Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Отже... За останніми даними на тестування як перший етап сертифікації вчителів початкової школи з’явилося 1552 учасників. Що менше від загальної кількості зареєстрованих. І на 448 осіб менше від очікуваних 2000 учасників сертифікації у 2020 році.
На мою думку це свідчить про таке:
1. Всенародно-учительської підтримки ідеї добровільної сертифікації НЕМАЄ. Навіть обіцяні 20% до зарплати тим, хто успішно пройшов сертифікацію, захопленню ідеєю сертифікації не сприяли.
2. Запропонований механізм сертифікації не знайшов позитивної підтримки. І найголовніша причина цього та, що оцей механізм орієнтований на перевірку того, як учитель працює, а не на те, яких результатів він досягає.
3. Кожен із трьох етапів сертифікації є швидше абсурдним, ніж оптимальним і доцільним. Абсурдність тестування в тому, що воно перевіряє якісь знання, а не рівень сформованості педагого-психологічних компетентностей. Абсурдність самооцінювання в тому, що запропонований алгоритм не розкриває творчий потенціал вчителя. Абсурдність вивчення практичного досвіду в тому, що оцінка вчителя після такого вивчення здійснюється за суб’єктивними критеріями оцінювача-експерта на основі нетривалого спостереження за роботою педагога, насамперед, шляхом відвідування уроків, які за своєю природою є отими ганебними «відкритими» уроками, котрі давно засуджені педагогічною громадськістю...
4. Власне ідея про добровільність сертифікації була помилковою від початку. Про що, між іншим, я та мої колеги застерігали не раз.
І три висновки.
1. Хотіли, як краще, а вийшло - як завжди. Маємо великий ризик на довгі роки зганьбити, в принципі, добру ідею сертифікації.
2. Потрібно визнати, що існуючий концепт учительської сертифікації є недосконалим і потребує ґрунтовного удосконалення. Я свідомо не вживаю поняття «реформування», щоб не було смішно, коли дуже сумно.
3. Потрібно оприлюднити прізвища авторів цього концепту учительської сертифікації. Не тих, хто затверджував Положення про неї, а тих, хто його готував... Та попросити авторів, як кажуть у народі, «геть з пляжу». І ніколи не залучати їх до підготовки подібних документів. Навіть якщо це державні експерти МОН. І негайно шукати тих, хто ЗМОЖЕ щось у цій справі змінити. Щоб не втратити її геть.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 13.03.2020