Юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» підготувала та оприлюднила Доповідь про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства у 2023 році.
Спочатку – коротка юридична довідка.
У пункті 2 статті 18 Закону України «Про вищу освіту» закріплено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти щороку готує та оприлюднює доповідь про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства, звіт про власну діяльність, формує пропозиції щодо законодавчого забезпечення якості вищої освіти та направляє зазначені документи Верховній Раді України, Президентові України, Кабінетові Міністрів України та закладам вищої освіти для їх обговорення та належного реагування.
Аналогічна вимога міститься в пункті 9 Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 244 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 761).
Із вказаних правових приписів випливає, що юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» зобов’язана:
У ті часи, коли юридичною особою публічного права «Національне агентство із забезпечення вищої освіти» керував філолог Сергій Квіт, доповідь про якість вищої освіти, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства як окремий документ не готувалася взагалі.
Мабуть, пану Квіту це здавалося цілком логічним: навіщо робити роботу, якщо її можна не робити?
Мабуть, відверте ігнорування норм закону та статуту вважалося тоді бравим вчинком і проявом високої доброчесності...
Мабуть, було вигідніше і комфортніше боротьбу за якість вищої освіти вести виключно через збирання з ректорів якихось папірців, а не шляхом сумлінного виконання службових обов’язків.
Показово, що жоден член агентства, незважаючина балаканину про високий професіоналізм та інші непересічні чесноти, не ставив «зайвих запитань», у тому числі про підготовку Доповіді.
Але після того, як юридичну особу очолив Андрій Бутенко, нарешті стали готувати доповідь про якість вищої освіти, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства – уже як окремий документ.
Минулого року – вперше в історії української освіти – було оприлюднено Доповідь про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства у 2022 році.
На жаль, ми не можемо дати правову оцінку якості підготовки доповіді про якість вищої освіти, оскільки немає нормативно-правового або хоча б методичного акта, яким би було встановлено вимоги (рекомендації) з питань підготовки цього документа та його змістовного наповнення. Юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» може цю доповідь формувати на власний розсуд.
Нам, пересічним небайдужим освітянам, ніхто не забороняє дати відповідну рецензію, виходячи із власного уявлення про якість підготовки документів. З текстом рецензії на Доповідь 2022 року можна ознайомитися тут.
Доповідь за 2023 рік складається з п’яти розділів:
Структура Доповіді-2023 стала чіткою, зрозумілою, не «громідзкою».
Але доволі дискусійно виглядає окремий розділ про якість військової освіти. Зрозуміло, що цей сектор освіти в умовах воєнного стану грає особливу роль. Проте було б логічно, на мій погляд, також хоча б коротко написати і про інші надважливі сектори – будівельний, медичний, виробничо-технологічний, інформаційний тощо.
У параграфі 1.1 подано коротку (на 3 сторінки) інформацію про відповідність вищої освіти цілям сталого розвитку суспільства. У цьому параграфі наведено кілька цікавих фактів. 33 українські заклади вищої освіти у 2023 році увійшли до рейтингу впливу Times Higher Education Impact Rankings – глобального рейтингу, що оцінює ефективність діяльності університетів щодо досягнення Цілей сталого розвитку ООН. Серед українських університетів лідерами рейтингу є Сумський державний університет (позиція 301–400 серед 1705 університетів зі 115 країн світу), НУ «Львівська політехніка», Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, НТУ «Харківський політехнічний інститут», Ужгородський національний університет та ін.
За твердженням укладачів Доповіді 2023 року, іншою прогресивною ініціативою з боку закладів вищої освіти став проєкт «Зелені трансформації в українських університетах».
На мій погляд, наведена у Доповіді інформація про відповідність вищої освіти цілями сталого розвитку суспільства є цікавою і корисною, але занадто короткою. Вочевидь, цей блок має бути дуже насиченим – з огляду на те, що словосполучення «відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства» є в тексті законодавчого акта (Закон України «Про вищу освіту», пункт 2 ст.18).
Іншими словами, український законодавець особливо підкреслює, що він чекає від «агентів змін» не просто «якісь відомості про все що завгодно», а в першу чергу – про позитивний вплив системи вищої освіти на сталий інноваційний розвиток суспільства. Ця частина доповіді має бути ключовою.
Розширити матеріал цього розділу досить просто. Можна звернутися до закладів вищої освіти, аби вони надали відомості про власні здобутки у сфері сталого інноваційного розвитку суспільства, і за наслідками цієї роботи – оприлюднити відомості про ці здобутки, а також подати відповідні аналітичні узагальнення. Захмарних матеріальних або інтелектуальних зусиль для цього не потрібно.
Особисто автора цих рядків приємно вразила наявність у Доповіді за 2023 рік величезного масиву актуальної статистичної та аналітичної інформації з питань вищої освіти (параграф 1.2). Мені здалося, що автори доповіді уважно прочитали критичні зауваження, які були нами наведені в попередній рецензії.
