Автор: Анатолій Недоля, доцент, Запорізький національний університет.
Захист дисертації для будь якого наукового закладу – це подія. Його цікаво відвідати не тільки членам спеціалізованої вченої ради, бо це їхній обов’язок, але й аспірантам, вченим та всім зацікавленим особам.
Тим паче, що захист дисертації, згідно «Положення про спеціалізовану вчену раду» (Наказ №1059 від 14.09.2011 року) передбачає «прилюдне обговорення дисертації, у якому мають право взяти участь усі присутні на засіданні».
Нещодавно Кабінет міністрів України затвердив Постанову №167 від 06.03.2019 «Про проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії», згідно якої «21.Публічний захист дисертації проводиться на засіданні ради. Захист дисертації повинен мати характер відкритої наукової дискусії, в якій зобов’язані взяти участь голова та члени ради, а також за бажанням присутні на засіданні». Тобто публічний захист є однією з основних вимог цього заходу.
На жаль, деякі спецради, або ЗВО, цю процедуру усвідомлено обмежують. Для цього використовують «камерний зал», де кількість місць невелика і де на захистах фізично не зможуть бути присутні всі бажаючі - тільки члени спецрад та декілька колег. Навіщо це робиться? Мабуть, щоб раптом хтось випадковий не запитав чогось зайвого, або ще й не захотів взяти участь у дискусії. І постанови ніби не порушують – заходьте, але місць вільних немає.
Звичайно в житті завжди є місце камерним концертам, але якщо хочете послухати симфонію – потрібно шукати інші зали і великі оркестри.
Тому ніколи не потрібно забувати, що захист дисертації – це не тільки процедура, а й науковий захід. А там, де є наука, завжди повинно бути місце для наукової дискусії. Інакше чим там займаються – не зрозуміло, бо не видно, і оцінити важко.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 12.03.2019