М. Винницький: дисертація не втратила свою важливість

Вимога акредитувати освітньо-наукові програми викликає скепсис і дискусії у закладах вищої освіти

М. Винницький: дисертація не втратила свою важливість

Автор: Михайло Винницький, керівник секретаріату в Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти.

Відповідно до встановленого ще минулого року графіку подачі заяв на акредитацію освітніх програм, на сьогодні Національне агентство вже практично завершило заплановані на цей рік експертизи програм бакалаврського і магістерського рівнів (до вересня 2021 року). Зараз за графіком ми приймаємо відомості про самооцінювання і проводимо експертизи майже винятково освітньо-наукових програм третього рівня вищої освіти – ті, у результаті успішного завершення яких присуджується ступінь доктора філософії (PhD).

Відповідно до змін до Закону України «Про вищу освіту», нещодавно прийнятих Верховною Радою України, починаючи з 1 вересня 2021 року, присудження ступеня доктора філософії відбуватиметься за новою процедурою: ступінь присуджуватиме заклад вищої освіти або наукова установа (без затвердження рішень спецрад Атестаційною колегією МОН), а спецраду для захисту можна буде сформувати лише в тому закладі чи установі, у якому відповідна освітньо-наукова програма акредитована.

Вимога акредитувати освітньо-наукові програми часто викликає скепсис і дискусії у закладах вищої освіти, а особливо у науково-дослідних інститутах Національної чи національних галузевих академій наук. У минулому процес підготовки молодих дослідників в аспірантурі не підлягав зовнішньому оцінюванню якості, і тому те, що зараз така оцінка стала обов’язковою, викликає немало запитань.

Тим більше, що критерії оцінки якості освітньої діяльності, виписані в Положенні про акредитацію, явно викладені, маючи на увазі в першу чергу потреби забезпечення якості в закладах вищої освіти, і не завжди враховують специфіку наукових установ.

Але третій рівень вищої освіти – один. Він здобувається в результаті освітньо-наукової підготовки, яка може проходити або в закладі вищої освіти, або в науковій установі. А вимоги і критерії якості цієї підготовки – єдині, не зважаючи на інституційний контекст.

У минулому часто вважалося, що якщо з певної аспірантури випускається значна кількість аспірантів, які ще й вчасно захищають свої дисертації, то така аспірантура за визначенням якісна. У контексті переходу від ступеня кандидата наук до ступеня доктора філософії така позиція принципово хибна.

Відповідно до так званих «Зальцбургських принципів», які визначають суть якісної підготовки за третім рівнем вищої освіти в Європейському просторі вищої освіти, результатом якісної аспірантури є дослідник. Успішно захищена дисертація аспіранта – це посвідчення того, що цей молодий дослідник здатний самостійно провести і оформити науково-дослідну роботу. Тобто випусковим «продуктом» аспірантури не є сама дисертація, а підготовлений до подальшої кар’єри дослідник.

Мета захисту – оцінити рівень набутих впродовж підготовки дослідницьких компетентностей здобувача. Це важливо, і це відрізняє європейський підхід до визначення якості підготовки аспіранта (і присудження йому PhD) від (пост)радянської підготовки кандидата наук.

Якісна освітньо-наукова програма третього рівня вищої освіти формує дослідника, який посвідчує свою здатність проводити якісні дослідження захищеною дисертацією. Але факт захищеної дисертації сам по собі ще не свідчить про те, що підготовка дисертанта в аспірантурі була якісною.

На перший погляд різниця не значна. За традиційним (пост)радянським підходом оцінюється дисертація (результат підготовки), а за європейським – враховується і процес, і результат.

Насправді різниця суттєва, адже в аспірантурі «старого» зразка оцінювався лише продукт – дисертація. І, як показує практика, на жаль, зовсім не обов’язково для захисту, щоб дисертант дійсно сам писав оцінену дисертацію.

За європейською (і світовою) практикою, захист дисертації проводить разова спеціалізована рада, склад якої збирається «під тему» конкретної дисертації. Практики постійних рад «за спеціальністю» поза колишнім СРСР немає. Рецензенти і опоненти мають мати публікації за тематикою (вужчою, ніж їх освітня спеціальність), яка релевантна темі дисертації – саме цим вони засвідчують свою компетентність її оцінити.

Більше того, аспірант може захищатися лише в тому закладі чи установі, у якому проходила його підготовка – відповідно, у тому середовищі, у якому набував дослідницьких компетентностей. Для об’єктивності, до захисту залучаються ще також зовнішні опоненти з інших середовищ, і це важливо для остаточно посвідчення якості.

Але рада може сформуватися лише там, де вже освітньо-наукова програма пройшла акредитацію – отже там, де наукове середовище і процеси оцінені як такі, що можуть підтримати якісну підготовку дослідника з відповідної тематики.

