Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Економічне піднесення Німеччини кінця XIX - початку XX ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економічне піднесення Німеччини кінця XIX - початку XX ст.

Передумови економічного зростання. Прискорений розвиток промисловості та фінансово-банківської системи. Особливості аграрного розвитку.

Промисловий переворот - це перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який забезпечував впровадження у промислове виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані головну роль почали відігравати фабриканти та люди найманої праці. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами і одночасно мав свої особливості у кожній країні.

Промисловий переворот у Німеччині почався з великим запізненням - у 30-х роках XIX ст. Повільність економічного розвитку пояснювалася політичною роздробленістю німецьких земель, пануванням феодальної системи землеволодіння, що стримувало формування вільної робочої сили, збереженням цехової системи. Створення Митного союзу (1833 р.), уніфікація монетного обігу і вагових систем прискорили формування та розширення національного ринку.

На початковому етапі, що охоплював період з ЗО- до 50-х років XIX ст., істотні зміни відбувалися в легкій промисловості: бавовняні і шовковій - в Саксонії, суконній - в Рейнському районі та Прусі За 1834-1838 рр. було побудовано 45 нових фабрик, за 1833- 1846 рр. - лише в Сілезії 8 бавовняних та 128 льонопрядильне фабрик. На початку 40-х років застосовувалося кілька сотен жакардових ткацьких верстатів.

Значних успіхів досягла гірнича промисловість. У середині XIX с добували більш як 3 млн т вугілля, виплавляли 200 т чавуну. Особливо швидко розвивався Рейнсько-Вестфальський промисловий район, якому було зосереджено четверту частину промислових робітник Німеччини. Однак це була мануфактурна промисловість. У 1846 р. 200 домен Рейнське-Вестфальського району тільки 32 працювали на кам'яному вугіллі, а пудлінгові печі були на 9 заводах. Парові двигун поширилися практично в ЗО-40-х роках. У 1822 р. працювало 2 парові машини, в 1847 р. їх стало 1139 потужністю 21,7 тис к. с. Першу залізницю протяжністю 12 км було побудовано в 1835 р. Довжина залізниць у 1848 р. досягла 2,5 тис. км. У 40-х роках капіталовкладення в будівництво залізниць становили 450 млн марок. Використовували переважно англійські паровози. Продукція німецьких пяровозобудівних заводів була незначною(38 паровозів з 429, що використовувалися у 40-х роках). Працювало чотири заводи локомотивів: два в Берліні, Хемниці, Касселі. Кількість пароплавів зросла з 4 до 90.

Для цьою періоду характерні досягнення німецької техніки: установка для швидкого книгодрукування (1814 р.), кам'яноточильна машина (1835 р.), циліндрично-точильний (1803 р.), горизонтальний (1807 р.), набивний (1836 р.) верстати. В цілому за важливими економічними показниками Німеччина відставала від Великобританії: за видобутком вугілля в 11 разів, виплавленням чавуну - в 5,6 раза, потужністю парових двигунів - в 5 разів, протяжністю залізниць - в 2 рази. В усіх галузях переважало дрібне виробництво. Промислове населення Прусїї становило 11%. Загальна чисельність промислових робітників на транспорті, в торгівлі дорівнювала 1 млн. Німеччина залишалася сільськогосподарською країною. На її ринку панували англійські промислові товари.

Промисловий переворот у Німеччині завершився в 50-70-х роках XIX ст. після буржуазної революції 1848-1849 рр. Його темпи характеризують такі економічні показники: продукція важкої промисловості, виплавлення чавуну, споживання бавовни зросли у 3 рази, видобуток вугілля - у 4, потужність парових двигунів - у 9 разів, протяжність залізниць - у 3,3 раза (19,6 тис. км). У 1861-1870 рр. випуск засобів виробництва збільшився на 23%, засобів споживання - на 9%. Машинне виробництво перемогло. Внаслідок інтенсивного грюндерства (засновування) лише в Прусїї утворилося 395 акціонерних компаній з капіталом у 2,4 млрд марок.

