Політики, депутати, представники профільного міністерства, керівники органів управління освітою, а також так звані громадські активісти і активістки, «освітні експерти і експертки», «агенти і агентки змін» доволі часто вживають словосполучення «Нова українська школа» (скорочено: НУШ). Навіть можна почути, що на «Нову українську школу» виділяється фінансування з бюджету.
Але що це таке – «Нова українська школа»? Який зміст вкладається у це поняття?
Пошук відповіді на це просте запитання – справа не з простих.
Жоден закон, у тому числі базовий Закон України «Про освіту» та профільний Закон України «Про повну загальну середню освіту», не містить ані визначення поняття «Нова українська школа», ані натяку на нього.
На цій підставі можна стверджувати, що у законодавчому полі поняття «Нова українська школа» просто не існує. А отже, з законодавчої точки зору, під цим словосполученням можна розуміти все що завгодно.
Натомість є розпорядження Кабінету Міністру України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, що підписане Володимиром Гройсманом, яким схвалено Концепцію реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року.
Можна зробити припущення, що вказана Концепція і має дати визначення поняття «Нова українська школа» (адже ці слова наведені у назві документу).
У Концепції написано: «Реформування змісту загальної середньої освіти передбачає розроблення принципово нових державних стандартів загальної середньої освіти, які повинні ґрунтуватися на компетентнісному та особистісно-орієнтованому підході до навчання, враховувати вікові особливості психофізичного розвитку учнів, передбачати здобуття ними умінь і навичок, необхідних для успішної самореалізації в професійній діяльності, особистому житті, громадській активності. Зазначені стандарти повинні також ґрунтуватися на Рекомендаціях Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу "Про основні компетенції для навчання протягом усього життя».
Про згадані «Рекомендації...», на мій погляд, слід сказати окремо.
У «Рекомендаціях...» у дуже стислій формі подано певні настанови і пропозиції, серед яких ключова: «державам-членам розробити для всіх систему основних компетенцій, як частину їх стратегій навчання протягом усього життя, включаючи стратегії досягнення загальної грамотності, та використати «Основні компетенції для навчання протягом усього життя – Європейські еталонні рамки»...».
У додатку до «Рекомендацій...» є така фраза: «Основні компетенції – це ті, які необхідні всім громадянам для особистої реалізації та розвитку, активного громадянського життя, соціальної єдності та можливості працевлаштування».
З текстом Рекомендацій Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя», які було ухвалено ще у 2006 році, можна ознайомитися тут.
Отже, можемо зробити кілька проміжних висновків.
Перший. «Рекомендації...» стосуються не лише системи середньої освіти, а всіх складників (ланок) освітньої системи, включаючи дошкільну, професійну, вищу освіту, а також освіту дорослих. Тобто, наше розуміння «реформи» з якогось лиха було з самого початку штучно звужене. Переконаний, це було зроблено навмисно.
Другий. Цілком зрозуміло, що в європейських «Рекомендаціях...» йдеться про всіх громадян, які мають доступ до освітньої системи, а в українській Концепції – лише про учнів (середньої школи). Це також зроблено навмисно.
Третій. «Рекомендації...» є документом, який не встановлює імперативних (обов’язкових) норм, натомість пропонує певні методичні та організаційні поради. Широкій громадськості про це не сказали.
Четвертий. Виходить, що ідеологія «Нової української школи» – то не унікальний український винахід, а перероблена (значно звужена) версія рекомендаційного порадника, що створений європейськими колегами у далекому 2006 році.
П’ятий. «Рекомендації...» адресовані лише державам-членам Євросоюзу (які є багатими), а отже, не націлені на Україну (бідну країну) та невибагливу українську аудиторію. Імплементувати європейські практики – то, мабуть, благо, але для цього потрібні належні ресурси, яких у нас традиційно бракує.
Але повернемося до теми статті. Що ж таке «Нова українська школа»? – українська Концепція чіткої відповіді на це питання не дає.
Спробуємо наблизитися до розуміння цього поняття за допомогою сайту профільного Міністерства, на якому є окрема сторінка – «Нова українська школа». Давайте почитаємо.
Перша цитата: «Нова українська школа – це ключова реформа Міністерства освіти і науки. Головна мета – створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосовувати їх у повсякденному житті. НУШ – це школа, до якої приємно ходити учням. Тут прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. Водночас батькам теж подобається відвідувати цю школу, адже тут панують співпраця та взаєморозуміння».
Як на мене, текст дивний. «Нова українська школа» названа не реформою, яку впроваджує держава у сфері освіти, а «головною реформою Міністерства освіти і науки України». Виходить, реформа направлена на міністерство? Виходить, над реформою працює лише одне міністерство, без допомоги науковців, органів управління освітою, керівників громад і врешті-решт всіх освітян? Виходить, «головна реформа» імплементується навіть без чіткого визначення поняття «Нова українська школа»?
Чергова цитата: «Новий Стандарт початкової освіти передбачає, що вчителі мають працювати за іншими підходами, тому протягом 2018-2019 років відбувається масштабне перенавчання вчителів початкової школи. Вони проходять як дистанційне навчання (онлайн-курс на освітній платформі EdEra), так і очні сесії, в межах яких спеціально підготовлені тренери закріплюють знання педагогів на практиці».
