Головна тема освітньої публіцистики останнього тижня – обговорення результатів Міжнародного дослідження якості освіти PISA (Program for International Student Assessment). На цю тему написано вже чимало, і нерідко – у галасливій малоконструктивній формі.
З оприлюднених даних вбачається, що у 2022 році українські учні продемонстрували гірші результати, аніж у 2018 році; гірші результати, аніж учні переважної більшості країн ОЕСР; гірші результати, аніж середньосвітові.
Основною причиною, скоріш за все, є суттєві перерви у навчанні, що зумовлені спочатку пандемією, а згодом – широкомасштабною агресією російської федерації. Мабуть, інтуїтивно це відчувають всі. Але є також і інші причини, частина з них наведена у документі «Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022»:
Вважаю, немає сенсу ретельно описувати причини погіршення результатів українських учнів – про це кожен охочий може прочитати сам.
Проте є один феномен, про який варто згадати окремо. Дослідження PISA оцінює не лише знання, а в першу чергу компетентності. Не просто вміння рахувати, читати або писати, а здатність до вирішення певних нестандартних задач (оптимальне розміщення меблів у кафе, пояснення взаємозв’язку природних явищ, розуміння та тлумачення прочитаного тощо).
Вважається, що однією з причин низьких результатів українських школярів є невміння (або недостатнє вміння) застосовувати отримані на уроках «книжні знання» для вирішення «практичних кейсів».
Це припущення виглядає обґрунтовано, якщо врахувати, що у освітніх рейтингах Україна завжди посідала (і посідає зараз) більш привабливі місця, аніж за показниками економічного розвитку. Так, у 2022 році за показником ВВП на душу населення Україна посідає 127-ме місце (версія Світового банку), а за показником ефективності національної системи освіти – 42-ге (версія Pearson Education). На мій погляд, 42-ге місце – то доволі висока позиція.
Окрім того, Україна має один з найвищих у світі показників загальної грамотності населення – 99,7%. За цим показником наша держава випереджає Сполучені Штати Америки, Велику Британію, Австралію, Канаду, Францію і багато-багато інших країн.
Що це означає? Наші діти доволі грамотні (якщо оцінювати саме їхню грамотність – вміння читати і писати), але недостатньо компетентні, тобто не вміють «перетворити» свою грамотність на здатність вирішувати практичні життєві задачі (якщо виходити з дослідження PISA-2022).
Зрозуміло, що глибоке осмислення PISA-2022 буде тривати ще довго, протягом найближчих тижнів і місяців, а відповідні результати будуть наведені у солідних наукових працях, монографіях, дисертаціях.
Але неодмінно постає наступне запитання: що треба робити для виправлення становища, тобто для збільшення рівня компетентності українських школярів?
Відповідь на це запитання дати непросто. Адже прості рішення (приміром, збільшити фінансування освіти) часто не є можливими.
Певні поради вже встигли дати представники професійного та експертного середовищ (автор цих рядків не випадково вжив слово «та», оскільки люди, які вважають себе експертами або експертками, не завжди є професіоналами). Спробуємо згадати лише ті, що оприлюднені на сайті ОСВІТА.UA
Комунікаційний директор аналітичного центру CASE Україна Микола Малуха вважає, що треба запровадити дві речі: по-перше, шкільну автономію, по-друге – «суворіший відбір на вакансію вчителя» з інвестиціями у постійний професійний розвиток із суттєвим збільшенням зарплати для того, щоб ця робота була привабливою».
Вчитель Тарас Ткачук радить, аби дорослі (і вчителі, і батьки, особливо тати) побільше дітям читали і розповідали.
Перша проректорка Київського університету імені Бориса Грінченка Лілія Гриневич радить «нам слід переглянути підходи до вивчення літератури, і від кількості текстів перейти до поглибленого аналізу творів і навчання їх переосмислення».
