Країни, що розвиваються, зазвичай опікуються своєю освітою та прагнуть наздогнати розвинуті країни. Незважаючи на труднощі, які пов’язані зі стрімким зростанням населення, уряди цих держав намагаються забезпечити освітою своїх громадян. Очевидно, що це призводить до зростаючих витрат на школи й університети.
Тисячі іноземних студентів приїжджали і навіть досі, під час повномасштабного вторгнення рф, приїжджають до України для навчання в наших університетах переважно за кошти своїх родин. Отже, як уряди, так і громадяни країн, як тепер часто кажуть, Глобального Півдня добре усвідомлюють, що освіта й наука вимагають витрат на рівні держави і на рівні окремої родини.
Здається, це зрозумілі і навіть тривіальні речі, які не викликають заперечень. Однак, якщо ми уважно подивимось на стан справ з освітою та наукою в нашій країні, то ми помітимо іншу картину, яка не відповідає гучним деклараціям політиків і чиновників.
Чи можна назвати Україну країною, що розвивається в сенсі її освіти й науки? Розвиток передбачає ускладнення, диференціацію, зростання та збільшення. Однак в останні роки, ще до 2022 року, ми спостерігаємо процеси спрощення, зменшення, а також концентрації та централізації всього того, що пов’язано з освітою та наукою.
Економічна нестабільність, доволі проста економічна система, що ґрунтується переважно на продажу сировини, низька народжуваність, депопуляція, виїзд найосвіченіших людей за кордон є тими об’єктивним факторами, які ведуть до поступового скорочення і спрощення наших освітньої та наукової сфер.
Ці тенденції багатократно посилила геноцидальна агресія, яка призвела до величезних жертв, руйнувань і еміграції мільйонів українців. Здається, що з цього мав би випливати висновок про необхідність збереження, зокрема в освіті, усього цінного, що ми мали, для майбутнього відновлення та відродження.
Ми мали давні університетські традиції, достатньо складну і різноманітну систему науки й освіти. Отже, чи слід нам зберігати різноманіття, множинність і складність з огляду на надзвичайні обставини війни та вимоги повоєнного відновлення?
Різноманіття не є тим поняттям і феноменом, які є в центрі уваги економістів. Однак екологи й еволюціоністи давно вважають різноманіття та складність надзвичайно важливими параметрами популяції або екосистеми, які надають останнім стійкості й перспективи подальшої еволюції.
Збереження біорізноманіття є важливим завданням охорони природи в добу забруднення, деградації оселищ і глобальних змін клімату. Фахівці з охорони природи намагаються зберігати популяції з унікальним набором алелів (варіантів певного гена) для подальшого відновлення виду, який перебуває під загрозою вимирання.
Усім відомо, що держава на законодавчому рівні захищає рідкісні види, кожен з яких є унікальним рішенням проблеми адаптації. Унікальні екосистеми або спільноти організмів охороняють у межах заповідників і національних парків.
Існує навіть спеціальний підхід, який дозволяє зберегти популяцію у відділеній перспективі – це аналіз життєздатності популяції, де до уваги беруться різні фактори, наприклад можливі катастрофи або випадкові коливання народжуваності і смертності, які можуть призвести до загибелі або значного скорочення чисельності популяції протягом сотень або тисяч років.
Ці ідеї останнім часом стали цікавими економістам і соціологам. Спрощення, гомогенізація та централізація в суспільстві та монополізація в економіці тепер вважаються небажаними і навіть небезпечними з огляду на перспективи подальшого стійкого розвитку громад і держав.
Децентралізація, мультикультуралізм, демонополізація дедалі частіше вважаються бажаними і корисними. Здається, ми теж ідемо цим шляхом, але якщо поглянемо на царину освіти, то знайдемо багато ознак спрощення, концентрації та уніфікації. Невеликі освітні спільноти, які зберігають і передають унікальне знання знаходяться під загрозою зникнення.
