Автор: Ірина Кокшарова, заступник директора онлайн-журналу «3 m2».
Поки ми в Британії, мій мозок продовжує аналізувати та порівнювати.
Оце постійне «як у них, а як у нас» триває вже 10 місяців. Бо бути туристом і жити в іншій країні – це зовсім різні речі (це ж наче зрозуміло, але не завжди доходить).
І часом на деякі відмінності я думаю: «О, і нам би в Україні таке запровадити!», а іноді говорю «Серйозно? Поясніть, будь ласка, сенс. Бо для мене це ой як дивно!»
Син повністю насолоджується тут школою, її правилами та активностями. Але дійство минулої п’ятниці навіть у мене викликало культурний шок.
Їх вчили…протестувати! (але те, що це навчальний момент, діти, звісно, не знають).
Тож зранку від школи батькам надійшов лист зі «сценарієм», щоб вони були в темі і підтримали це вдома:
«СЕО школи хоче засадити шкільне футбольне поле деревами. У нього домовленість з друкарнею. Посадить дерева – будуть книжки. Продадуть книжки – школі дадуть гроші. За гроші куплять нове обладнання в школу.
Діти організують протест за усіма правилами, поборються, подискутують. І на наступному тижні директорка оголосить, що знайдене нове місце під посадку дерев. Діти перемогли систему великопосадовців, змогли захистити свою територію слушними доводами й правильними методами».
Тож зранку на зборах директорка сумно оголосила дітям про плани СЕО школи стосовно футбольного поля, показала відеозапис СЕО, запитала їх думку.
І почалось…
Синова вчителька розказала їм, як колись біля школи був прекрасний сад, а тепер там парковка. У школі було 35 вчителів, і тільки вона з іншою вчителькою вийшли на протест проти забудови – їх двох виявилось замало для зміни рішення, і сад забудували асфальтом.
(Есе для сина схоже на катування, проте він дуже любить оце «по-перше, по-друге, по-сто сорок п’яте… Отже!» Заради поля Сєва залюбки писав цього разу есе, і я ввечері переслухала майже тисячу доводів до «отже»):
Короче, доводів Сєва озвучив мені майже «тисячі тисяч».
Орім того, дівчата зі шкільної спортивної команди сіли на полі в мовчазний протест.
Інша група розмалювала обличчя та сканувала лозунги біля поля (ще одна улюблена синова тема).
І як каже Сєва, хтось навіть кинув каміння в трактор (або йому так здалося, бо бачив, як хтось замахувався), але вчителі всіх заспокоїли, пояснюючи, що мирне протестування може перерости в хуліганство, і тоді наслідки можуть бути інші вже для протестувальників.
Щодо організації «сценарію», то все було цілком реально – від огорожі поля, пари робітників, привезених саджанців дерев та … трактора.
Мирний протест ввечері закінчився виступом директорки, яка повідомила, що поки рішення СЕО не змінилось. Але він згоден засадити лише пів поля, на що діти категорично не погодились і обіцяли протестувати з понеділка знову.
Виходячи з коментарів в батьківському чаті, всі діти глибоко прониклися протестом, і віра в їх власні сили неймовірно зросла!
Син же, коли почув, як я дивлюсь вчора відео СЕО з щотижневого шкільного звіту, кричав: «Виключи його, я чути його голос не можу! Розказує нам про win-win, а це зовсім не win-win! І взагалі, може, він вже збіг кудись з країни, як Янукович!»
Вважаю, що зроблена колосальна робота школи, вчителів у формування свідомості дітей, соціалізації, світогляду, пріоритезації і в підтриманні віри в власні сили дітей.
Ну і написання есе, звісно, теж.
Гарний #досвід_Британія. Я б взяла.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 27.03.2023