Ще раз зазначимо: разова рада для захисту дисертації може бути сформована лише там, де в процесі акредитації освітньо-наукова програма була оцінена зовнішніми експертами як така, що забезпечує якісну підготовку дослідників за відповідною спеціальністю чи міждисциплінарним напрямом.

Саме тому в процесі акредитації оцінюється релевантність публікацій наукових керівників темам аспірантів, участь наукових керівників в дослідницьких проектах, процедури проміжної атестації аспірантів тощо.

Також, очевидно, під час акредитаційної експертизи оцінюється освітній компонент програми: у процесі підготовки аспіранти повинні набути мовні та комунікаційні компетентності, загально-наукову ерудицію, знання зі спеціальності, вміння викладати, писати і публікувати, проводити подальші дослідження.

У минулому процес набуття цих компетентностей аспірантами не оцінювався (хіба що через кандидатські іспити). Тепер оцінка якості підготовки стала обов’язковою, що в декого викликає скепсис, але в основному – це через нерозуміння суті.

У жодному разі не слід розуміти, що дисертація в новій (європейській) моделі аспірантури втратила свою центральну важливість. Після успішної підготовки в аспірантурі саме на підставі успішного захисту дисертації здобувачеві освіти присуджується ступінь доктора філософії.

Рішення разової ради – остаточне і стає підставою для видачі закладом або установою відповідного диплому доктора філософії. За якість випускника відповідає заклад (установа) своєю репутацією. Право випускати аспірантів (формувати разові ради для захисту) надається тим закладам та установам, які можуть довести свою спроможність здійснювати якісну підготовку. Але не всі дипломи доктора філософії рівні – навіть здобувши акредитацію, за репутацію (визнання найвищого рівня якості) слід буде боротися.

Оригінал

Освіта.ua
24.05.2021

Популярні блоги
Людмила Булигіна: не «бідні діти», а треба було вчитись Плачі щодо відсотку тих, хто не подолав поріг, бісять неймовірно, адже тест з математики елементарний
А. Ночкін: зраду щодо ЗНО з математики скасовано Збільшили процент тих, хто не подолав поріг, ті учні, які і не збирались користуватися цим результатом
О. Северенчук: що роблять учителі, яких обманули? Якщо вчителі не страйкують – значить, їм можна давати обіцянки, які потім не виконуються
Т. Ткачук: цьогоріч була одна перевірка письмових робіт ЗНО На дуже важливому етапі проведення ЗНО відбувається суб’єктивне оцінювання письмових робіт
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Лева
Все эти возгласы о том, что разовый спецсовет лучше - это очень легковесные заявления. Кто химичит, тому стало легче - меньше денег надо тратить. А вся эта мельтешня выглядит по детски. Наверное, для Назявки главное им плата ...
Жулянська
Для Віницького, вихованого на заході, головне гроші! Що хоч кажіть, а бабки на стіл! Він собі і свойому шефу більше ста тисяч на місяць наварив за рахунок голодних студентів і не лисий.
СУМ
Для Жулянська: він не вихований на заході. За 1 стажування в західному університеті звичайного совка не змінити, можна лише лозунги в його голові переписати. Реформи від НАЗЯВО за рівнем менеджменту - то звичайний радянський БАМ = короткозоре марнотратство, бравурні звіти і заробляння грошей для себе=керівників НАЗЯВО. Для освіти поки від них користі НЕ видно, поки лише шкода, бо відбувається подальше нарощування бюрократичного тиску, відволікання і до того вже перевантажених викладачів ВНЗ на бюрократію від НАЗЯВО та здійснюється системне вимивання, як О.Бендером, у законний спосіб грошей з бідненьких українських університетів. Це звичайні необюрократи-бізнесмени від української освіти, але з апетитами "схемотехників" та з голосними лозунгами про покращення.
Коментувати
Оракул
Автор видає бажане за дійсне. Перевірити здатність ЗВО до підготовки аспіранта це теж саме, що акредитувати 3-й рівень - відвертий формалізм. Чи сучасні PhD є дослідниками? І це при відсутності сучасної дослідної бази. Все це робиться лише для того, щоб плодити непотрібних гуманітаріїв, які видають будь-яку елементарну аналітику за наукове дослідження. А європейська практика орієнтована не на університет, а на певного професора, який має ім’я у науковому світі. Роль університету чи інституту - забезпечити його наукові дослідження матеріальними та науковими ресурсами. Саме на ньому вся відповідальність. В цьому і є різниця. І не потрібно протиставляти стару систему новій, бо нової не має і, мабуть, ще довго не буде. А стара вже не працює. А якщо не працює, тоді навіщо плодити те, що не відповідає науковим критеріям, бо держава бідна і на всіх коштів не вистачить. Що до надбавок, потрібно від них позбавлятися взагалі - без виключень, а прив’язати до певних наукових посад, надійніше!
Володимир
Дисертація - рушійна сила НУК (нової української корупції).