Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Світ на початку ХХ сторіччя
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Світ на початку ХХ сторіччя

Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими.

В економічному відношенні означений період - це державно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання економічної ролі держави у житті країни. Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва. У розвинутих країнах Європи та СІЛА створено потужну важку промисловість, впроваджено у виробництво найновіші технології.

Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею.

Початок XX ст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні встановлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині.

Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці:

  • у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку;
  • Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан;
  • в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади.

Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом геополітичних змін, які відбулися після Першої світової війни.

В економіці війна загострила суперечності між власниками і найманими робітниками, посилила вплив монополій і держави на суспільство, мілітаризацію народного господарства. У політиці - зміцнила демократичні режими в країнах традиційної демократії (США, Франція, Великобританія). У країнах, де традиції демократії були слабкими - Німеччині, Італії, Росії, Іспанії встановлено тоталітарні режими або авторитарні -у Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії. Протистояння демократії і тоталітаризму (фашизму, нацизму, комунізму) посилюється в 30-ті роки.

2. Людство XX ст. стало співучасником і свідком виникнення нової форми політичного режиму - тоталітарної диктатури. Вся перша половина XX ст. пройшла під його впливом, тоталітарні держави розв'язали найжахливішу Другу світову війну, і до сьогодні людство повністю не перебороло цієї хвороби. Людство і до XX ст. знало різні форми державного насильства - деспотію, тиранію, диктатуру, однак такі нелюдські форми насильства, як довела німецько-американський філософ Г. Арендт («Джерела тоталітаризму», 1951 р.), виникли вперше саме у нашому столітті.

Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії. Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення. Це поняття, що охоплює низку політичних режимів XX ст., в яких влада базується на однопартійній системі і всезагальному втручанні держави в економіку, культуру, суспільне й політичне життя.

Найбільш вдалу спробу систематизувати характерні риси тоталітарного режиму зробили К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956). Вони відокремили шість основних ознак, наявність яких, на їхню думку, дозволяє визначити режим як тоталітарний. До числа цих ознак належать такі: 1) політична система спирається на ретельно розроблену ідеологію, яка пронизує усі сфери життя суспільства і дотримання якої є загальнообов'язковим; 2) існує єдина масова партія, членство у якій відкрито лише для незначної частини суспільства. Партія має олігархічну структуру й або переплітається із державною бюрократією, або контролює її; 3) управління здійснюється за допомогою системи терору, який скеровує і здійснює партія і таємна поліція; 4) засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем влади; 5) засоби збройної боротьби монополізовано партією та урядом; 6) вони ж жорстко контролюють економічне життя.

Отже, характерні риси тоталітаризму - послідовний антилібералізм і антидемократизм; нічим не обмежене насильство, яке, до того ж, видається за одну з найбільших чеснот людства; заборона будь-якої опозиції проти правлячої партії; одержавлення всієї власності або повний контроль над нею з боку держави; прагнення держави і правлячої партії до встановлення необмеженого контролю над особистістю, її духовним життям і творчістю; культ особи вождя і маси, що слухняно і радісно підпорядковується йому; матеріальна і духовна ізоляція суспільства. Основна мета будь-якої тоталітарної держави - впровадження у життя ідеї, явно утопічної, як наприклад: побудова всесвітнього нацистського Третього Райху в Німеччині чи світова революція і торжество комунізму в усьому світі в Росії, СРСР тощо.

Які ж були причини того, що людство опинилося на межі тоталітарної безодні, а деякі суспільні сили і до сьогодні співають хвалу цій антилюдській системі? Сучасні дослідники виділяють їх декілька:

економічна: наприкінці XIX - на початку XX ст. в результаті об'єктивного "економічного розвитку державно-монополістичного капіталізму держава отримала у свої руки величезну власність (заводи, фабрики, залізниці тощо), вона стала не тільки втручатися в економічне життя суспільства, а й підпорядковувати собі індивідуальне життя людини. За роки Першої світової війни владними структурами у кожній державі кожного із воюючих блоків, що прагнули здобути перемогу, було накопичено певний досвід керування суспільством, соціально-політичними та соціально-економічними процесами. У дії було перевірено мобілізаційні можливості суспільства, ідеології, економіки. Досвід світової війни довів можливість велетенської концентрації народногосподарських ресурсів в руках держави, мілітаризації економіки на тривалий час, управління соціальними процесами за допомогою мобілізації багатомільйонних мас населення;