Важливими галузями німецької промисловості стали гірнича, металургійна (на 9/10 працювала на коксі), хімічна, машинобудування, воєнна. Виняткове значення мало залізничне будівництво, капіталовкладення в яке в 1870 р. становили 4 млрд марок. Воно ліквідувало економічну роз'єднаність Німеччини, перетворило її на країну європейського транзиту, стимулювало піднесення вугільної та металургійної галузей, сприяло зростанню товарообороту. Німецька індустрія розвивалася на базі вітчизняного устаткування, застосовуючи останні технічні новинки, її вироби успішно конкурували з англійськими на внутрішньому та зовнішньому ринках. На основі відкриття в 1865 р. німецькими спеціалістами способу отримання барвників з кам'яного вугілля сформувалася анілінова промисловість. Почало розвиватися калійне виробництво. З'явилася нова галузь - електротехнічна, що обслуговувала телеграф і електричну сигналізацію. Фірма "Сіменс і Гальське" прокладала телеграфні лінії не лише в Німеччині, а й у Великобританії, Росії, Африці.

Економічному піднесенню Німеччини сприяла боротьба за її об'єднання, що завершилася утворенням у 1871 р. імперії на чолі з пруським королівством. На початку 70-х років Німеччина стала аграрно-промисловою державою. У промисловості було зайнято 1,5 млн осіб. Переважала легка промисловість (2/3 продукції). Передовою на той час була галузева структура важкої промисловості. Значну роль відігравали ремесла і домашня промисловість, в яких працювало 2 млн осіб. За рівнем економічного розвитку Німеччина продовжувала відставати від Великобританії та Франції, однак випереджала останню за потужністю важкої промисловості.

Отже, промисловий переворот, що почався в останній третині XVIII ст. і завершився в 60 - 80-х роках XIX ст., охопив Великобританію, США, Німеччину, Францію, інші європейські країни. Було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріальної цивілізації.

Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.

У 50 - 70-х роках набула розвитку банківська система у Німеччині. Лише в Прусії за цей час виникло 20 акціонерних банків з капіталом 94,7млн марок.

Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві валового національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінансовому. Було утворено акціонерні монополістичні об'єднання - картелі, трести, синдикати, концерни.

Темпи та строки індустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни, вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічного розвитку. Так, у Великобританії завдання індустріалізації почали розв'язувати під час промислового перевороту. В інших розвинених країнах індустріалізація проходила після промислового перевороту та була його продовженням. Індустріальний розвиток було перервано першою світовою (1914 - 1918 рр.) та другою світовою (1939 - 1945 рр.) війнами.

У кінці XIX - на початку XX ст. індустріалізація відбувалася на грунті технічної революції, що ознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, змінами в техніці та технології. Змінилася енергетична база економіки. Пара була витіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту. Цьому сприяло використання машин для отримання електричного струму: динамомашини Е. Сіменса (1876 р.) та генератора Т. Едісона (1883 р.), електродвигуна для обертання агрегатів. Запроваджувалися нові досягнення в галузі електротехніки: електроплавлення сталі (1877 р.), електролітичний спосіб отримання кольорових металів (кінець 80-х років), лампа розжарювання (1876 р.), електрозварювання (1877 р.), передача електроенергії на відстань (1891 р.).

Істотний вплив на зміну структури економіки мав винахід нових способів виплавлення сталі - бесемерівського (1856 р.), мартенівського (1864 р.), томасівського (1878 р.). У 80 - 90-х роках було винайдено нові двигуни. Серед них динамомашина, двигун внутрішнього згоряння (1893 р.), парова турбіна (1894 р.), водяна турбіна (перша гідроелектростанція на річці Ніагара в США в 1898 р.). З'явилися нові види транспорту: автомобіль (1885 р.), тепловоз (1891 р.), аероплан (1903 р.), а також вагон-холодильник (1868 р.), телефон (1876 р.), фонограф (1877 р.), лінотип (1880 р.), фотоплівка (1881 р.), кінематограф (1893 р.), гусеничний трактор (1900 р.), паровий екскаватор, пристрої для автоматичного навантажування. Винаходи в галузі хімії дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвників, лікарських та парфумерних синтетичних сполук. Для розвитку металообробної промисловості важливе значення мало використання автоматичних верстатів.