Логопед Тетяна Ващук вказує на актуальність розширення логопедичної допомоги і зауважує: «Із впровадженням тотальної програми НУШ збільшення популяції українських дітей, які не вміють читати, стає не просто прогнозованим, воно стає реальністю».
Начальник управління освіти, релігій та у справах національностей м. Хуст Олеся Калинич зазначає: «...зазирнімо за двері сьогоднішньої середньостатистичної школи. І чесно визнаймо: ми вже давно перетворили її на розважальний центр.. На місце зберігання дітей, поки батьки працюють... Зробили вчителя безправним і беззахисним...»
Директорка Департаменту освіти і науки міста Києва Олена Фіданян стверджує: «Уже минуло два роки, як перші учні НУШ пройшли рівень початкової школи (мій старший онук серед них), а ми й досі не зробили висновки та не внесли корективи в програму НУШ... До чого це приведе? У нас є всі шанси стати першими ззаду у дослідженні PISA через чотири роки, коли перші НУШівці, досягнувши 15-ти річного віку, візьмуть у ньому участь».
Наталія Каташинська, координаторка з питань освіти в надзвичайних ситуаціях Plan International Ukraine пише: «Тож те, що маємо зараз – наслідок і наших програм, і методик, і загалом розуміння мети освіти та в принципі сукупність причин, чинників і факторів. Не можемо й не маємо все спихнути на ковід та війну, на жаль».
Екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук вказує на захмарну кількість так званих «реформ» та відсутність мотивації: в учнів – здобувати знання, а у вчителів – якісно працювати, і нарешті – відсутності «роботи над помилками» після PISA-2018.
Народна депутатка Інна Совсун переконана: «Нам терміново потрібно щось робити із якістю навчальних програм... Нам потрібен надзвичайний стан в освіті».
Безсумнівно, у найближчі тижні ми прочитаємо ще багато текстів з рекомендаціями і порадами. Але на один текст, що вже оприлюднений, слід звернути особливу увагу. Це – вже згаданий «Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022».
Розділ 5 цього звіту має назву «Погляд у майбутнє: варіанти політичних рішень для освітньої системи України за результатами PISA-2022 (сторінки 187-199).
Дивно, але в численних експертних дописах, які тлумачать результати PISA-2022, про наявність 5-го розділу взагалі не згадується. З огляду на це вважаю за доцільне дати з цього розділу ґрунтовну цитату.
Отже, автори звіту PISA-2022 вважають, що для подолання означених проблем доцільно у короткостроковій перспективі:
У довгостроковій перспективі, на думку авторів звіту PISA-2022, доцільно:
Також у розділі 5 звіту PISA-2022 наведено два параграфи: «Рекомендації щодо покращення психологічного добробуту учнів» та «Шляхи подолання проблем, пов’язаних з ресурсним забезпеченням закладів освіти України».
Ці рекомендації, безсумнівно, побудовані на міцній методологічній базі, вони є комплексними і системними. Але, на мій погляд, вони мають суттєву ваду – концентруються переважно на «освітній складовій», і не торкаються інших складових – управлінської, правової, фінансової, організаційної.
Наведені рекомендації, на мою думку, є частково декларативними, частково неповними (більшість проблем неможливо вирішити без модернізації механізмів державного управління освітою та збільшення фінансування). Натомість вони дозволяють зрозуміти обсяг і складність задач, які стоять перед нами.
Ми маємо не слухати поради у стилі «потрібно робити щось», а виконати складну «домашню роботу», спрямовану на подолання давно відомих проблем.
Освіта – це не лише нескінченні гасла та обіцянки, не лише інтерв’ю і презенташки, не лише нескінченні закордонні вояжі, не лише базікання про візії і псевдореформи.
Освіта – надзвичайно складна сфера людської діяльності, а організація освіти – і наука, і мистецтво, і величезна відповідальність.
Починати треба з того, аби якомога більше говорити правди і не миритися з неправдою. Не миритися з невігласами і непрофесіоналами. На це багато грошей не потрібно.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 11.12.2023