Водночас юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» фактично скаржиться на необ’єктивність іноземних агентств з акредитації, які надали позитивні оцінки окремим освітнім програмам (сторінки 41–45). «Національне агентство занепокоєне ситуацією, коли ліберальний механізм інколи використовується, щоб обійти українське законодавство, приховати невиконання Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та уникнути виконання національних стандартів вищої освіти», – написали автори Доповіді.
З одного боку, занепокоєння юридичної особи зрозуміти можна. З іншого боку, ця особа не може робити висновки про виконання або невиконання закладами освіти певних ліцензійних умов, оскільки не має на це необхідних повноважень.
Для багатьох практичних фахівців найбільший інтерес становить параграф “Плани та перспективи у сфері забезпечення якості вищої освіти” (він не входить у структуру жодного розділу). Автори Доповіді за 2023 рік зробили цікаве узагальнення: «З огляду на те, що в різних країнах системи забезпечення якості мають різну побудову й етапність, завданням для України є обрати оптимальну або розробити власну на базі вже напрацьованих рішень. Питаннями до майбутніх дискусій мають стати доцільність запровадження регіональних чи галузевих агентств забезпечення якості, їх юридичний статус і повноваження. Не менш важливим питанням є складові системи забезпечення якості, її етапи, що також має різні варіанти реалізації в різних країнах».
Цим текстом юридична особа публічного права «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти» немов би натякає, що вона є однією з організацій, яка бере участь у формуванні певної сфери державної політики (у нашому випадку – у сфері контролю окремих процесів у вищій освіті).
Насправді вказана юридична особа публічного права, хоча і виконує делеговані державою повноваження, не може вважатися суб’єктом формування політики. НАЗЯВО може лише подавати пропозиції до інших органів (Президента, Верховної Ради, Уряду, Міністерства освіти і науки), а ці органи можуть або підтримати подані пропозиції, або їх відхилити.
Утім, слід позитивно оцінити згадку про «доцільність запровадження регіональних чи галузевих агентств забезпечення якості». На погляд автора цих рядків, слід розробити і запровадити прагматичні механізми, які уможливлять створення та функціонування таких агентств. Допоки таких агентств не буде - всі розмови про «євроінтеграційні здобутки» у сфері забезпечення якості вищої освіти є смішними.
Автори Доповіді за 2023 рік також зробили таке цікаве узагальнення: «...очевидним є те, що наявність акредитації лише освітніх програм не є достатньою для ефективних змін системи. Досвід національних систем забезпечення якості, до яких залучені агентства з мережі ENQA, демонструє акредитацію концептуальну, первинну, кластерну, проміжну, тематичне оцінювання й інші незвичні на сьогодні для нас моделі».
Серйозні фахівці давно і справедливо вказували на те, що нинішній механізм акредитації є відверто дискусійним, оскільки висновок про якість освіти робиться за фрагментарним набором чинників. З роздумами автора на цю тему можна ознайомитися тут.
Якість вищої освіти має вимірюватися не лише через оцінку певних проміжних процесів, а також обов’язково враховувати реальний вимірюваний результат (зокрема, компетентність готового фахівця та факт його працевлаштування за фахом).
Забезпечення якості вищої освіти має розглядатися не лише як «акредитаційна процедура» (насправді йдеться скоріше про нагляд, контроль і перевірку), а значно ширше – створення комплексу ефективних і реалістичних правових, організаційних, економічних, соціальних, інфраструктурних умов, які позитивно впливають на освітню діяльність і освітні результати.
Чергова цитата: «Не забуваймо, що акредитація покликана вести діалог про якість освітньої програми та виконання основних вимог законодавства, баланс між якими є предметом дискусії для всього Європейського освітнього простору як баланс між контролем і вдосконаленням. У той же час для українських реалій очевидною є необхідність більш жорсткого контролю за дотриманням освітнього законодавства поза межами акредитаційних процедур. Це і дасть можливість зберегти згаданий вище баланс у роботі Національного агентства».
Отже, автори Доповіді за 2023 рік відкрито пишуть і про контроль, і про «виконання основних вимог законодавства», що має стати предметом такого контролю.
На мій погляд, це хибна позиція. Сфері вищої освіти не потрібен ще один відверто контрольний орган. З роздумами автора на цю тему можна ознайомитися тут.
Загальне враження від Доповіді, що рецензується, – позитивне. Вона являє собою працю, у якій в значній мірі враховані пропозиції та зауваження фахівців, ґрунтується на міцній методологічній базі, містить багато цікавих матеріалів і узагальнень.
Утім, у майбутньому було б правильно залучати до роботи з формування якомога більше незаангажованих експертів, в першу чергу – практичних працівників закладів вищої освіти. Окрім того, доцільно провести публічне обговорення доповіді – вказане сприяло б і подальшому удосконаленню методології формування цього документа, і вирішенню об’єктивних проблем у сфері вищої освіти (тим більше, що у законі є вимога про обговорення).
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 16.08.2024