«Система вищої освіти переживає епоху скандалів», – такий висновок зробив автор цих рядків у матеріалі, який був оприлюднений у березні 2024 року, тобто шістнадцять місяців тому.
За останні шістнадцять місяців ситуація не лише не виправлена, а скоріше навпаки – кількість та гострота скандалів дедалі збільшуються.
Як і раніше, найбільший резонанс викликають ініціативи про так зване чи то «укрупнення», чи то «об’єднання» університетів. Насправді в кожному конкретному випадку йдеться не про рівноправне об’єднання, а про ліквідацію одного університету та приєднання його залишків до іншого.
Нещодавно Міністерство освіти і науки сформулювало дві скандальних ініціативи. Перша: приєднати Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини до Уманського національного університету, який до недавнього часу був університетом садівництва. Друга: Кам’янець-Подільській національний університет імені Івана Огієнка приєднати до Подільського державного університету.
Управлінські рішення профільного міністерства не була підтримана ані наглядовими радами, ані вченими радами, ані конференціями трудових колективів, ані іншими колегіальними органами закладів вищої освіти, що ліквідуються.
Уманський кейс цікавий як мінімум трьома обставинами.
По-перше, університет із більшою кількістю здобувачів вищої освіти, які навчаються на магістерських та бакалаврських програмах, приєднано до університету з меншою кількістю відповідних здобувачів.
По-друге, не надано жодних гарантій збереженню потенціалу педагогічної освіти. Не виключено, що через «збитковість» педагогічних спеціальностей відповідні освітні програми будуть просто закриті. Це виглядає взагалі дикувато: «учительське міністерство» робить усе можливе, аби в країні не було вчителів.
По-третє, на посаду виконуючого обов’язки ректора призначили не одного із чинних керівників університетів (а вони мають значний управлінський досвід і повагу колективів), а людину, яка на минулих виборах набрала серед всіх претендентів найменшу кількість голосів і має доволі неоднозначну репутацію.
Університет імені Тичини має кращі позиції в міжнародних та національних рейтингах, реалізує понад 60 серйозних міжнародних угод із іноземними організаціями (у тому числі закладами вищої освіти країн ЄС), займає лідерські позиції за показниками працевлаштування випускників. Усі ці аргументи були показово проігноровані.
Кейс з об’єднанням кам’янець-подільських університетів цікавий тим, що заклад із вищим статусом (про що свідчить слово «національний» у його назві) примусово приєднується до закладу без такого статусу.
Історія створення ніверситету імені Івана Огієнка є цікавою і без перебільшення драматичною. Принаймні, жодним чином не поступається Києво-Могилянській академії, яка була утворена як приватний заклад у 1991 році. Але профільне міністерство такі дрібнички, як «славетна історія», враховує лише коли йдеться про друзів, а не про простих освітян...
Як наслідок, на сайті Кабінету Міністрів України розміщено дві петиції:
Не виключено, що скандальні ініціативи про об’єднання університетів будуть оскаржені в суді, а виконання ухвалених рішень – зупинено.
Коментуючи обидва об’єднання, у Міністерстві освіти і науки заявили: «Враховуючи демографічну ситуацію, а також пріоритети галузевого і загальноекономічного розвитку і відбудови, діємо відповідно до задекларованої стратегії».
Щоправда, у інформаційному повідомленні не наведено ані назви стратегії, ані критеріїв, які було застосовано під час ухвалення описаних рішень. Скоріш за все, законних та справедливих критеріїв просто не існує...
Заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький, виступаючи перед науково-педагогічними працівниками, знову і знову заявив, буцімто ключовим орієнтиром є якість освіти. Одначе, не існує жодного вимірюваного показника, яке кількісно і доказово характеризує поняття «якість освіти». Немає також жодного доказу, що так звана «якість освіти» після так званого «об’єднання» збільшиться або зміцниться.
До речі, та ж сама риторика використовувалася і під час обґрунтування ініціативи про «роз’єднання» Національного авіаційного університету. Нагадаємо, що цей заклад вищої освіти поділили на два – державний університет «Київський авіаційний інститут» та Українську державну льотну академію.
Про якість менеджменту «реформованого» флагманського закладу можна судити з його веб-сайту. Приміром, на сторінці «Про університет» сайту КАІ розміщено:
Якщо розмірковувати формально, то з цих документів випливає, що досі не ухвалено (і не оприлюднено) ані Стратегії розвитку, ані Концепції інноваційного розвитку Державного університету «Київський авіаційний інститут», його Статут, можливо, оформлений неправильно, хто керує університетом – невідомо, виконувачка обов’язків ректора Національного авіаційного університету мала скласти свої повноваження понад вісім місяців назад.
Отже, «якість освіти» – це не критерій модернізації мережі, а просто гасло, яке бездумно використовується направо і наліво, коли це вигідно.
А може, критерієм «модернізації» є поліпшення фінансового становища?
«Банкрутство державних закладів освіти – це сценарій, якого Міністерство освіти і науки України не сміє допустити», – колись написав Михайло Винницький. Але заступник міністра лукаво не згадав, що особисто він та його колеги по так званій «освітній команді» демонстративно не брали участі у засіданнях бюджетного комітету парламенту, на яких розглядалося питання про фінансування освіти (у тому числі закладів вищої освіти).
Іншими словами, аби члени так званої «освітньої команди», що жертовно взялися «лупати ту скалу» (і пафосно проголосили про це на увесь Всесвіт), сумлінно виконували свою роботу – скоріш за все, питання про «банкрутство державних закладів вищої освіти» взагалі б ніколи не стояло на порядку денному.
