У січні було доволі багато повідомлень щодо дисертації Григорія Решетніка на тему «Реаліті-шоу «Холостяк» як феномен аудіовізуальної культури».
Автор дисертації Григорій Решетнік працює телеведучим та викладачем. Він веде шоу «Холостяк», яке є доволі популярним у певної частини аудиторії. Отже, можна вважати, що Григорій є медійною особою. Скоріш за все, у соціальних мережах через це можна було прочитати багато коментарів – про дисертацію, написаний у ній текст, її висновки і новизну, особистість дисертанта, процедуру захисту, сучасних холостяків тощо.
Переважна більшість коментарів, скажімо так, були неоднозначними. Зміст чи то звинувачень, чи то образ зводився до наступного:
Ми спробували викласти зміст коментарів доволі «культурно». Але, на жаль, значна частина коментарів містила відверто лайливу лексику. Прикро, але деякі буцімто серйозні засоби масової інформації стали цитувати ці коментарі, причому відверто некритично.
Дуже показове явище української медіа-практики: якщо якийсь невіглас у своєму коментарі використовує лайливі слова, особливо щодо публічних або медійних осіб – у нього відразу і автоматично є дуже багато шансів бути процитованим у буцімто «серйозних» виданнях.
Утім, певне пояснення цьому явищу є. Головні редактори видань, надягши на себе дуже солідні вирази обличчя, пристали до висновків, що текст освіченої людини (професора) прочитає лише кілька десятків читачів, а текст із відвертими «матюками» – значно більше. Власники та редактори видань націлені лише на отримання прибутку, а не на розвиток людського капіталу нації – тому вербальне лайно на сторінках інтернет-видань з’являється значно частіше. Редактори переконані, що таке лайно мають споживати всі читачі, у тому числі і ті, хто у своєму лексиконі його не вживає.
А ось – інший коментар: «Якщо ви чесно самі писали цей текст, то, на жаль, вас обманули. Такі реферати пишуть бакалаври. Якщо вам дійсно цікава наука, зробіть заново з нормальним керівником і з нормальною радою».
Що не так з керівником – не уточнюється. Що не так з радою – не уточнюється. Також не уточнюється – на підставі яких ознак (критеріїв) зроблено припущення про рівень роботи (у нашому випадку: «бакалаврський реферат»). Але знову ж таки показово, що бездоказові оцінки і бездоказові судження (в нашому випадку – про солідну наукову працю) дуже легко потрапляють на шпальти засобів масової інформації, які все ще за інерцією вважають себе «серйозними».
Переконаний, що так звані «засоби масової інформації», які хронічно і неприкрито паплюжать зміст наукової діяльності і принижують авторитет вченого – шкодять державі, суспільству і народу України значно більше, аніж дописувачі із хворобливими думками.
Прочитавши різні коментарі (негативних та іронічних – значно більше!), автор цих рядків звернув увагу на завелику кількість «фейсбучних культурологів».
Мимоволі згадалося, що у нас в країні вже розплодилося багато різних «експертів» та «екперток», які знаються на всіх проблемах сучасного буття. Дилетанти постійно щось коментують: вірус, боротьбу з вірусом, якусь «радянщину», організацію війська, оборону, планування наступальних операцій, і от зараз – наукові розвідки у сфері культурології...
Виключно для того, аби спробувати, скажімо так, трішечки відновити справедливість, давайте коротко проаналізуємо доступну інформацію щодо дисертації.
Як вбачається з Національного репозитарію академічних текстів, Решетнік Григорій Іванович 11 вересня 2025 року захистив у спецраді Київського національного університету культури і мистецтв дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 Культурологія на тему: «Реаліті-шоу «Холостяк» як феномен аудіовізуальної культури», реєстраційний номер 0825U002808, видано наказ про видачу диплому.
Робота викладена на 217 сторінках, має три розділи основної частини: про реаліті-шоу як культурне явище, про «Холостяка» як міжнародний проєкт і про українську версію програми.
Зазначено, що дисертант підготував та опублікував за темою дисертації 8 наукових праць, у тому числі 3 – у наукових фахових виданнях.
Усі необхідні документи, у тому числі з електронними підписами, розміщені на сайті установи, де відбувався захист.
За словами Григорія Решетніка, він закінчив університет з відзнакою, навчався в аспірантурі, має досвід викладацької роботи, дисертацію писав вісім років!
Коротко візію дослідження можна сформулювати так, цитата: «У своїй роботі Решетнік проаналізував, як телевізійний формат впливає на сприйняття романтичних стосунків у сучасному суспільстві».
