Конкурс на посаду директора школи: індикатор демократії та прозорості

У багатьох містах і селищах України від того, наскільки прозорі та підзвітні конкурси, залежить довіра педагогів, батьків і громадськості до органів місцевого самоврядування. Відкритість і чіткі правила формування комісій та оцінювання кандидатів – це основа демократії на місцях.

Матеріал підготовлений ГО «Освітній та культурний баланс» на основі моніторингу низки судових засідань та зустрічей з представницею громадського обʼєднання. Це дозволило зануритися у хронологію подій, дослідити проблему зсередини та зрозуміти, з якими перешкодами стикаються активісти у своїй роботі – не лише в теорії, а на конкретних прикладах.

Кейс, який ми досліджували, – приклад системного багаторічного впливу громадськості, який показує: реальні зміни можливі. І вони не обмежуються обуренням у соціальних мережах, а вимагають послідовних кроків – від звернень, ініціювання створення робочих груп до судових фіксацій правових позицій.

У чому полягає системна проблема

Конкурс на посаду директора школи формально є інструментом прозорого відбору. На практиці архітектура процедури нерідко залишає значний простір для впливу органів управління освітою. Документи та свідчення учасників різних конкурсних процесів розкривають кілька типових ризиків.

Непрозоре формування конкурсних комісій. Склад комісій часто затверджують до оголошення конкурсів – без публічного відбору, без чітких критеріїв. Незалежні організації дізнаються про конкурс вже після того, як усі місця в комісії зайняті. При цьому місця, відведені для представників громадськості, нерідко займають особи, пов'язані з органами управління освітою.
Конфлікт інтересів без наслідків. У положеннях про конкурс може існувати норма про обов'язок повідомляти про конфлікт інтересів – але без реального механізму контролю вона залишається декларативною. Ситуація, коли особи, залежні від організатора конкурсу, одночасно є членами комісії з відбору, є поширеною.
Відсутність прозорих критеріїв оцінювання. Ні письмові завдання, ні публічні презентації кандидатів часто не мають наперед затверджених і оприлюднених критеріїв оцінки. Члени комісії виставляють бали без спільного орієнтиру – і це регулярно призводить до оспорювання результатів.
Можливість ігнорувати підсумкові бали. Деякі положення дозволяють комісії «враховувати» остаточний результат кандидата при визначенні переможця, а математичне округлення балів може штучно прирівнювати результати різних кандидатів із подальшим переходом до рейтингового голосування. Це відкриває простір для суб'єктивних, а подекуди й маніпулятивних рішень.
Обмежений доступ громадськості до засідань. Окремі положення містять норми, що надають комісії право видаляти громадських спостерігачів із засідань. На практиці це означає, що навіть формально допущені спостерігачі можуть бути усунені від найважливішого моменту – фінального засідання, де визначають переможця.

Усі ці елементи разом створюють умови, за яких конкурс легко перетворюється на адміністративну формальність, а не реальний інструмент відбору за компетенціями.

Як громадськість може впливати: хронологія системної роботи

Досвід, який ми вивчали, охоплює понад шість років послідовної роботи. Він показує, що громадськість здатна бути дієвою силою змін – якщо йти далі одноразових звернень і будувати довгострокову стратегію.

Перший етап: аналіз і перші звернення. Поштовхом зазвичай стає конкретна конфліктна ситуація в одному з конкурсів. Активісти аналізують діюче положення, виявляють системні ризики і виносять питання на публічний розгляд – через сесії місцевої ради, звернення до депутатів, участь у робочих групах. Громадськість готує детальні письмові пропозиції з посиланнями на законодавство, порівняльні таблиці, альтернативні проєкти положень (Проєкт Положення)
Другий етап: зміни в законодавстві як нова точка входу. Зміни у національному законодавстві нерідко змушують місцеві ради ухвалювати нові положення про конкурс. Це – важливий момент для втручання: саме тоді є можливість вплинути на зміст документа до його затвердження. Практика показує, що навіть якщо профільні комісії відхиляють пропозиції громадськості, сам факт їх подання фіксує позицію і створює підстави для подальших дій.
Третій етап: карантин та інші «виняткові обставини». Громадськість має бути особливо уважною, коли конкурси призупиняють або замінюють альтернативними процедурами під приводом надзвичайних обставин. Такі рішення можуть ухвалюватися з перевищенням повноважень і порушувати права як кандидатів, так і громадських організацій на участь у процесі.

Юридичний шлях: коли діалог вичерпаний

Судова робота стає інструментом, коли всі комунікаційні та адміністративні засоби вичерпані. Важливо розуміти: мета звернення до суду – не лише виграти справу, а зафіксувати правові позиції і створити тиск на зміну практики.

Досвід, який ми вивчали, включає два судові провадження з різними результатами – і обидва виявилися корисними.

У першому випадку суд відмовив у задоволенні позову з процесуальних причин – скасування оскаржуваного рішення потягнуло б за собою розірвання вже укладених трудових договорів, що є неприпустимим. Це важливий урок: спосіб захисту в суді має бути сформульований так, щоб не призводити до необхідності розривати трудові відносини з переможцем конкурсу. Водночас суд окремою ухвалою зафіксував важливе: закон не передбачає жодного іншого способу призначити директора школи, крім конкурсу. Рішення замінити конкурси співбесідами було ухвалене з перевищенням повноважень – тобто орган місцевого самоврядування вийшов за межі того, що йому дозволено робити за законом. Суд зобов'язав виправити це порушення.

