Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
У них: ми робимо те, що дитина хоче.
У нас: ми кажемо дитині, що вона хоче (Згадаймо, одеський анекдот: Йося, додому! - Я вже замерз? - Ні, ти вже хочеш їсти).
У них: ми пропонуємо, а дитина обирає те, що їй цікаво.
У нас: ми так чи інакше змушуємо дитину робити те, що «треба».
У них: дитина має можливість сама щось робити без будь-якого контролю вихователя.
У нас: гіперопіка з тим, щоб усе було під пильним тотальним контролем.
У них: створюється простір для проб і помилок.
У нас: зарегламентовано все, ми вчимо дитину як робити все «правильно».
У них: є можливість гнучкого самостійного вибору форм активності.
У нас: усе заповнено організованими дорослими формами активності, режимом дня тощо. Бо ми, дорослі, знаємо краще за дитину, що їй потрібно.
У них: дітям можуть запропонувати щось, заздалегідь пояснивши навіщо це, чим це цікаво тощо.
У нас: будемо робити, бо «треба» (записано у плані, від нас вимагають…).
У них: просто чіпляють на інформаційному стенді інформацію про те, хто відвідує їхній навчальний заклад.
У нас: готують «хліб-сіль» та шоу для гостей.
У них: ніхто не змушує дітей їсти те, що вони не хочуть їсти.
У нас: якщо дитина щось на з’їла, сприймається батьками як ледь не трагедія, починається пошук винних (погано готують тощо).
Більше читайте тут.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 04.12.2018