Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Одна із топових сьогоднішніх новин у мережі - про «банду» підлітків, котрі періодично влаштовують нальоти на один із великих київських гіпермаркетів, змітаючи все на своєму шляху, вступаючи у сутички з охоронниками та поліцією.
Читаючи подібне, можу зазначити лише одне. За 26 років країна позбулася радянської системи роботи з підлітками та молоддю. Про ту систему можна говорити багато. Хорошого й дуже поганого. Але, що б хто не говорив, можна зробити один висновок: вона відповідала тогочасному політичному й соціальному замовленню. І функціонувала. У її функціонування вкладалися чималі кошти.
На жаль, замість зруйнованої радянської системи не з’явилося іншої. Тієї, що відповідала б політичному та соціальному замовленню сьогодення.
Підлітки і молодь, фактично, виявилися мало кому потрібними. У більшості шкіл продовжують догнивати застарілі форми і методи того, що називається «виховна робота». Сім’я, у переважній більшості випадків, перестала займатися вихованням, киваючи на школу. Усе інше, що можна було б віднести до арсеналу системи роботи з підлітками, функціонує лише для тих, хто може за це заплатити.
А додайте сюди вплив потужних негативних і аморальних інформаційних потоків, яким ніхто й нічого не може протиставити... Як відомо, будь-який вакуум рано чи пізно чимось заповнюється.
У даному випадку вакуум відсутності системи роботи з молоддю заповнюється іншим. Це є трагедія і величезний ризик для національної безпеки. Чи хтось це розуміє? Чи живемо одним днем?
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 16.03.2018