Вдумливі спостерігачі помітили, що протягом останніх місяців сформульовано багато освітніх ініціатив – лише встигай рахувати. Ці ініціативи зазвичай або «анонсуються», або «презентуються», або «обговорюються», або «дизайнуються», або «проєктуються», або «фасилітуються», або ще щось. Яке дієслово в якому випадку слід вживати – автор цих рядків ще не розібрався.
Чи можемо ми, прості громадяни, якось вплинути, аби ці ініціативи не лише приносили лайки тим, хто красується на фоточках, але були і нам на користь?
Посадовці профільного міністерства вже встигли похизуватися, що вони зібрали 1700 освітніх експертів та освітніх експерток, які «записалися на платформі». Натомість доказів цієї тези не оприлюднено.
Громадськість не бачила ані «списку 1700», ані підтверджень того, що ці особи мають хоча б мінімальний досвід формування або реалізації освітньої політики (або мають хоча б якийсь стосунок до освіти).
Проблема не лише в доказах, вірніше – їхній відсутності. Ключова проблема в тому, що у пересічних громадян, які щиро цікавляться освітніми новинами, може скластися хибне уявлення, що всі освітні ініціативи формуються або аналізуються експертним середовищем – у першу чергу тими, хто є в «списку 1700».
Відповідно, через наявність цього уявлення громадяни можуть пристати до хибного переконання, що всі освітні ініціативи пройшли належну процедуру громадського обговорення. І навіть більше: що всі ініціативи вже «кимось погоджені» і немає жодних важелів впливу на чергову «епохальну реформу».
Насправді це не так.
Насправді абсолютно кожен дієздатний громадянин, незалежно від того, записався він на платформі чи ні, – має право взяти участь в обговоренні освітніх ініціатив (зазвичай ці ініціативи викладені у проєктах нормативно-правових актів, що розміщуються на офіційному сайті МОН).
Взяти участь у громадському обговоренні можуть і громадяни, і зацікавлені спільноти: громадська організація, профспілка, студентська рада тощо.
Уряд зафіксував, що в обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які:
Важливо розуміти, що думка громадськості має шанс бути почутою, якщо вона буде доведена до державного органу в належний і допустимий спосіб, а також своєчасно. Отже, давайте розбиратися.
Процедура громадського обговорення доволі ретельно виписана у наявній нормативно-правовій базі. Ключовий документ – Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 (з подальшими змінами). Кілька принципових цитат:
Звіт про результати публічного громадського обговорення та електронних консультацій з громадськістю орган виконавчої влади в обов’язковому порядку доводить до відома громадськості шляхом оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті, урядовому веб-сайті «Громадянське суспільство і влада» (у разі проведення електронних консультацій з громадськістю на зазначеному веб-сайті) та в інший прийнятний спосіб не пізніше ніж через два тижні після прийняття рішень за результатами обговорення (пункт 21).
Органи державної влади не мають права встановлювати додаткові вимоги до пропозицій громадськості. Але інколи цим правилом нехтують. Приміром, у повідомленні «Громадське обговорення: який має бути механізм відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, та надання їм академічної відпустки» є фраза: «До 10 травня 2023 року МОН приймає зауваження і пропозиції у формі порівняльної таблиці до проєкту нової редакції Положення...».
Іншими словами, орган влади встановив вимогу, що зауваження і пропозиції можуть надходити виключно у формі порівняльної таблиці, хоча повноваження встановлювати такі вимоги, які по суті є обмеженнями, у органу влади відсутні.
На жаль, ані Громадська рада при МОН, ані Спілка ректорів закладів вищої освіти, ані освітні громадські організації, ані так звані «агенти та агентки змін» на вказане порушення жодним чином не відреагували, скоріш за все – навіть і не помітили.
Отже, які висновки можна зробити?
Перше. Думка громадянина або інституту громадянського суспільства має шанс бути почутою та опрацьованою лише в тому випадку, якщо ця думка надійде або письмово – на офіційну поштову адресу, або в електронному вигляді – на офіційну електронну адресу.
Усі думки, що фіксуються у інший спосіб (допис у фейсбуці, блог на сайті, лист на «неофіційну» електронну адресу, повідомлення у месенджері тощо) – до уваги не беруться.
Друге. Усі пропозиції і зауваження мають надійти до органу влади протягом визначеного строку – цей строк визначає орган державної влади, але не менше 15 днів з моменту оприлюднення нормативно-правового акту. У іншому випадку думка може бути проігнорована.
Третє. Пропозиції і зауваження бажано викладати чіткою мовою, лаконічно, максимально простими словами, зміст написаного має бути однозначним (тобто виключати можливість множинного тлумачення). Чим чіткіше пропозиції – тим більша ймовірність, що їх зрозуміють і врахують. Орган влади буде формувати звіт, у якому зазначить про врахування або про причини неврахування надісланих пропозицій. Причина «незрозуміло написано» – цілком ймовірна.
