Помилилася в оцінці ситуації навколо Концептуальних засад реформування історичної освіти.
Здавалося, що всі дискусії пройдені, всі аргументи сказані, й люди менш гостро прийматимуть новину про єдиний курс історії в школі.
Але виявляється, що до цього часу є ті, хто вперше дізнається про таку можливість викладання історії та тим більше, що вона так і зараз викладається, а тому кинулися боротися з видуманою проблемою, яка підживлюється страхами та стереотипами.
Деякі нотатки.
1. Можливість викладати історію як єдиний курс існує вже більше ніж 5 років у 10–11 класах.
Той, хто взагалі не в темі викладання історії в школі, але сильно турбується, має знати про існування лише одного курсу історії в 5–6 класах.
Тобто без можливості викладання єдиного курсу є лише 7–9 класи, які лише зараз починають впроваджуватися як альтернатива.
Тобто навіть без цієї концепції єдиний курс був, є і буде. Не посоромлюся цього сказати, що попри всі проблеми, які існують у шкільній історичній та громадянській галузі, вона значно випередила інші галузі в реформуванні.
Тож оскільки ми дійшли, що все це не виникло на порожньому місці і ці зміни були ще навіть до нинішнього президента (це аргумент тим, хто бачить скрізь ворогів), то щоб справді професійно вести дискусію, потрібно прочитати ті програми, підручники, концепцію (якщо після цього ще залишаться сили) і лише потім говорити мовою фактів, а не своїми страхами.
2. Про непрофесійність дискусії свідчить зокрема те, що проблему побачили у єдиному курсі, а не в тому, що історія має вивчатися концентрами.
Це питання є значно більшим викликом і хвилює лише тих, хто справді працює в цій сфері. Але воно нудне і не цікаве більшості, бо це про дидактику і т. д.
3. У нас немає ніяких реваншистських рухів у шкільній середній освіті і часто боротьба зводиться до того, щоб не намагатися робити нашу країну батьківщиною слонів (с).
Ворогів тут немає…
Автор: Леся Хлипавка, учитель історії м. Черкаси, співавтор програм із історії.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 13.08.2024