Автор: Ксеня Смірнова, вчитель, м. Стрий.
На сторінці Фейсбук Україна Speaking за 17 грудня 2015 року є ось такий допис: «Дослідження TNS: Лише 18% українців володіють англійською на рівні вище середнього». Далі з’являється Указ Президента України № 641/2015 «Про оголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні». Рік пройшов успішно, про це відзвітували 28 грудня 2016 року на святковому заході, який ініціювала та протягом всього року промотувала команда GoGlobal. Тут же TNS подає нові дані: у 2016 році інтерес українців до вивчення англійської мови значно збільшився, 61% населення міст України у віці 18-55 років наразі вивчає іноземну мову.
Зараз іноземну не вивчає хіба ледачий, але ж як проходить цей процес навчання? Чому в одних школах (переважно приватних або досить престижних) діти швидко і з задоволенням навчаються іноземної мови, беруть участь у різних проектах, їздять за кордон, вільно розмовляють, а в інших плачуть над топіками «London is the capital of…». Якось комунікативна компетенція не засвоюється в тих навчальних закладах, та й усе.
Секрет, насправді, дуже простий: в хороших закладах сміливі вчителі «відходять» від програми, обирають оригінальні підручники та орієнтуються на учнів, у той же час державні «манускрипти» тихо кладуть у шухляди. Потрібно зазначити, що ці оригінальні європейські підручники складені згідно із Загальноєвропейськими рекомендаціями з мовної освіти (ЗРМО). Іншими словами, сучасний український вчитель іноземної мови у школі має два варіанти навчання для своїх учнів за Загальноєвропейськими або ж традиційно міністерськими рекомендаціями. В ідеалі обидва документи не мали б заперечувати одне одного, а навпаки, доповнювати. Що ж не так?
Методичні рекомендації вивчення іноземних мов МОН, так само як і Програма, начебто враховують європейський досвід вивчення іноземних мов, адже тут можемо зустріти ось такі речі: «Рівень володіння іноземною мовою на кінець дев'ятого класу відповідає рівню А2+ (в школах, де мова вивчається поглиблено, рівню В1) згідно із «Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання». [1] або ж «майже всі стратегічні документи щодо вивчення іноземних мов, зорієнтовані на Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти» [2]. Водночас і Програма, і інструктивно-методичні рекомендації Міністерства освіти мають надто описовий характер, дуже теоретичний, віддалений від практики. Схоже, хтось не надто перейнявся глибинним «переформатуванням» українських нормативних документів з вивчення іноземних мов, а просто порозставляв на певних сторінках окремі новомодні європейські терміни.
Дуже важлива цитата з українських методичних рекомендацій з вивчення іноземних мов: «загальноосвітній навчальний заклад… забезпечує загальноосвітній рівень підготовки з іноземної мови (Рівень В1) і відповідає рівню, запропонованому Радою Європи для європейських шкіл» [2]. Який рівень повинен бути в 11 клас, зрозуміло усім, адже саме відповідно рівня В1 складене також ЗНО. Не зрозуміло лише одне: як же дійти до цього європейського рівня за 11 українських шкільних років? На якому рівні повинен володіти іноземною мовою учень 3 класу, 7 чи 10 класу? На якому рівні повинен володіти другою іноземною мовою, наприклад, учень 8 класу загальноосвітнього закладу? Чому ж тоді така хвиля обурення сколихнула вчителів і батьків в Україні, коли десь на владних верхах зайшла мова про обов’язкове ЗНО з іноземної мови? Не мало б виникнути жодної проблеми – всі ж школи дотримуються української Програми, і учні повинні б володіти англійською чи іншою іноземною на рівні В1, чи не так?
Для кращого розуміння речей порівняймо наші стратегічні документи. Наприклад, докладна інструкція із виробництва хліба, включаючи процеси вирощування, молотіння і помелу зерна, вибору дріжджів, температури для сходження тіста та час випікання хліба, – це будуть Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти. Короткий запис в домашній кулінарній книзі на кухні типу «Файний хліб від сусідки» - це українська Програма разом з методичними рекомендаціями. І тут, і там ми печемо хліб, і тут, і там ми маємо кінцеву мету В1 наприкінці 11 класу, але науковість, глибина, послідовність, способи оцінки знань тощо кардинально відрізняються в обох документах.
То про що ж «мовчить» Програма та інструктивно-методичні рекомендації вивчення іноземних мов?
На ці та інші запитання відповіді українські вчителі шукають без допомоги українських Програм, на жаль.
Оригінал на сайті Освітня політика.
За матеріалами: Освіта.ua
Дата публікації: 06.03.2017