Протягом останнього часу (починаючи з березня 2024 року), прем’єр-міністру доводиться все частіше і частіше підписувати відповіді на різноманітні освітні петиції. Йдеться про петиції, що набрали необхідну кількість голосів і у яких ставляться питання з проблем формування та реалізації освітньої політики.
На цю тенденцію ми вже звертали увагу в матеріалі «Нове явище: різке зростання кількості освітніх петицій». У цьому матеріалі було вказано на певні правові характеристики петиції як особливої форми звернення:
Не дивлячись на оптимістичні заяви так званої «освітньої команди», кількість освітніх петицій, що оприлюднюються на спеціальному урядовому сайті, продовжує збільшуватися.
У 2024 році було розглянуто три петиції, що набрали 25 тисяч голосів:
За перші десять місяців 2025 року таких петицій вже чотири:
На петицію щодо гідного рівня оплати праці слід звернути особливу увагу – адже вона, на нашу думку, за багатьма ознаками доволі незвична.
По-перше, автором петиції виступив голова Первинної профспілкової організації працівників Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук Юліан Бек. А отже, говорячи образно, заявлене питання набуло певного додаткового політичного забарвлення.
По-друге, вразила швидкість голосування: петиція подана 2 вересня, а вже через тиждень (9 вересня) набрала понад 25 тисяч голосів.
По-третє, ця освітня петиція – перша, відповідь на яку підписала новопризначений прем’єр-міністр України Юлія Свириденко.
По-четверте, петиція набрала необхідну кількість голосів 9 вересня, але відповідь підписано лише 22 вересня. Можна припустити, що в уряді шукали «змістовне рішення» заявленої проблеми.
По-п’яте, кинувся в очі і обсяг відповіді – аж три сторінки (довідково зазначимо, що на інші освітні петиції середній обсяг відповіді – вдвічі менший).
Текст петиції доволі короткий, але написаний зрозуміло і змістовно, а тому заслуговує на дослівне цитування: «Освітянська спільнота висловлює глибоке занепокоєння критичною ситуацією, що склалася у сфері оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників. Із початком 2025/26 навчального року заклади освіти України зіткнулися з гострим дефіцитом педагогічних кадрів. Основними чинниками цієї проблеми є системне недофінансування галузі, відсутність реалізації гарантій, передбачених законодавством, надмірне робоче навантаження та низький рівень заробітної плати.
Законом України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року (стаття 61) встановлено гарантії щодо рівня посадових окладів педагогічних і науково-педагогічних працівників. Проте, на восьмий рік з дня ухвалення Закону, відповідні положення залишаються нереалізованими. Більше того, рівень оплати праці у сфері освіти відчутно відстає від середньої заробітної плати в інших секторах економіки, що, за офіційними даними, перевищує її майже на 50%.
Така ситуація не лише унеможливлює професійний розвиток педагогів, але й створює суттєві ризики для забезпечення якості освіти та майбутнього кадрового потенціалу країни. Формування бюджетних видатків на освіту здійснюється за залишковим принципом, що суперечить стратегічним засадам розвитку держави, у яких освіта визначається як інвестиція в людський капітал та національну безпеку.
Ми визнаємо першочергову важливість фінансування оборонного сектору в умовах військової агресії російської федерації проти України. Водночас вважаємо за необхідне наголосити на дотриманні принципів соціальної справедливості. Зокрема, в умовах, коли для інших сфер державної служби, правоохоронних та судових органів знаходяться ресурси для підвищення доходів, працівники освітньої сфери залишаються без належної підтримки.
У зв’язку з викладеним, звертаємося з вимогою:
Вжити невідкладних заходів до наближення розмірів посадових окладів педагогічних і науково-педагогічних працівників у відповідності до положень статті 61 Закону України «Про освіту».
Забезпечити стабільне і достатнє фінансування галузі освіти як одного з ключових пріоритетів державної політики.