Дисертант стверджує, що «позиціонування реаліті-шоу в телевізійному та культурному просторі України відбувалося через зовнішні запозичення західних ідей і форматів з російського телебачення. З допомогою феміністичного дискурсу цю ситуацію можна описати терміном «подвійна колонізація», коли український соціокультурний і телевізійний простір зазнав подвійної культурної колонізації з боку як західного глобалізму та транснаціоналізму (на рівні форматів і жанрів), так і російської культури через мовну експансію. <…> Обґрунтовано, що повномасштабне російське вторгнення у 2022 р. змінило творчі підходи та наративні стратегії у межах української адаптації, яка почала відігравати важливу роль у формуванні суспільної свідомості у складні часи. <…> Доведено, що інтенсивніше відтворюються традиційні архетипи, а романтичні наративи репрезентуються як засіб мобілізації національної уяви та символічна відповідь на екзистенційну небезпеку».
На мою пересічну думку, висновки і цікаві, і актуальні, і навіть злободенні.
Утім, давати оцінку дисертації та представленим результатам мають в першу чергу профільні фахівці, тобто культурологи. Тільки вони можуть зробити остаточний висновок – заслуговує дисертація на підтримку чи не заслуговує і чи має Григорій Решетнік відповідну наукову та професійну кваліфікацію.
Станом на зараз можемо впевнено стверджувати, що Григорій Решетнік заслуговує на присудження наукового ступеня, адже є відповідне рішення спеціалізованої вченої ради (яке не скасоване і залишається чинним).
Григорій Решетнік написав: «Зізнатись, до кінця не розумію іронії, щодо моєї дисертації, щоправда, ви маєте на те абсолютне право. До того ж я вдячний вам, що нарешті в «Threads» ми підіймаємо тему науки, бо вона має бути сучасною та актуальною».
Як на мене, цілком достойна відповідь – і лаконічно, і зрозуміло.
Але мета цього матеріалу – не просто дати репліку на дилетантські виступи. Мене відверто здивував один феномен. І цей феномен – мовчання тих, хто міг би сказати добре слово на адресу людини, яка чогось досягла. У нашому випадку – написала дисертацію і захистила її.
Інший феномен мене не здивував. Це абсолютна зневага з боку численних «експертів та експерток» до кропіткої наукової праці, до наукової творчості в принципі, до самопожертви дослідника, а також до креативного потенціалу нашого суспільства.
Тотальна зневага – не здивувала! Адже невігластво нині – в моді! Показувати свою неосвіченість, писати нецензурщину, ображати успішних – на жаль, вже тренд. А деякі «освітні генерали», замість продуктивної роботи, у цей же час купують дорогі іномарки.
Переважна більшість людей, які не працюють у сферах освіти або науки, не знають, що написати наукову працю – це дуже складна справа. Захистити дисертацію – окремий процес, також доволі складний.
Спробую коротко, але в максимально доступній формі (так, аби зрозуміли навіть «експерти» та «експертки»), пояснити, що потрібно зробити, з точки зору організації наукової творчості, аби захист відбувся, і відбувся позитивно.
Отже, дослідник (або дослідниця) зобов’язані:
Кожний вчений, хто добросовісно захистив дисертацію, про це знає. Цей шлях – від ідеї до захисту – зазвичай займає від 4 до 10 років, і точно не є легким. Дуже багато розумних людей, не дивлячись на наявність високої кваліфікації, не змогли дійти до фіналу.
Але повернемося до феномену, який мене здивував. Нагадаю, йдеться про мовчання тих, хто міг би стати на захист дисертанта і його наукової праці.
Промовчав науковий керівник.
Промовчали офіційні опоненти.
Промовчали члени спеціалізованої вченої ради.
Промовчали колеги з кафедри.
Промовчали ті, хто має диплом за спеціальністю «культурологія».
Промовчали профільні громадські організації, які буцімто «жертовно захищають» авторитет української науки і української освіти, але регулярно отримують фінансування від так званих «міжнародних партнерів».
Промовчали члени Громадської ради при Міністерстві освіти і науки.
Звісно, всі ці люди зовсім не зобов’язані когось захищати в публічному просторі. Вони можуть або говорити, або мовчати. Можливо, у них замало часу. Можливо, вони вважають, що своє слово «вже сказали». Можливо, вони чогось або когось бояться. Можливо, вони не хочуть «опускатися» до рівня пояснень фейсбучним «експертам» та «експерткам», які регулярно продукують відбірне вербальне лайно.
Але поки науковці і просто розумні люди мовчать, «експерти» та «експертки» роблять свою чорну справу. А саме – знецінюють наукову творчість, знецінюють працю сумлінного дослідника, знецінюють прагнення особи до пізнання навколишнього світу. А ще – унеможливлюють успішне майбутнє нашої багатостраждальної держави.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 27.01.2026