Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
Андрій Ніцой нагадав про передвиборчу програму Віктора Ющенка 2004 року «10 кроків назустріч людям».
Я тоді разом із Павлом Хобзеєм працював над розділом, який стосувався питань реформування освіти.
Ми подали ретельно розроблене бачення радикальних змін, але...
Просто очманіли, коли прочитали в офіційно оприлюдненій програмі пункт «поновити 10–річний термін навчання у середній школі з 5–бальною системою оцінки знань».
Побігли до керівника штабу за поясненнями. Нам сказали, що це лише гра на публіку. Хтось із соціологів провів дослідження і з'ясував, що саме це народу «наравіцца». Заспокоїли: звісно, ніхто не збирається виконувати цю дурню, це просто політтехнологічний крок.
Окрім цього, у програмі були й інші суто демагогічні пункти про те, що «кожна дитина, незалежно від майнового стану батьків, зможе отримати якісну освіту» та буде відновлена «повага у суспільстві до Вчителя» та «гарантована освітянам зарплата, не нижча середньої по промисловості».
І навіть уже зовсім по-пролетарськи звучав пункт про те, що слід «забезпечити пріоритетне право отримання вищої освіти за бюджетні кошти дітям із малозабезпечених сімей».
Написали його, попри те, що волав: люди, освіту не можна отримати, її можна лише ЗДОБУТИ, якщо є клепка!
Ну а потім освіту віддали соціалістам (бо квота!), а Станіслав Ніколаєнко став найпопулярнішим міністром освіти за всю історію незалежної України.
Я не жартую. Подивіться результати опитування «Хто є найкращим міністром освіти у новітній історії».
56%, Карл, назвали саме його.
Чому я про це згадав?
Кілька років тому робив інтерв'ю для порталу «Освітня політика» з новопризначеною очільницею МОН і почув фразу, яка просто вбила наповал: ми будемо робити лише те, що приречене на популярність!
На перший погляд, гарно звучить, але проблема в тому, що популярних реформ не буває! Ми ж чудово знаємо до чого призводила реалізація на практиці популярних лозунгів на кшталт «Земля — селянам, фабрики — робітникам»!
Міністра, який візьметься робити не популярні, але справжні реформи, проклинатимуть сучасники, й лише нащадки через кілька десятиліть поставлять пам'ятник на подвір'ї МОН. Така реальність...
Доки ми цього не зрозуміємо, наш заіржавілий освітянський «паротяг» так і стоятиме «на запасном путі» на узбіччі від магістральних шляхів розвитку цивілізації.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 28.04.2020