Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Сьогодні мав нагоду бути свідком цікавої розмови.
У поїзді метро їхали тато з донькою. Дівчинці, мабуть, років із 10. Розумні оченята, супер непосидюча, відмінний словниковий запас, дуже грамотна українська мова, безкомлексність. Сучасне дитя. І сучасний тато: з гарно доглянутою бородою, у джинсах із дірками на колінах, із тАту на всю шию...
Насамперед, дівчинка тьоті-сусідці сказала, що в школі канікули. Сказала так, що чули всі. Але найбільш цікавим було те, що вона голосно промовила далі. «Я не розумію для чого ці канікули. Мені ТАК ДОБРЕ в школі. Я не хочу йти на канікули і їхати на море. Я хочу в школу».
Я був страшенно радий і гордий за школу, у якій навчається це миле створіння, та за вчителів, котрі там працюють. Бо вважав і вважаю, що успішно навчатися може лише той, хто це робить з радістю. Ніколи не смакуватиме борщ, який тебе силують їсти. Отак і з навчанням.
На жаль, переважна більшість сьогоднішніх учнів йдуть до школи тому, що їх до цього силують.
І, якби у нас було запроваджено вільне відвідування шкіл, то більшість із них стояла б вічною пусткою.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 24.10.2018