Четверте. Документ слід оформити за правилами чинних стандартів і обов’язково – з можливістю ідентифікації його автора (авторів). Якщо документ анонімний або «фріковий» – думка не буде врахована.
П’яте. Міністерство має оприлюднити звіт «не пізніше ніж через два тижні після прийняття рішень за результатами обговорення». Але в Порядку не вказано, протягом якого строку має бути ухвалене рішення. Не виключена ситуація, коли рішення за результатами громадського обговорення може бути ухвалене через кілька місяців після його проведення, або взагалі не ухвалюватися. Тому в документі з пропозиціями бажано дописати прохання (клопотання), аби орган влади надав відповідь про результати розгляду конкретного звернення протягом 30 днів.
Окрім подачі звернення в рамках громадського обговорення, у інститутів громадянського суспільства та громадян є ще один спосіб донести свою позицію щодо так званих «освітніх реформ». Це взаємодія з Громадською радою.
Важливо розуміти, що Громадська рада, до складу якої входять представники громадських організацій, представляє всю громадськість, а не лише окремих «видатних особистостей». Голова Громадської ради входить до складу колегії державного органу, а отже – має можливості донести позицію громадськості до високого начальства. Будь-хто може звернутися із своїми пропозиціями до Громадської ради, і рада зобов’язана розглянути це звернення та ухвалити відповідне рішення (звісно, якщо рада адекватна).
Щоправда, на думку автора цих рядків, Громадська рада при Міністерстві освіти і науки України, скажімо так, високою активністю не відрізняється. Не пам’ятаю, аби протягом останніх років Громадська рада робила публічні заяви або провела прес-конференцію.
Якщо вірити сайту Міністерства, останнє засідання Громадської ради при МОН проводилося у травні, тобто півроку назад. Іншими словами, усі освітні ініціативи останніх 6 місяців залишилися поза увагою Громадської ради.
Також не пам’ятаю випадку, аби Громадська рада при МОН виступала з ініціативою стати «комунікаційним майданчиком» для проведення обміну думками між керівництвом Міністерства та широкою експертною спільнотою (громадськість, незаангажовані експерти, науковці, керівники освітніх профспілок, депутати всіх рівнів).
Нарешті, найбільш цікаве питання – врахування думки громадськості.
На мій погляд, конструктивна громадськість має пильнувати, аби усі так звані «епохальні освітні реформи», про які ми чуємо ледь не щодня, були винесені на громадське обговорення. Якщо посадовець виступає з якимось черговим гаслом, який ніким не обговорений (приміром, про скасування заочної освіти) – це привід стверджувати про наявність порушення. А отже, у майбутньому реформу можна скасувати (приміром, через суд), а посадовця притягнути до відповідальності.
Орган влади може врахувати пропозицію повністю, врахувати частково або взагалі не врахувати. Якщо думка врахована частково або не врахована – у звіті про результати громадського обговорення обов’язково має бути наведена відповідна мотивація (причина).
Важлива деталь. До тексту документу, який вже пройшов процедуру громадського обговорення, орган влади може вносити додаткові правки. Зокрема – за результатами зауважень інших органів, які мають повноваження погоджувати проєкт нормативного акту.
Звісно, ці правки можуть стосуватися і тих норм, які сформульовані громадськістю. Тому автори пропозицій мають пильнувати, аби кінцева редакція документу не була спаплюжена.
На сайті Міністерства освіти і науки України є сторінка, де розміщуються оголошення про громадське обговорення, а також відповідні звіти про результати такого обговорення. Уважне її вивчення дає змогу помітити багато цікавого.
08 серпня 2023 року МОН розмістило для громадського обговорення проєкт нового переліку галузей і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої та фахової передвищої освіти – строк обговорення сплив 08 вересня 2023 року, але звіт про результати громадського обговорення не оприлюднено.
18 серпня 2023 року МОН розмістило для громадського обговорення проєкти нормативно-правових актів, що стосуються питань акредитації освітніх програм вищої освіти – строк обговорення сплив 18 вересня 2023 року, але звіт не оприлюднено.
31 серпня 2023 року МОН розмістило для громадського обговорення проєкт Закону України «Про Національну систему кваліфікацій» – строк обговорення сплив 01 жовтня 2023 року, але звіт не оприлюднено.
06 вересня 2023 року МОН розмістило для громадського обговорення зміни до Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних і комунальних закладів для здобуття повної загальної середньої освіти – строк обговорення сплив 21 вересня 2023 року, але звіт не оприлюднено.
19 жовтня 2023 року МОН розмістило для громадського обговорення проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки здобувачам освіти» – строк обговорення сплив 02 листопада 2023 року, але звіт про результати громадського обговорення не оприлюднено.
Конструктивна і професійна громадськість має не зачаровуватися мантрою про «1700 освітніх експертів та освітніх експерток, які записалися на платформі», а бути готовою дати фахову думку щодо будь-якої «епохальної ініціативи», які постійно продукуються. В іншому випадку залишиться лише нескінченно плакатися на фейсбуці про те, що «освіта гине».
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 19.12.2023