Очевидно, що сучасному суспільству потрібні бухгалтери і програмісти. Припустімо, фахівців, які вміють програмувати на мові «Python», готує 1000 викладачів, фахівців, які знають бухоблік, готує 5000 викладачів, а тих, хто готує експертів з популяційної геноміки – 5, бо більше, здається, не потрібно.
У разі коливань попиту або народжуваності, зміни міграційних потоків, а також інших важко передбачуваних причин кількість студентів зменшується і, відповідно, зменшується кількість викладачів – тих, хто готує програмістів стало 975, викладачів бухобліку – 4028. Отже, скільки залишилося рідкісних знавців популяційної геноміки?
Чинні правила, які регулюють фінансування університетів, вимагають жорсткої залежності кількості викладачів від кількості студентів. Якщо до вас прийшло недостатньо студентів або тих студентів, що навчалися, відрахували через низьку успішність, то цього року ваше фінансування зменшиться або взагалі припиниться.
Така схема фінансування є прийнятною та безпечною для поширених спеціальностей і таких осередків знань, яким нічого не загрожує. Однак ті, хто зберігає, продукує та поширює рідкісне й унікальне знання, перебувають під загрозою скорочення, тобто зникнення, так само, як під загрозою вимирання перебуває рідкісний вид птахів.
На перший погляд, знання, які не мають попиту, є зайвими. З цієї точки зору освіта, як і продаж морозива, є послугою. Якщо цього року студентів було мало, то освітню програму необхідно закрити через її фінансову нерентабельність.
Однак наведена в нашому прикладі популяційна геноміка містить користь, яку могли не помітити цьогорічні абітурієнти. Науковець, який є знавцем методів популяційної геноміки, може спрогнозувати еволюцію небезпечного вірусу. Таке знання може бути корисним і навіть життєво необхідним.
Однак цього не розуміє або не знає молода людина, яка планує свою долю згідно зі своїми поглядами і бажаннями, що далеко не завжди піддаються раціональному аналізу або можуть бути просто помилковими.
Існує знання, що є корисним для всіх, воно дає можливість громаді або державі розвиватися, але його важливість окрема людина в певний період часу може не усвідомлювати. Такі знання дозволять передбачити наслідки еволюції небезпечних вірусів, поширення чужоземних видів або наближення до Землі небезпечного небесного тіла, а також зрозуміти, що мав на увазі Пилип Орлик у своїй Конституції, написаній мертвою латинською мовою.
Спільнотами, що генерують унікальні знання, мають опікуватися певні інституції, створені громадою або державою. Ці інституції мають розробити заходи, які не дозволять зникнути важливому знанню та знайдуть можливість зберегти носіїв цього знання подібно до того, як зберігають рідкісні види тварин або рослин навіть тоді, коли вони не мають очевидного господарського значення.
Ми можемо впевнено стверджувати, що наразі, під час катастрофічних подій, які переживає Україна, необхідність збереження різноманіття знань не є пріоритетом. Бачимо, що до уваги беруться переважно кількісні критерії.
Ні відкриття світового значення, ні важливість і унікальність, ні якість програми та підготовки викладачів, ні обладнання й інфраструктура не є аргументами для збереження підрозділу, кафедри і факультету. Усе вирішує коливання кількості студентів і абітурієнтів. Чиновників цікавить кількість, а якість і різноманіття мають другорядне значення.
Нам потрібен збалансований підхід до фінансування університетів, який враховує різні критерії, включаючи якість освіти, якість підготовки викладацького складу, якість досліджень, якість матеріально-технічної бази, вплив на громаду, місце в світовій освітній і дослідницькі спільноті, а також місію та цінності закладу.
Це дозволить університетам залишатися зосередженими на наданні високоякісної та різноманітної освіти, яка відповідає їхнім місіям і цінностям.
Ми маємо йти шляхом розвитку, що ґрунтується на різноманітті спільнот, підходів і бачень майбутнього. Спрощення та одноманітність є загрозою для нашого існування як успішної європейської держави, пріоритетом якої є розвиток і різноманіття.
Автор: Сергій Утєвський, професор кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 17.07.2023