Автор: Володимир Мещеряков, учитель, Харківська область.
Більшість нормальних людей уникають конфліктів.
Часто ми покладаємося на просту техніку замовчування, але в більш ніж 80% випадків вона приносить нові проблеми. Що нам робити, коли ми залучені в конфлікт?
Чи повинні ми просто відійти вбік і сподіватися, що все нормалізується? Найімовірніше, що конфлікт не зникне, а обставини зміняться і зашкодять Вам ще сильніше, ніж раніше. У конфліктів є тенденція до ескалації і посилення. Якщо не управляти ними, вони погіршують продуктивність, працездатність і, врешті-решт, починають керувати людиною замість того, щоб вона сама керувала конфліктом. Щоб не бути пригнобленою, людина повинна стати більш освіченішою й морально сильнішою.
Закон України «Про запобігання корупції» визначає два види конфліктів інтересів: потенційний і реальний.
Це стосується і держслужбовців, що керують освітнім процесом.
Як це працює в освіті? Маючи в активі три роботи з педагогіки, насмілюсь поділитися своїми дослідженнями і враженнями.
Нагадаю, що згідно Закону «Про освіту» процес здобування освіти є тристороннім.
Найскладніша складова процесу – батьки. І вони, в залежності від раніше здобутих знань та інтелекту, мають своє відношення до школи. Оскільки середня освіта є безплатною, то частина з них розглядає школу не як храм науки, а як камеру для зберігання дітей на четверту частину доби. Інша частина вважає, що вчителі обов’язково повинні якісно вивчити їх дитину, тому що вони за це отримують гроші. І тільки незначна частина батьків (до 10%) розуміє, що без їх постійного контролю дитина не здобуде необхідних знань, тому що важлива частина освітнього процесу – освіта вдома.
Вчитель безпосередньо керує освітнім процесом. Найскладніше в цьому – поєднати освіту з вихованням. У кожній пересічній школі спостерігається деградація більшої частини дітей після початкової школи. У початковій школі учні фактично безстатеві. Коли починається пубертатний період, то відбувається розшарування за інтелектом. У юнаків статевий розвиток може випереджати розумовий до семи років. Якщо в школі виховна робота в навчальному процесі не поставлена належним чином, то вчитель змушений відволікатися на функції приборкувача. Якщо вчитель здатний навчити, але не хоче вчитися частина учнів, то ці учні й складають прошарок соціопатів, який заважає вчитися сумлінним. Це вже на совісті директора і його заступників. Звичайно, вчитель не повинен ламатися, гнутися під вимоги «намалювати показники». І якщо вчителя зламали, то він перетворюється на кадавр.
Арне Дункан, колишній міністр освіти США, вважав, що немає хороших шкіл без хороших директорів, такого просто не існує.
Перша ознака неспроможності директора – моральна. Це відсутність в школі педагогічної етики. Це стає проблемою для вчителів і класних керівників. Це стає знахідкою для учнів-соціопатів. Якщо директор неспроможний тримати освітній процес під контролем, то для освіти нічого не варті його господарські здібності, за які часто директорів і ставлять на посади. Адже, згідно всіх нормативних і реєстраційних документів, основна діяльність школи – надання освітніх послуг.
Коли кабінети без навчального обладнання, але в школі купується лінолеум, який потім лежить цілий рік, або ставляться пластикові вікна чи огорожа, безкінечно ремонтується дах, то зрозуміло, що тут на перший план виходять приватні інтереси – відкати. Відкатами будівельними і зарплатними діляться, звичайно. Це і є перетворення потенційного конфлікту інтересів у реальний.
Директор не є державним службовцем, але ті, хто це покриває, підпадають під дію закону «Про запобігання корупції», і за ними сумують детективи НАБУ.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 16.08.2018