Лише уявіть: навколо сирени та повітряні тривоги, пів ночі ти проводиш без сну в страху та паніці, а зранку необхідно йти до школи та писати контрольну з математики. Це звичайна буденність українських школярів.
Війна не просто змінює наше сьогодення, вона переписує дитинство наших дітей і повсякденність тих, хто поруч із ними в школі. Змінюються наші підходи до навчання, ставлення до безпеки, але одне залишається незмінним: школа має залишатися простором підтримки та стабільності.
Війна за дитинство
Війна створила безпрецедентний тиск на психіку дітей і підлітків. Постійний стрес, відчуття небезпеки та невизначеність майбутнього сильно пригнічують когнітивні функції дітей, знижуючи здатність концентруватися на навчанні та зберігати емоційну стабільність. Діти з прифронтових територій часто почуваються самотніми, відчуваючи потребу в спілкуванні та соціальній адаптації. Переїзди, втрата рідних і дому, а також життя у відчутті постійної небезпеки мають негативний вплив на їхнє емоційне благополуччя.
У часи невизначеності діти стають надзвичайно вразливими до впливу постійного стресу. Дослідження показують, що близько 76–81% учнів останнім часом відчувають виснаження та втому, 80–85% стали більш тривожними, а 64–68% почуваються менш енергійними. Близько 43-54% дітей повідомляють про погіршення емоційної стабільності, при цьому значна частина педагогів не звертається по допомогу до фахівців з психічного здоров’я. Це підкреслює необхідність створення комфортного психологічного середовища для запобігання професійному вигоранню та для підтримки учнів.
Поруч із ними вчителі, з яких 85% зізнаються в постійній тривозі та професійному вигоранні. Вони не тільки навчають, а й виступають як «емоційні контейнери», поглинаючи та допомагаючи пережити емоції своїх учнів.
Діти з прифронтових зон, де війна йде поруч, стикаються з численними переїздами та відчуттям постійної небезпеки. Багато хто з них пережив обстріли, втрати дому або рідних. Це призводить до тривожності, апатії та проблем із концентрацією на уроках.
У цьому контексті навіть звична система оцінювання може стати додатковим стресом, адже часто не враховує емоційний стан дітей. Навчальні досягнення більше не можуть бути єдиним критерієм успіху; школа повинна стати простором підтримки та розуміння, де успіх вимірюється також емоційним благополуччям учнів.
У сучасних українських реаліях на перший план виходить концепція травма-інформованого підходу. Ідеться не про створення психологічних кабінетів на кожному кроці, а про те, щоб кожен учасник освітнього процесу усвідомлював вплив травми на поведінку і навчання дітей. Уявіть собі шкільного психолога, який може працювати із сотнями учнів одночасно. Це фізично неможливо, тому відповідальність за підтримку стає спільним завданням усіх дорослих у школі.
Відчуття безпеки та підтримки, зокрема для дітей із прифронтових зон, є критично важливими. Багато з них пережили обстріли, втратили домівки і навіть рідних. Їм важко концентруватися на уроках, вони живуть у постійному стресі, а система оцінювання і навчальний процес часто не враховують цей емоційний тягар. Школа має стати простором для розуміння, де успіх вимірюється не лише оцінками, а й емоційним станом.
Як створити «чутливу» школу?
Мета проєкту громадської організації GoGlobal – створити «чутливу школу», яка може стати острівцем психологічної безпеки, надійності й підтримки. У межах проєкту розроблено 24-годинну програму тренінгів із психоемоційної підтримки, на яких навчаємо створювати безпечне, травмачутливе освітнє середовище. Це дає вчителям змогу не лише ефективніше допомагати дітям, а й зберігати власну стійкість.
Механіка проєкту базується на каскадному принципі: тренери передають свої знання вчителям, які, в свою чергу, стають провідниками змін у своїх школах. Навчання охоплює кілька ключових компонентів: від роботи зі складними ситуаціями (булінг, суїцидальні ризики) та розвитку резильєнтності до впровадження методик соціально-емоційного навчання, які створюють атмосферу довіри й безпеки в школах. Усього проєкт планує підготувати 60 тренерів, які згодом зможуть провести тренінги для понад 3200 педагогів, поширюючи чутливий підхід на велику кількість освітян.
Щоб учителі почувалися впевнено в таких ситуаціях, ми надаємо їм чіткі інструкції, методичні поради та практичні вправи, які можна легко застосувати на уроках. Це допомагає швидко й ефективно підтримати дітей, а також створює більш безпечну атмосферу для всіх у школі.
Такий підхід уже має свої плоди. Наприклад, на Миколаївщині освітяни змогли підтримати старшокласницю, чий батько опинився в полоні. Її успішність різко впала, вона трималася осторонь від усіх. Психологи спробували з нею вправи з тренінгів, і вони спрацювали. Дівчина знову почала спілкуватися з однокласниками, посміхатися, краще вчитися.
Викликом також стала адаптація дітей-переселенців із Херсона. Учителі вчилися спілкуватися з дітьми так, щоб не тригерити травмівний досвід.
Завдяки проєкту вдалося налагодити більш тепле спілкування між педагогами та учнями. Діти часто довіряють свої тривоги саме вчителям, а не батькам, адже інколи вдома батьки самі перебувають у стресі.
Інтеграція моделі «Чутлива школа» допомагає не тільки дітям, але й учителям. Учасники проєкту кажуть, що нарешті відчули полегшення, знайшовши інструменти для керування власними емоціями. Змінюються не тільки учні, змінюється підхід до освіти, де головна мета – створити підтримуюче середовище, де можна говорити про страхи і травми, а не тільки про граматику і рівняння.
Ця модель, що активно впроваджується в Україні, є нагадуванням про те, що справжній захист – це не лише підземні укриття, а й турбота, підтримка та прийняття.
Автор: Тетяна Зав’ялова, керівниця напряму психосоціальної підтримки GoGlobal
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 14.11.2024