Офлайн з 1 вересня... Думаю, що всезагального всеукраїнського офлайн з 1 вересня точно не буде.
Вловила себе на думці (і не тільки себе), що МОН України предписує розпочати з 1 вересня заняття в школі без дистанційки, і виникає подив, протест.
А насправді МОН України – не предписує, а рекомендує, розглядає таку можливість (де будуть створені умови!). І очевидно, що умови не будуть створені однакові для всіх. А вирішуватиметься в кожному конкретному випадку все на місцях.
Не забуваймо, що саме так працює демократія, механізми такі існують. Громади приймають рішення, наглядові ради, суб'єкти освіти. Головне, щоб ці рішення було продиктовано імперативом кращих інтересів дитини.
Дякую освітньому омбудсмену Сергій Горбачов за аналітику і слушні роз'яснення. Безпосередній фізичний (офлайн) формати навчання, який включає повноформатне спілкування (а не тільки опосередковане екраном чи телефоном), повноцінне освітнє розвивальне середовище – це величезна цінність, яку тільки втративши, ми вповні усвідомили (а може, ще й не повною мірою).
Відбудовувати потрібно це освітнє середовище, не втрачаючи часу (діти ростуть, і коли війна триває), тому орієнтувати на прикладення усіх можливих сил для відновлення – потрібно. І орієнтир нового навчального року – це символ того, що не можна гаяти ні секунди, потрібно робити це вже зараз, і ще вчора. Правильний орієнтир.
А от сприймати це посттоталітарним способом точно не варто. Якщо немає можливості, не встигаємо, наприклад, збудувати нову школу замість зруйнованої (а не встигнемо, це точно, тут як і в народженні дитини, – є тривалість процесів, як би не хотілося пришвидшити), то потрібно забезпечити новий формат освітнього процесу. Екстремально змішаний.
Переваги дистанційності є, ці можливості потрібно використати. Хай це будуть територіально розподілені заклади освіти, які цілісність забезпечують у віртуальному форматі, як це зараз відбувається з багатьма евакуйованими і дітьми, і вчителями в неформальному спілкуванні через соцмережі, онлайн-школи, дистанційні курси тощо.
Забезпечення, легітимізацію таких нових форматів треба робити теж невідкладно (бо це фінанси, документація, долі людей). Школи-побратими зі своїми цифровими близнюками (навіть коли зруйновано фізично приміщення) – це цілком реальний формат, психологічно дуже важливий для дитини, стабілізує її світ, та й не тільки дитини. Жодного тиску чи примусу, тільки роз'яснення, пояснення, віра в людей – вони оберуть для своїх дітей найкраще.
Університети! Як ми сумуємо за авдиторіями, за зустрічами зі студентами в реалі. Але вчені ради мають розглянути всі аспекти і врахувати баланс безпекового компоненту, ефективності, наших сентиментів також – і прийняти рішення, найкраще саме для цих конкретних умов. Попри будь-які рекомендації – найкраще для студентів, яких, до речі, теж треба спитати. У цьому незалежність закладів вищої освіти – самим приймати рішення, найкраще для цих умов.
І ще. Повернення фізичне до класів і аудиторій не означає відмову від дистанційних компонентів. Тому реально наш наступний навчальний рік буде змішаним, але дуже суб'єктним і усвідомленим.
Інакше неможливо, нашим учням потрібно відчувати себе вільними і відповідальними, тільки ми можемо цьому навчити, і не словами, а діями. Не декларувати, а демонструвати.
Готуймося до першого вересня вже зараз, сил нам і Перемоги.
Автор: Любов Найдьонова, доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 08.06.2022