Автор цих рядків зайшов на сторінку онлайн-курсу. Виявляється, на ній повідомляється про набір на навчання, який стартує... 1 лютого 2018 року. Що ж робити вчителю, який хоче опанувати методики НУШ? Мабуть, доведеться шукати допомогу не на сайті органу, який впроваджує «головну реформу», а на інших ресурсах.
Продовжуємо читати: «Новий Стандарт початкової освіти з 2017/2018 навчального року успішно проходить апробацію у 100 школах по всій Україні».
Лише 100 шкіл... Менше 1 відсотка... І це «головна реформа»?
На цій же сторінці написано, що «...у вересні 2017 року було ухвалено новий Закон “Про освіту”, який регулює основні засади нової освітньої системи, а у лютому 2018 року Кабінет Міністрів затвердив новий Державний стандарт початкової освіти. На черзі – ухвалення нового закону «Про загальну середню освіту», який більш детально розкриє зміни, закладені реформою».
Хочу дати невеличку довідку: Закон України «Про повну загальну середню освіту» ухвалений українським парламентом у 2020 році, підписаний Президентом України Володимиром Зеленським, і звісно розміщений на порталі Верховної Ради України.
Скоріш за все, на сайті МОН розміщені застарілі відомості про «Нову українську школу». За великим рахунком, це не катастрофа. Але яскраво показує справжнє ставлення «команди» до реформи, яку пафосно проголошено «головною».
До речі, у абзаці першому статті 12 Закону України «Про освіту» є такий припис: «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності».
Зверніть увагу: український законодавець, формулюючи мету повної загальної середньої освіти, про компетентності взагалі нічого не згадав.
Про компетентності згадано лише згодом, у абзаці другому.
Це говорить про те, що компетентності – це не мета освіти, а лише інструмент (один з багатьох) досягнення освітніх цілей. Але цю тему ми розкриємо в іншому матеріалі.
Принципове питання – про попередні результати «реформи». На жаль, вони невтішні. Автору цих рядків в силу виконання службових обов’язків довелося почути і прочитати сотні негативних відгуків про результати навчання українських школярів, які здобувають чи то знання, чи то компетентності за так званими «стандартами НУШ».
Аби не бути голослівним, наведу невеличкі цитати із матеріалів, які вже оприлюднені на порталі ОСВІТА.UA.
Логопед Тетяна Ващук зазначає: «Із впровадженням тотальної програми НУШ збільшення популяції українських дітей, які не вміють читати, стає не просто прогнозованим, воно стає реальністю... І якщо зараз будемо проводити лише брифінги, то за чотири роки вже нікому нічого пояснювати не буде потрібно. Бо освіта – це не жомова яма, а майбутнє нашої країни».
Екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук ставить риторичне питання: «Концепція НУШ апріорі не передбачає існування репетиторства, та ще в початковій школі. Там мають бути зовсім інші ідеологія освітнього процесу, оцінювання, методики навчання, мотивація дітей і багато чого ще… Між іншим, теперішні НУШ-енята з початкової школи років через вісім гіпотетично можуть стати учасниками чергового міжнародного порівняльного дослідження PISA. Які результати вони покажуть? Чи не в останній десятці країн-учасниць, якщо вже у початковій школі батьки починають шукати репетиторів із математики?..»
Директор Департаменту освіти і науки міста Києва Олена Фіданян пише: «Уже минуло два роки, як перші учні НУШ пройшли рівень початкової школи (мій старший онук серед них), а ми й досі не зробили висновки та не внесли корективи в програму НУШ.
Буду більш точною: висновки вже зроблено однією з наукових інституцій МОН. Та їх майже два роки не тільки не оприлюднюють, а ще й уперто (творці реформи) не роблять «роботу над помилками».
До чого це приведе? У нас є всі шанси стати першими ззаду у дослідженні PISA через чотири роки, коли перші НУШівці, досягнувши 15-ти річного віку, візьмуть у ньому участь...»
Як то кажуть, все зрозуміло...
Проте, маю великий сумнів, що зараз можливий об’єктивний та всебічний аудит «реформи». Будуть казати перевірену маніпуляцію: «не на часі»…
І останнє. Є окремий інтернет-портал про «Нову українську школу», що адмініструється однією галасливою громадською організацією. Але те, що написано на цьому порталі – сприймати серйозно досить важко.
Наприклад, подано так звану «Формулу НУШ». Навмисно цитуємо без скорочень: «Наскрізне застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі та управлінні закладами освіти і системою освіти має стати інструментом забезпечення успіху нової української школи. Запровадження ІКТ в освітній галузі має перейти від одноразових проектів у системний процес, який охоплює всі види діяльності. ІКТ суттєво розширять можливості педагога, оптимізують управлінські процеси, таким чином формуючи в учня важливі для нашого сторіччя технологічні компетентності».
Мені здається, аналізувати цей набір слів мають не освітяни, а фахівці іншої професії…
Натомість такими текстами, вочевидь, «закриваються» звіти про грантове фінансування, а батьки і вчителі мають із цього щось зрозуміти.
Мрію, аби реформа середньої школи була не просто забавою із жонглюванням модними словами або маніпулятивною політичною цяцькою, а стала серйозною системною справою, яка закладе фундамент подальшого зміцнення національної освіти з урахуванням кращих світових та вітчизняних традицій. Сподіваюся, моя мрія колись стане реальністю.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 11.01.2024