Структурні зрушення останньої третини XIX - початку XX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії (соди, добрив, сірчаної кислоти тощо), добувної, металургійної, машинобудівної, хімічної, транспортної промисловості. Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, будівельна і будівельних матеріалів, автомобільна. Ускладнилася структура машинобудування. Найбільш динамічно розвивалося транспортне виробництво та верстатобудування. За умов масового виробництва зросло значення стандартизації. Старі галузі, такі як текстильна, харчова, суднобудівна, розширювалися та модернізувалися.

За динамікою промислового розвитку склалося три типи промислово розвинених країн: американський - з відносно високими, німецький - з середніми, англійський - з найнижчими темпами розвитку промислового виробництва.

Для промисловості були характерні порівняно високі темпи щорічного приросту: 1872 - 1890 рр. - близько 3 %, 1890 - 1913 рр.

- від 4 до 5 %. Нерівномірно розвивалися окремі галузі, з них випереджаючими темпами важка промисловість. Так, видобуток вугілля з 1870 до 1900 р. зріс в 2,5 раза, за 1890 - 1913 рр. - в 1,8 раза, видобуток нафти - відповідно в 28 і 2,7 раза, виплавлення сталі

- в 60 і 3 рази, споживання бавовни збільшилося майже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловості країн.

Змінилася частка країн у світовому промисловому виробництві. Закінчився період "євроцентризму". З кінця XIX ст. США вийшли на перше місце в світі за обсягом промислової продукції. Її вартість перевищувала вартість продукції англійської промисловості. Великобританія втратила роль "фабрики світу", відстала від США і Німеччини

- спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками. Німеччина випередила Великобританію, Францію та посіла друге місце після США.

У процесі індустріалізації протягом останньої третини XIX - початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце в світі та перше в Європі. Передумови такого економічного зростання склалися напочатку 70-х років XIX ст. Завершилося об'єднання Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Це привело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну систему фінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагромадження капіталів сприяло акціонуванню. Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-пруській війні 1870 - 1871 рр. дала контрибуцію в 5 млрд фр. Існували переваги нового будівництва. Для розвитку важкої промисловості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. Економічні позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною промисловістю. Переваги німецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850 - 1914 рр. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні реформи знищили залишки феодальних відносин на селі.

Інтенсивно розвивалося будівництво залізниць. У 1870 - 1875 рр. щорічно вводилося в дію 1500 - 2000 км шляхів. У галузевій структурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870 - 1913 рр. випередили легку (800 і 350 %). Третина капіталів функціонувала в добувній промисловості. В металургії, що поступалася лише американській, виплавлення сталі зросло в 100 разів, чавуну - в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна, електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувала потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася на першому місці за обсягом воєнної промисловості.

Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовняних заводів збільшилася на 40 %. Проте, на відміну від США, обмеженість власної сировини та необхідність імпорту її збільшували вартість продукції.

Швидкий розвиток промисловості змінив склад населення. В 1895 р. чисельність робітників становила 67 %.

Причини втрати Великобританією промислової монополії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. англійська промисловість втратила іноземні ринки за рядом товарів.

Якісно нові зміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом у промислове розвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на основі акціонерної колективної власності. Посилився процес концентрації виробництва та централізації капіталу, що охопив основні галузі господарства. Акціонерна система підготувала умови для монополізації. Контроль за виробництвом і збутом від локальних ринків і промислових районів охопив цілі галузі промисловості, національний та світові ринки. Монополістичні об'єднання почали виникати та розвиватися в банківській сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. Злиття банківського капіталу з промисловим зумовило формування фінансової олігархії.

 У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871 - 1872 рр. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 р. їх кількість становила 14, в 1900 р. - 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У ганці 90-х років XIX ст. - на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс".

Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 р. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд марок). До таких банків належали Німецький (капітал З млрд марок і контроль за 87 банками), Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн марок), їхній прибуток в 1895 - 1900рр. становив 38,6 - 67,7 % щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному у промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство.

