Для чого розхитують освіту, або Про електоральну арифметику

Останні тижні ми спостерігаємо дуже знайому для української політики схему.

Спочатку в інформаційний простір вкидають ідею, яка гарантовано викличе бурю: зміна умов праці для педагогів, строкові контракти, збільшення навантаження, перегляд соціальних гарантій. Усе це подається як «реформа», хоча насправді є тестом – чи готові вчителі промовчати.

Педагоги вибухнули. І це нормально. Бо мова йшла про професійне виживання.

І коли суспільний опір став очевидним, комітет ВРУ раптом оголошує: «Ми нічого не змінюємо. Ми за вчителів. Ми вас почули». Тобто, пожежу, яку створили самі, – самі ж і «погасили». І виглядають рятівниками і захисниками освітян.

А тепер – по суті й на пальцях.

1. Влада не дуже й хотіла ламати систему – але якби ми промовчали, зробила б це. Адже не було жодної глибокої реформи, не було концепції, не було аналізу.

Була звичайна «проба пера»: якщо суспільство не реагує – запускаємо. Якщо реагує – робимо вигляд, що це був лише «проєкт для обговорення».

2. Реакція освітян зламала сценарій – але не принесла жодного покращення.

Педагоги миттєво мобілізувалися: звернення, пости, петиції. І комітет відступив – але так, щоб отримати оплески.

Результат цієї бурі:

• умови праці не покращено;
• система гарантій не посилена;
• зарплати не підвищені;
• стаття 61 Закону «Про освіту» (три мінімальні зарплати) як була невиконаною, так і залишилася.

Ми просто відбили атаку – але нічого не здобули.

3. А найважливіше – ми загубили корупційний скандал.

Усі ці штучні «освітні бурі» накрили країну саме в той момент, коли суспільство було зосереджене на темі, яка мала би стати політичною кризою – плівки Міндіча, корупційні зв’язки, впливи, рішення, масштаби.

Скандал, який за нормальних умов валить уряди, у нас тихо розчинився між:

• «контрактами, яких не буде»;
• «ініціативами, які скасували»;
• «обговоренням, яке виявилося фейком».

Ми перестали говорити про те, хто і за що відповідає, хто мав би піти, які висновки мали би зробити державні інституції. Штучна хвиля в освіті перекрила реальний шторм корупції. Це – не випадковість. Це – технологія.

4. Тим часом стаття 61 «раптом» з’явилася в риториці лише зараз – перед виборами.

Усю каденцію комітет нічого не робив для її виконання:

• жодного дієвого законопроєкту;
• жодних бюджетних рішень;
• жодного тиску на уряд.

Стаття 61 лежала мертвою нормою – доки не настав передвиборчий рік.

І ось тепер комітет позиціонується як «головний захисник учителя» і «борець за справедливість».

Це не про педагогів.

Це про електоральну арифметику.

5. І тут – найболючіше. Педагоги виснажені до межі.

Стан спільноти зараз – втома, шалена втома, виснаження.

Настільки, що вже не хочеться чути нічого:

• ні про контракти;
• ні про зарплати;
• ні про майбутні «реформи»;
• ні навіть про корупційний скандал.

Бо нервова система не витримує.

Бо кожна нова хвиля вибиває сили.

Бо війна, тривоги, перевантаження, бюрократія – усе перемішано.

А в такому стані педагогічну спільноту можна заглушити будь-яким штучним шумом.

Саме так і роблять.

6. То для чого розхитують освіту?

Щоб:

• знизити очікування;
• перевести гнів у виснаження;
• відволікти від корупції;
• зібрати репутаційні бонуси перед виборами;
• показати красиву картинку замість реальних дій;
• створити ілюзію «перемоги освітян» там, де перемоги не було.

І головне – щоб ніхто не питав: «А де відповідальність за корупцію? А де наші три мінімальні зарплати?»

Освіту розхитують не тому, що хочуть її покращити. А тому, що вона – найзручніший полігон для маніпуляцій. І найвтомленіша спільнота, якій простіше вкинути страх і потім «героїчно» його прибрати.

Але ми маємо право не на «фух, пронесло», а на чесні правила, стабільність, і зарплату, гарантовану законом.

І на країну, де корупційні скандали не губляться, а приводять до наслідків.

P.S. А може, не треба так про нашу владу? Вона ж старається…

Автор: Володимир Онацький, освітній експерт з проведення інституційного аудиту.

Оригінал публікації

За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 27.11.2025