https://osvita.ua/blogs/82649/

Н. Рудніцька: напередодні ЗНО та дорослого життя

Автор: Наталія Рудніцька, учитель, м. Кам’янець-Подільський.

Кінець травня... Для майбутніх випускників почався кількатижневий марафонський забіг під назвою ЗНО.

Хтось буде серед переможців, хтось розділить долю аутсайдерів... Хтось поїде далеко від дому, хтось буде щасливим у рідному місті...

Але чекайте! Коли? Коли ці діти виросли?

Одинадцять років тому дізналася, що є така «виробнича необхідність»: мені, учительці старшої школи, іти викладати предмет «на два перші класи». А воно мені треба?

Ок. Розважалася з першачками, як могла. Вивчили пісеньку про їжачка. Малі такі були, смішні... Класнючі. Настя носила Барбі, Олег давав цукерки, хтось постійно хотів на руки, хтось – до мами... А ще, я не знала, як вчинити, якщо в когось з них вилазила з носа булька. І зараз не знаю…

Аж раптом у 9 класі я повернулася до них. Спочатку на заміну, а потім (у 10-А, а ще пізніше в 11-Б) як основна вчителька української мови.

Але ж я люблю вас, мої дорослі! Куди це ви зібралися?

Та йдіть вже, йдіть...

Я би вам ще тут писала ще багато, але кому воно тре'? (не забувайте про діалектизми!) Мені й вам, та й достатньо.

Ілюстрація цілком традиційна. Це Говерла. З «червоного» маршруту.

Я маю на увазі, що очі бояться, а ноги / руки / голова долають будь-яку, навіть на перший погляд недосяжну, вершину.

Тому знайте, Мойсей не дійшов, бо засумнівався, а Григорій Многогрішний точно знав, що нема нічого неможливого.

P.S. Люблю, як у першому класі, мої малі малюки (тавтологія).

Результати ЗНО я маю знати обов'язково, бо гріх будете мати.

Оригінал

За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 24.05.2021