структурна: технологічний розвиток людства значно випереджає його соціальний і духовний розвиток - людина ні духовно, ні фізично не встигає за тими технічними перетвореннями, які відбуваються у суспільстві. Аби їх «перетравити», потрібен час;

психологічна: іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет пов'язує появу тоталітаризму з виходом на політичну арену в XX ст. «масової людини», яка у кризових ситуаціях легко підпадає під вплив антилюдських ідей;

політико-технологічна: насамперед, повинні були з'явитися засоби масової інформації (спершу це були дешеві газети, котрі орієнтувалися на масового читача, згодом радіо й телебачення), сформуватися їхній масовий споживач (принаймні мінімально освічені прошарки населення). Внаслідок цього умоглядні проекти тоталітарної перебудови суспільства, які перед тим розроблялися поодинокими теоретиками, дістали змогу трансформуватися в ідеологію, яка за сприятливих обставин могла спонукати до дій великі маси населення. Суттєвою обставиною був і вихід на арену суспільно-політичного життя наприкінці XIX - на початку XX ст. масових політичних партій. Відбулося це, коли було скасовано цензи - майновий та осілості, роздвинуто вікові рамки участі громадян у голосуванні, до виборчих кампаній допущено жінок. Відтак поступово сформувалися демократичні норми, згідно з якими політична партія, котра перемагає на виборах, могла виступити у ролі вершителя долі суспільства.

Очевидно, це були лише об'єктивні передумови для встановлення тоталітарного режиму у тій або іншій країні, які існували потенційно - тобто як можливість, котра могла реалізуватися, а могла так і залишитися лише можливістю. Багато важив в цьому відношенні збіг суб'єктивних чинників, історичні традиції конкретної країни (наприклад, монархо-деспотичні, як у Росії, мілітаристські - у Пруссії та ширше - Німеччині тощо).

Тоталітарна диктатура в XX ст. мала декілька видів: нацистська диктатура А. Гітлера в Німеччині; комуністична - Й. Сталіна в СРСР; фашистські диктатури в Італії, Іспанії, Португалії, Угорщині; військово-монархічні режими в Болгарії, Румунії, Югославії.

3. Періодизація першої частини новітньої історії:

1914 - 1918 рр. - Перша світова війна, розв'язана країнами Троїстого союзу проти країн блоку Антанти;

1918 - 1923 рр. - період післявоєнної нестабільності. Криза посилила революційні процеси в Європі, загострила класову боротьбу, активізувала демократичні та робітничі рухи - створено Комінтерн, Соцінтерн. У таких країнах Європи, як Італія, Угорщина, Радянська Росія, встановлено диктатури; відроджено під назвою СРСР Російську імперію, щоправда, у дещо урізаному вигляді. Створено Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного врегулювання;

1924 - 1929 рр. - період економічної стабілізації. Подолано наслідки війни - стабілізовані фінанси, оновлено виробництво, запроваджено нові методи виробництва -конвеєр, стандартизацію деталей. Наслідком стало економічне піднесення - «золоті 20-ті», «ера процвітання». У цей же час встановлено диктаторський режим в Югославії;

1929 - 1933 рр. - період «великої депресії». Економічно розвинуті країни охоплює криза, причинами якої були перевиробництво, надмонополізація виробництва, неконтрольований з боку держави розвиток капіталізму -нерівномірність у розподілі національних багатств, незначне втручання держави у відносини між працею і капіталом. Найбільше постраждали від кризи СПІА і Німеччина. Вона була найсильнішою в історії Європи XX століття. Встановлено диктатури в Німеччині і Болгарії; в СРСР розпочато індустріалізацію і проведено колективізацію сільського господарства;

1933 - 1939 рр. - період назрівання Другої світової війни. Країни, не задоволені результатами Першої світової війни - Німеччина, Італія, Японія, СРСР, починають боротьбу за перерозподіл світу. Посилюється державне втручання в економіку - у скандинавських країнах, США, Англії, Канаді проведено ліберальні реформи в інтересах найширших верств населення, а в Німеччині, Італії, СРСР посилення державного регулювання призвело до остаточного утвердження тоталітарних диктатур, за яких держава стала контролювати всі сторони життя країни. Встановлено диктатури в Іспанії і Румунії. З метою захисту від фашизму утворено Народні фронти - у Франції, Іспанії, Чилі.

Вирішити мирним шляхом суперечки, що назріли, не вдалося, і світ було втягнуто у Другу світову війну 1939 - 1945 рр.


31.07.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!