У другому випадку суд визнав, що орган місцевого самоврядування діяв у межах чинного Положення – і прямо вказав на саме Положення як на джерело проблеми. Цей висновок став орієнтиром для подальших дій: оскаржувати треба не окремі рішення, а нормативний документ, який їх породжує.

Обидва провадження, навіть формально «не виграні», зіграли роль у відновленні конкурсів і підвищенні юридичної спроможності активістів.

Що вдалося змінити

Навіть без формально виграних позовів системна шестирічна кампанія принесла відчутні результати.

Конкурси, які були незаконно призупинені, відновили. У положення внесли норми про обов'язок повідомляти про конфлікт інтересів і про онлайн-трансляцію засідань. Активісти стали повноцінними учасниками діалогу з владою – а не просто авторами звернень, що залишаються без уваги.

На національному рівні з'явилися типові положення про конкурс для керівників закладів дошкільної освіти, де вперше прямо прописані процедури оскарження відповідно до Закону «Про адміністративну процедуру» – це відкриває нові можливості для захисту прав без необхідності одразу звертатися до суду.

Що принципово важливо змінити: п'ять ключових елементів

Активісти, які безпосередньо брали участь у цих процесах, сформулювали конкретні зміни. Ми в ГО «Освітній та культурний баланс», ознайомившись із цим досвідом, солідарні з кожним із цих пунктів.

Незалежне проведення письмових випробувань. Розробку завдань і оцінювання письмових робіт варто передати незалежним установам, а не залишати в руках організатора конкурсу.
Затверджені критерії оцінювання презентацій. Критерії оцінювання публічних виступів кандидатів мають бути зафіксовані в положенні до початку конкурсу – відкрито і зрозуміло для всіх учасників.
Скасування норм, що дозволяють обходити підсумкові бали. З положень необхідно прибрати можливість «враховувати» результат кандидата при визначенні переможця та норму про математичне округлення балів, яке може штучно зрівнювати результати різних кандидатів.
Відкритий доступ громадськості до всіх засідань комісій. Норми, що дозволяють видаляти спостерігачів, мають бути скасовані. Трансляція повинна охоплювати всі засідання – включно з фінальним, де визначають переможця.
Публічний і незалежний порядок формування комісій. Відбір членів комісії від громадськості має бути публічним і відкритим. Особи, які працюють у виконавчих органах місцевого самоврядування або підпорядкованих їм структурах, не можуть входити до складу комісії як представники громадськості – це пряме змішування інтересів організатора конкурсу і тих, хто мав би його контролювати.

Що радять активісти іншим громадам

Проблема непрозорого формування конкурсних комісій і відсутності реальних механізмів оскарження поширена по всій Україні. Досвід, який ми вивчали, доводить: системний і послідовний вплив громадськості – дієвий інструмент змін.

Кілька практичних порад для громад, які хочуть уникнути конфліктів і правильно прописати процедуру від початку:

Не чекайте скандалу – аналізуйте своє положення про конкурс завчасно, до наступного конкурсу.
Використовуйте моменти змін у законодавстві як вікно можливостей для впливу на місцеві нормативні документи.
Готуйте не лише зауваження, а й альтернативні проєкти – це значно сильніша позиція на переговорах.
Масово звертайтеся до Міністерства освіти і науки України з проханням розробити типове положення про конкурс із чітким порядком формування комісій.
Якщо звертаєтеся до суду – ретельно обирайте предмет оскарження, щоб рішення суду не потребувало розірвання трудових договорів із переможцями конкурсів.

Запрошення до діалогу

ГО «Освітній та культурний баланс» і наші партнери готові ділитися напрацьованими матеріалами: проєктом Положення, порівняльними таблицями норм законодавства, аргументами, які вже працювали в дискусіях та судових процесах.

Ми запрошуємо громади, освітні спільноти та громадські організації об'єднуватися для спільних дій:

обговорювати досвід конкурсних процесів у різних громадах;
синхронізувати позиції щодо змін до Положень;
а за потреби – спільно звертатися до Міністерства освіти і науки України з пропозицією розробити типове положення про конкурс із чітким і прозорим порядком формування конкурсних комісій.

Кілька запитань для самоперевірки процедур у будь-якій громаді:

Чи має наша громада чітко прописаний і публічний порядок формування конкурсних комісій із реальними можливостями для участі незалежних громадських організацій?
Чи існують наперед затверджені й оприлюднені критерії оцінювання письмових завдань і публічних презентацій кандидатів?
Чи гарантована відкритість усіх засідань комісій – через трансляції, доступ спостерігачів і своєчасне оприлюднення протоколів?
Чи виключена участь у конкурсних комісіях осіб, підпорядкованих органам, що організовують конкурс?
Чи передбачена зрозуміла процедура оскарження конкурсу та його результатів – без необхідності одразу звертатися до суду?

Якщо хоча б на одне питання відповідь «ні» або «не впевнені» – це привід переглянути правила зараз, поки наступний конкурс ще не став черговою кризою довіри.

Автор: Ірина Губар, засновниця громадської організації «Освітній та культурний баланс», [email protected].

За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 09.03.2026