Автор: Володимир Бєлий, ексзаступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.
Якщо колись феодалізм формувався на територіальній основі, а потім на радянському просторі став господарсько-партійним, то нині в Україні запанував як секторально-відомчий.
І освіта у цьому не є винятком з її псевдоавтономією закладів, де діє авторитарний функціонал управління ними.
Аналогічний «порядок» лишається і в органах місцевого самоуправління, де акцент ставиться саме на оте «само - …».
Новий закон України «Про освіту» формально змінив повноваження місцевого органу управління освітою так, щоб він більше не був органом управління «своїми» закладами освіти.
Тільки записане у Законі «…щоб не був» не означає, що вже так не є, опосередкованим і дещо неочевидним індикатором чому стала хвиля зміни назв комунальних закладів загальної середньої освіти.
Майже скрізь, окрім деяких районів Києва та дещо помітнішої кількості районів Львова, місцеві органи влади запропонували (змусили) школи взяти собі назви на кшталт: «N-ська загальноосвітня школа І – ІІІ ступеня N-ської районної / міської ради».
Чому саме цей формат назви став таким затребуваним у місцевих освітніх (відомчий сектор) чиновників попри те, що:
Згідно законів України, власником закладу загальної середньої освіти є територіальна / районна / міська громада, а форма власності має обов’язково вказуватися лише у назві закладів приватної власності.
Чому так діють місцеві чиновники?
А для того, щоб громада якомога пізніше дізналась про справжній свій інституційний статус як суб’єкта, у якого є та чи інша власність.
Така собі «безвинна» хитрість на кшталт тієї, яку чиновники піднесли селянам / городянам через формулювання у Державному акті як про особу, яка «має право на земельну власність», тобто згідно того документа ще не є власником землі.
І все це тому, що в Україні досі панує секторально-відомчий неофеодалізм, і ніяк не постане задекларована на зорі незалежності – демократична Республіка.
І так буде доти, доки в Україні існуватимуть псевдополітичні партії імені N-ої особи замість справжніх політичних сил, що виражають не ті чи інші суспільні цінності, а приватні інтереси на тілі загальнонародних суспільних бюджетів.
Чому й це ще не скоро пройдемо?
Бо ж «якби ви вчилися, як треба …», а не жували підсунуту мантру про «найкращу у світі радянську систему освіти», то не трималися б вже тридцять років поспіль за ще гіршу модель пострадянської освіти, а давно б стали мудрішими.
Хоча б десь, як ті мільйони пересічних українців, які працевлаштовуються за кордоном, чи діти наших високопосадовців, які там навчаються.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 18.05.2021