Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.
Ну от, урочисто видали сьогодні дитині табель. Літо попереду, але питання залишились. З приводу табелю. Кому його, власне, видали? Я, звичайно, розумію, що там все написано. І школа, і клас, і прізвище. А всередині оцінки. От про цей зв'язок прізвища учня з оцінками і залишилось питання.
Як це виглядало з точки зору батьків? Онлайн-навчання, де лише відсотків 30 учителів реально чомусь вчили. Не називали номери задач та сторінки підручників для опрацювання, а саме вчили. Давали знання. Ну, може, десь цей відсоток був і більшим. Вірю, що оце «десь» існує не лише у фантазіях. Але реальність була саме такою в більшості. Тому батьки згадували шкільну програму, допомагали та пояснювали. Відкладаючи вбік свої роботи та проблеми.
Другий етап навчання був швидким та інтенсивним, як цунамі. Дев’ятий вал контрольних, диктантів, опитувань та тестів затопив шкільний простір України. І тут була мета якось виплисти. Хоч якось!
Що, власне, намагались перевірити цими контрольними – глибока загадка. Бо існує алгоритм, простий та перевірений віками. Спочатку знання даються, а потім перевіряється, як ці знання засвоєні. У нас же лише окремі вчителі з окремих предметів йшли цим логічним шляхом. Більшість винайшла інший алгоритм. Дати завдання дітям (а насправді батькам) по засвоєнню матеріалу, нічого фактично не пояснюючи, а потім проконтролювати засвоєння матеріалу. Таким чином, заключний етап навчального року перетворився на процес оцінки педагогічної майстерності батьків та вміння дітей навчатись без допомоги школи.
І ось тримаю я в руках табель. І думаю. А який же відсоток заслуг в оцих оцінках власне школи? Величезна «махіна» з учителів, методистів, чиновників щось робила і якось працювала. Але в результаті все звелось до того, щоб дати не знання, а дати завдання. Дітям і батькам.
Звичайно, були позитивні винятки. Але саме винятки. А звідси напрошується висновок. Так, може, тоді я сам би виписав дитині табель? Якщо вже здебільшого його знання – це аж ніяк не заслуга школи? Бо роль школи стала зовсім незрозумілою в цьому світоглядному хаосі.
Ледь не забув! Величезна подяка тим окремим вчителям, які попри все таки саме вчили дітей. І тому мали право оцінювати. Бо оцінювали свою, а не чужу педагогічну працю. Ось їм величезна подяка. І дуже шкода, що їх мало. І саме їх я вітаю з закінченням навчального року. Бо вони заслужили на відпочинок. Скільки таких? На жаль, абсолютна меншість! Якщо говорити чесно…
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 28.05.2021