До речі, про фінансування. Нині починається так звана «верстка бюджетних показників» на 2026 рік. Фахівці відповідних підрозділів університетів вже зараз готують заявки (запити) на необхідні обсяги та напрями фінансування.
У цьому контексті досить цікаво спостерігати про огидні маніпуляції, що супроводжують цей процес. Є серйозні матеріали, у яких стверджується, що університети з кращими показниками з якогось дива отримують менший обсяг фінансування. «Формула фінансування», яка так званою «освітньою командою» подається як епохальна реформа, діє дуже вибірково і «видає» результати, які об’єктивними назвати не можна. Скоріш за все, рано чи пізно ці обставини стануть предметом цікавості не лише громадськості, а також і правоохоронних та контрольних органів.
Дискусії про фінансування гострішають і вже навіть досягають публічної площини.
Журналіст інтернет-видання досить несподівано спитав у заступника міністра освіти і науки Михайла Винницького: «Держава окремою статтею видатків фінансує Київський університет Шевченка, чи справедливо це щодо інших університетів?»
Заступник міністра, схоже, був готовий до такого запитання і охоче поділився наболілим: «Ні, несправедливо. У 2019 році уряд видав постанову, що з 1 січня 2022 року КНУ має перейти на формульний розподіл коштів. З 2022 року постанова була призупинена, у 2024 році її відновили, однак рішення так і не внесені до держбюджету».
«Чи не вважаєте ви, що ми переплачуємо?» – спитав журналіст, натякаючи на те, що суспільство направляє університету імені Тараса Шевченка забагато грошей, у той час як усі інші освітні видатки є виключно раціональними.
Михайло Винницький був готовий і до цього запитання. Відповідь: «Ми робили моделювання. Якби Київський університет Шевченка був у формульному фінансуванні, він би отримав у 2025 році навіть більше, ніж отримує зараз. Але для них важливо залишатись з окремим рядком фінансування, і це питання до їхніх відносин із депутатами.
Думаю, зміст конфлікту насправді занадто простий. Один із керівників системи вищої освіти прагне контролювати усі видатки, що спрямовуються державою на вищу освіту, а не просто «якусь частину». І журналіст «дуже вчасно» ставить необхідні запитання, причому з певним семантичним та інтонаційним забарвленням, а освітній управлінець дуже щиро «занепокоєний».
Цікаво, що інтернет-видання оприлюднило позицію лише однієї сторони – заступника міністра. Позиція закладу вищої освіти – показово замовчується. Такі зараз «стандарти»…
Університету імені Тараса Шевченка, звісно, переходити на загальну модель фінансування невигідно, оскільки реформа під назвою «формула фінансування» гарно працює скоріше під час паркетних інтерв’ю та на донорських конференціях, аніж у «реальному житті». Жоден притомний керівник університету в нинішніх умовах не захоче зайвий раз стикатися із порядками, які панують у профільному міністерстві. Мати окремий рядок у бюджеті – це, як мінімум, додаткова гарантія збереження академічної автономії, якою члени нинішньої так званої «освітньої команди» нещадно нехтують.
Окрім того, якщо говорити абстрактно, депутати просто не хочуть передавати додаткові фінансові повноваження міністерству, яке від профільного парламентського комітету за останній рік отримало три «двійки».
Тому фінансова поведінка університету імені Тараса Шевченка виглядає цілком логічною і зрозумілою, а депутатське рішення – прагматичним.
Тим часом триває вступна кампанія. Нинішня версія НМТ, скоріш за все, запам’ятається як найскандальніша за всі роки незалежного тестування. Мережа рясніє повідомленнями про «несправедливі» іспити, а також про неоднозначно сформульовані запитання. Учителі англійської мови скаржаться, що набрати 200 балів не зміг би навіть професор англійської філології.
Кількість скарг настільки величезна, що Українському центру оцінювання якості освіти довелося навіть публічно виправдовуватися. Докладніше про це – тут.
Скоріш за все, «освітні ідеологи» забули, що НМТ має бути спрямований лише на перевірку залишкових шкільних знань (тобто перевірку знань щодо певних фактів про явища і процеси, які реально вивчалися на уроках і зафіксовані у звичайних шкільних підручниках), а не на те, щоб записати наших дітей у дурні.
У цьому контексті доцільно згадати повідомлення про результати 2022 року (коли НМТ було запроваджено). Найвищу кількість балів хоча б з одного предмету набрали понад 9300 учасників, у тому числі: з одного предмета – 7462 учасники; з двох предметів – 1855; з трьох предметів – 510. З математики 200 балів набрали 5965 учасників, з української мови – 2852; з історії України – 3885.
І наостанок – взагалі нечуване. Національний університет Одеська юридична академія» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом проти Міністерства освіти і науки України про захист ділової репутації та компенсацію моральної шкоди на суму 1 млн грн.
Позов подано через заяву заступника міністра освіти і науки Михайла Винницького, який 10 квітня буцімто сказав публічно, що «майже все майно Одеської юракадемії незаконно переведене у приватну власність», і окрім того «більшість освітніх програм в університеті не мають акредитації, а отже, студенти можуть залишитися без дипломів».
Ми розуміємо, що довести правдивість сказаного в суді буде непросто…
У той час, як система вищої освіти переживає нові і нові хвилі скандалів, все більше абітурієнтів та абітурієнток обирають для навчання зарубіжні університети.
А нам, простим освітянам, залишається не з’їхати з глузду від виконання нескінченних скандальних ініціатив та новацій.
P. S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021-2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 25.06.2025