Автор: Юлія Гришина, народний депутат України, голова підкомітету з питань вищої освіти.
Запровадження тривалого карантину і змушений перехід усіх закладів освіти на дистанційне навчання продемонстрував і успіхи, і проблеми нових освітніх технологій.
Основною сферою застосування дистанційних технологій на сьогодні є неформальна освіта для дітей і дорослих. Але надзвичайна ситуація довела їх корисність і у формальній освіті. Частина дітей і вчителів швидко їх опанувала і ефективно використовувала під час карантину, частина до кінця навчального року з різних причин так і не змогла впоратись з ними.
Хтось бачить в дистанційній освіті інструмент вирішення майже всіх проблем сучасної освіти і каже про швидке зникнення традиційних шкіл та університетів. А хтось настільки незадоволений дистанційною освітою, що пропонує заборонити її у всіх закладах освіти. Така петиція зареєстрована на сайті Президента України. Отриманий під час карантину досвід продемонстрував великий потенціал дистанційних технологій в освіті. Але він також виявив їх обмеження і зробив більш наочними багато проблем, що існують в нашій освіті.
Вже 6 квітня для учнів 5-11 класів стартував проект «Всеукраїнська школа онлайн», за яким кожного дня центральні канали телебачення демонстрували уроки для школярів. Їх також можна було дивитися на каналі Youtube у зручний час, а деякі фрагменти, за потреби, і багаторазово.
26 квітня почалися уроки для учнів початкової школи. Учні і батьки по-різному сприйняли ці уроки. Для тих, хто вчиться у найкращих школах, вони не змогли стати повноцінною заміною звичайним урокам і доповнювалися іншими формами занять. Але для багатьох учнів школа онлайн стала чи не єдиною можливістю продовжити навчання.
На жаль, траплялися і прикрі помилки вчителів та редакторів. Утім, з огляду на швидкість реалізації і неможливість дотримуватися всіх правил розробки таких проектів, серйозних помилок було небагато, а ті, що траплялися, оперативно виправляли.
Ще одна проблема: телеурок - це сольний виступ вчителя. Але навчання передбачає зворотний зв'язок. Необхідно проведення контрольних заходів. Для багатьох предметів важливими є розв'язання задач, дискусії, лабораторні заняття. Тому навіть за умов карантину телеуроки мають бути лише частиною освітнього процесу. Їх треба доповнювати іншими складниками. Тут багато залежить від школи і вчителів.
І ще одна проблема. Хоча для демонстрації телеуроків обирали канали з найбільшою часткою охоплення, але, на жаль, воно не було стовідсотковим. Не всюди є доступний і достатньо швидкий Інтернет. Тому частина учнів не отримала доступу до цих занять.
Варто додати, що такі телеуроки під час карантину були запроваджені у багатьох країнах світу. А в деяких на доповнення до них відбувалися також і радіоуроки.
За час карантину діти, вчителі та батьки опанували багато нових технологій та засобів дистанційного навчання - ZOOM, Google Classroom, Microsoft Teams тощо. Іноді це надавало можливість проводити майже повноцінні заняття. Але використання цих і подібних інструментів вимагає наявності достатньо сучасної техніки, яка є далеко не в кожного. Воно також потребує певних навичок і досвіду користування дистанційними технологіями, як від вчителів, так і від учнів. Тому іноді дистанційне навчання зводилося до пересилання через Viber чи електронну пошту неякісних фотокопій рукописних текстів завдань та відповідей учнів. Таке навчання не тільки не ефективне, але і шкідливе для здоров'я учнів та вчителів. А також батьків, яким довелося взяти на себе значну частку роботи, яку в звичайному режимі виконують вчителі у школі.
Багато вчителів і учнів скаржилися на істотне збільшення обсягу навантаження під час карантину. Частково це зумовлено додатковою роботою з опанування нових інструментів і технологій, створення ресурсів і комунікації. Частково – використанням традиційних методик навчання і викладання, які не завжди придатні для дистанційного формату.
Дещо кращою була ситуація у професійній, фаховій передвищій та вищій освіті. Тут значна частка закладів і викладачів вже мали досвід застосування дистанційних технологій в освітньому процесі. Багато закладів використовують електронні системи управління навчанням, що дозволяють надавати здобувачам необхідні методичні та навчальні матеріали, організовувати спілкування з ними та поточний контроль, здійснювати облік роботи та ін. Утім, проблем вистачало і тут.
Організаційні питання поступово вирішували. Але проблеми організації лабораторних робіт, виробничих практик, підсумкової атестації частково залишилися на майбутнє, а частково принципово не можуть вирішуватися в дистанційному форматі. Тому треба думати над забезпеченням гнучкості навчальних планів і дисциплін. Щоб за надзвичайних умов була можливість вносити оперативні зміни без порушення логічних зв'язків та шкоди для якості освіти. Принаймні для тих спеціальностей, освітніх програм і навчальних дисциплін, де це у принципі можливо.
Важко чи взагалі неможливо організувати дистанційно практику, що передбачає участь у реальних судових справах, лікуванні хворих чи виробничому процесі на підприємстві, роботу з певним лабораторним чи технологічним обладнанням. Але у багатьох випадках практика має інші завдання, приміром, збирання та опрацювання певної інформації, що можна робити і за допомогою дистанційних технологій, використовуючи, зокрема, джерела відкритих даних. Те саме стосується розрахункових робіт, завдань, пов'язаних з розробкою ІТ систем і програмного забезпечення тощо.
Складною є проблема ідентифікації здобувачів під час контрольних заходів. Але це більше питання вартості технологій і обладнання та їх доступності для викладачів і здобувачів. Технічно ці питання давно вирішені у провідних університетах світу. Є проблема перевірки того, чи самостійно учні і студенти виконують завдання. Але вона існує і в традиційному навчанні. Іноді цифрові технології навіть спрощують її вирішення.
Досвід багатьох країн свідчить, що найбільш доцільним варіантом застосування дистанційних технологій є «змішане» навчання. Воно поєднує традиційні та цифрові технології організації освітнього процесу. За такого підходу значна частка цифрових інструментів може використовуватися і в традиційному, і в дистанційному навчанні. Інтернет дає змогу залучати до освітнього процесу численні вітчизняні та закордонні спеціалізовані ресурси і платформи з текстовою, числовою, відео- та аудіо- інформацією, засобами моделювання, проектування, програмування аналізу даних тощо. Ці інструменти ефективно використовують багато європейських закладів освіти. Значна їх частка має ліцензії, що дозволяють безкоштовно використовувати їх в освітньому процесі.
Ситуація цього року була екстремальною. Але менш тривалі карантини в школах відбуваються щороку. Дистанційна освіта не може замінити традиційного очного навчання у школі. Але вона є корисним доповненням до нього. Не лише під час загального карантину, але і для дітей, що не можуть відвідувати школу через хвороби, тренування або інші обставини. Дистанційні технології є важливим інструментом забезпечення інклюзивності освіти та створення індивідуальних освітніх траєкторій, гарантованих Законом України «про повну загальну середню освіту».
Завданням держави є те, щоб дистанційна освіта стала засобом забезпечення рівного доступу дітей до якісної освіти, а не фактором, що сприяє посиленню сегрегації учнів за матеріальним станом родини.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 12.06.2020