У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці 80 - 90-х років XIX ст. У 1888 р. виник Соляний союз, що контролював 90 % продукції. В 1894 - 1896 рр. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобудуванні, на-транспорті. В 1913 р. у Великобританії їх налічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО - 50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості.

За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880 - 1908 рр. зросли в 2,8 раза. їм належало 25 % всіх цінних паперів світу. В 1913 р. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70 % всього світового капіталу.

Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише ЗО % підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600 - 700, а в 1907 р. - 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 р. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 р. - цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні.

Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870 - 1909 рр. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів - у 10,2, кількість відділень - у 19,2 раза. Загальна сума банківського капіталу досягла в 1914 р. II млрд фр. Головним центром фінансового капіталу' був Французький банк. Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на 1 %, експорт капіталу - на 3%. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю.

Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 1905 - 1906 рр. виникло 180 акціонерних комтіаній. У 1913 - 1914 рр. 25 % усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 р. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд дол. З них 38 % належало 0,4 % корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн єн. Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї (контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 р. була створена Японська паперова, у 1882 р. - Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887 - 1898 рр. та світова криза перевиробництва 1900-1903 рр. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни.

Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 р. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 р. кількість банків досягла 153. У 1912 р. банківський капітал становив 570 млн єн.

Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 р. його переривали кризи (1825, 1836, 1847, 1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901-1902 рр.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу.

Для європейських аграрних відносин у XIX - на початку XX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння. У Великобританії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6 % власників (21,4 тис.) володіли 42,3 % землі. У Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргів землі кожний, що разом становило 60 % земельної площі. В кінці XIX ст. поміщицьким і фермерським господарствам, які становили ІЗ % усіх господарств, належало 71,4 % сільськогосподарських угідь.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. "Жовтневий едикт" 1807 р. у Прусії дав селянам особисту свободу і право розпоряджатися землею, залишив за юнкерами судову та адміністративну владу. За законами 1811,1816, 1821 рр. селяни мали змогу викупити землю за умови сплати суми, в 25 разів більшої від щорічних рентних платежів, чи віддати поміщику від 1/3 до 1/2 своєї землі. Цей порядок було поширено на заможних селян, які мали повну упряжку худоби і були записані в особливі податкові списки. Революція 1848 р. прискорила ліквідацію феодальних відносин. Проте цей процес продовжувався на основі викупних платежів і затягнувся до 80-х років XIX ст. Лише в областях на схід від Ельби селяни виплатили юнкерам протягом 50 років 1 млрд марок.

Посилився процес майнової диференціації серед селянства. В 1882 р. селянські господарства площею до 10 га (87% всіх господарств) володіли 28,6 % оброблюваних земель. З млн господарств, що становило половину загальної кількості їх, мали менше ніж 2 га землі. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складне в зв'язку з високою земельною рентою.

У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.

На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи 1876 - 1895 рр. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрного протекціонізму. В землеробстві поширилися сівозмінна і травопільна системи. За 1870-1913 рр. врожайність зросла на 33-50%. Визначилася спеціалізація юнкерських господарств: цукрові буряк, картопля, тваринництво, насамперед свинарство. В помістях будували цукрові та винокурні заводи. Імпортували пшеницю, бавовну, вовну. Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. У 1893 р. почав діяти Союз сільських господарів, в 1909 р. - Імперський союз сільськогосподарських товариств, який об'єднував 13 тис. кредитних товариств з 1 млн членів і річним оборотом 4,5 млрд марок.

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність. висока земельна рента, заборгованість.

Отже, у XIX - на початку XX ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнах відбувався у двох напрямах: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя призвели на межі XIX - XX ст. до утворення світового господарства як системи світогосподарських відносин, матеріальної основи індустріальної цивілізації. Світове господарство - це сукупність національних господарств як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему. Матеріальною основою формування світового господарства були машинне виробництво, міжнародний поділ праці, завершення формування світового ринку. Істотним чинником розвитку світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя.

Національне виробництво дедалі більше визначалося міжнародними зв'язками. Залежно від ступеня включення його до системи міжнародної спеціалізації та кооперації воно почало набувати форми міжнародного господарського процесу.


10.06.2009


Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!