішого мобільного цілком достатньо для зв’язку.
Якість викладання: коли вчителі замість уроку вмикають відео з YouTube на постійній основі та пропонують проходження онлайн-тестів, думаю, що проблема не в смартфоні учнів.
- Поважати права дитини та батьків, пам’ятаючи про обов’язки.
Безпека – це не тільки заборона чогось з урахуванням віку дитини, яка на практиці з дорослішанням все частіше буде мало ефективною. Це завжди про прозорість і можливість почути додаткові пояснення, а не тільки «заборонено, тому що заборонено».
Замість того щоб «провертати фарш назад», лобіюючи сумнівні проєкти з мільйонними бюджетами, можливо, варто почати наводити лад у системі, де цифровізація стала лише приводом для чергового освоєння коштів і не завжди реальним інструментом розвитку дітей та підлітків?
Як на вашу думку, заборона у запропонованому посадовцями форматі – це про безпеку чи про втрату контролю?
Автор: Олена Лізвінська, керівник освітнього проєкту з безпеки дітей.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 31.03.2026