Відновити соціальну справедливість та визнати працю педагогів та науково-педагогічних працівників гідною державної підтримки.
Збереження престижу педагогічної професії, якість освіти та мотивація до роботи у цій сфері – це основа для сталого розвитку України».
У листі за підписом прем’єр-міністра Юлії Свириденко ретельно проаналізовано зміст наявної нормативної бази і зазначено, що «<…> підвищення рівня оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів та установ освіти є одним з пріоритетних завдань уряду.
Проте у зв’язку з триваючою збройною агресією російської федерації проти України основним пріоритетом у використанні наявних ресурсів державного та місцевих бюджетів має бути реалізація заходів щодо обороноздатності країни, захисту безпеки населення та забезпечення функціонування бюджетної сфери.
Збройна агресія російської федерації проти України спонукає до режиму жорсткої економії, оптимізації і перегляду структури бюджетних видатків, а також організації бюджетного процесу на принципах раціонального й ефективного використання фінансового ресурсу з урахуванням викликів воєнного часу.
Проте питання підвищення заробітної плати педагогічних та науково-педагогічних працівників є одним із ключових для розвитку системи освіти. <…> Так, у проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з метою сприяння підвищенню престижності праці у сфері освіти для забезпечення якісного освітнього процесу враховано 53,8 млрд. гривень, які будуть спрямовані на підвищення оплати праці працівників закладів освіти.<…>»
Отже, виходячи із змісту відповіді, можна припустити, що питання, сформульоване у петиції, частково вирішене.
Окрім того, у відповіді за підписом керівника уряду детально перераховано усі види доступних станом на зараз додаткових виплат для педагогічних та науково-педагогічних працівників. З огляду на особливу актуальність цього питання для освітян, подаємо цю частину відповіді повністю:
Завдання профспілок – ретельно пильнувати, аби органи фінансового планування, бюджетного адміністрування та освітнього управління сумлінно виконували ці вимоги.
Але в цьому конкретному кейсі ми звернули увагу і на інші цікаві обставини.
По-перше, петиція подана вже під час так званої «другої каденції» міністра освіти і науки Оксена Лісового (нагадаємо, що під час «другого призначення» ми чули багато красивих обіцянок про «нову якість освітньої політики»).
По-друге, подання цієї петиції може свідчити про те, що навіть керівники профспілок (!) не можуть добитися від профільного відомства справедливої, чесної і об’єктивної відповіді на чутливі для людей питання, а тому змушені вимагати належного розгляду цих питань, подаючи саме петиції.
Відтак, варто нагадати, що громадяни України мають право на звернення, а відтак, на органи влади (у тому числі і МОН) покладається обов’язок розглядати ці звернення справедливо, неупереджено і змістовно, виходячи із вимог закону і здорового глузду.
По-третє, залишається нагадати, що протягом 2020–2023 років до уряду не надходило освітніх петицій, які набрали необхідну кількість голосів. Відтак, можна стверджувати, що освітня політика в цей період в нашій країні була зрозумілою і логічною, і ця політика не викликала у громадян (тим більше у керівників профспілок) бажання подавати петиції.
По-четверте, можна припустити суттєві прорахунки МОН в частині організації елементарних комунікацій із освітнім середовищем (зокрема, із профспілками). Поки в МОН не буде налагоджена нормальна комунікаційна робота – прем’єр-міністру доведеться і надалі розглядати освітні петиції і брати на себе відповідальність за вирішення освітніх проблем.
По-п’яте, кидається в очі, що про гідну оплату праці багато написано у сумнозвісному документі «Візія майбутнього освіти і науки України», який було у 2023 році істерично презентовано суспільству як чергове епохальне досягнення так званої «освітньої команди». Минуло лише два роки – і ця «команда» про «Візію...» вже й не згадує.
Схоже, під час яскравої і ситної «презенташки» керівники освітнього відомства не могли навіть припустити, що хтось і колись документ і прочитає, і навіть буде вимагати виконати написане...
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 03.11.2025