Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Александр Македонський
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Александр Македонський

Дитинство та юність. Царювання й військові походи. Останній військовий похід.

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ

Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіщено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася «Едесса», а люди її знали як місто «багате на воду». Для самих македонян воно було «козячим містом», і вони називали його коротко - Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів - Александр Великий.

Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Александра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Александром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Александр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках .таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Александром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Александр, очевидно, успадкував від своєї матері.

Імовірно, про велич цього хлопчика в майбутньому можна було здогадатися, спостерігаючи за ним із дитинства. Він міг бути й невблаганним романтиком, і тверезим раціоналістом, і безнадійно закоханим, і жорстоким ґвалтівником.

Минали роки, Александр дорослішав. Філіпп, його батько, почав відчувати, наскільки холодно до нього ставиться його син. У ньому не відчувалося звичайної синівської прихильності. Швидше за все, це пояснювалося напруженими стосунками між його батьками. Тим більше що Александр був дуже прив'язаний до матері. Він знав про невірність свого батька, знав, що мати, Олімпіада, ненавидить його, ревнує. Цю жорстокість і перейняв від матері Александр. До того ж він ще й заздрив своєму батькові, його успіхам. Йому дуже хотілося, щоб у майбутньому йому випала можливість помірятися з власним батьком славою й силами. Філіп, як міг, намагався знайти спільну мову зі своїм сином, але всі його спроби закінчувалися розчаруванням. Він прекрасно усвідомлював, що вплив матері на Александра набагато більший, ніж його власний. До того ж йому було відомо, що улюблені вчителі сина Лісімах і Леонід повністю підтримували Олімпіаду. Філіппові не подобалося таке ставлення, і він вирішив, що Александра .може «переробити» тільки справді велика людина. Тому Філіпп відправляє Арістотелю на острів Лесбос своє запрошення й незабаром одержує позитивну відповідь.

Арістотель зумів побачити в юному Александрі найбільшого проводиря еллінів і до того ж наймогутнішого володаря Європи. Тому філософ і погодився на пропозицію Філіппа навчати його сина. Арістотель не прагнув стати радником при дворі, тому що його цікавив тільки юнак. У той час філософові було приблизно сорок років. Арістотель не хотів видатися Александру мудрецем з уже усталеним світоглядом. Його постійно кликала вперед спрага нового, незвіда» ного. Він просив Александра не вважати його всезнаючивд філософом, якому відомі відповіді на всі питання. Тому Арістотель і Александр так потоваришували й навіть полюбили один одного. Вони разом шукали нове, прагнули осягнути невідоме.

Минав час. Александр ріс, перетворюючись на дорослу людину. Настав такий момент, коли Філіп вирішив, що син став дорослим. Він вирішує довірити' йому управління державою. У 340 році до н. е. Александр, одержавши від батька царську печатку, стає на чолі держави. Філіпп у цей час здійснив похід на Перинф. Александру ж було всього 16 років. У той час повстали меди, що жили у верхів'ях Стримона. Александр вдало придушив повстання й заселив медами імперію, перейменувавши їхню столицю на Александрополь. Філіпп порадів за сина та почав давати йому й інші доручення. У 338 році до н. е. Александр уже входив до штабу Філіппа, а.в битві під Херонеєю, коли йому було всього вісімнадцять років, командував одним із флангів македонської .армії, на чолі гетайрів розбив стрій і в такий спосіб вирішив результат бою. Спадкоємець, імовірно, почувався щасливим, коли батько наг дав йому можливість діяти самостійно. Незабаром Александра почала гнітити роль спадкоємця такої діяльної й геніальнвї людини, якою був його батько; починають виникати розбіжності між батьком і сином.

У 337 році до н. е. Філіппа охоплює досі небувала пристрасть. Він закохується в дівчину з найбільш знатної македонської родини. Дівчину звали Клеопатра. Родичі цієї дівчини наполягають на тому, щоб спадкоємці мали повне право на успадкування престолу.

Весілля Філіппа й Клеопатри було дуже пишним. Александрові довелося бути присутнім і на весіллі, і на бенкеті. Він напився більше, ніж слід. Сорокашестирічний цар сяяв від радості поруч зі своєю шістнадцятирічною нареченою. Аттал, який був тісно пов'язаний з родом пармініона, звідкіля походила Клеопатра, приніс жертву богам та попросив їх подарувати цареві законних дітей. Стихійні сили пробудилися в Александрі, він схопив кубок, що потрапив під руку, і жбурнув його в кривдника. Той почав захищатися. Філіпп заступився за Аттала. Цар підняв меч на юнака, але, будучи п'яний, не втримався й упав. Тоді Александр сказав: «Ось людина, яка збиралася йти походом в Азію, а не в змозі навіть пройти від ложа до ложа».

ЦАРЮВАННЯ Й ВІЙСЬКОВІ ПОХОДИ

Александр покинув крашу, відвіз матір на її батьківщину, а сам вирішив податися в Іллірінію. Філіпп не хотів розривати стосунки з рідним сином і за допомогою ксєна Демарата знаходить Александра, умовляє його повернутися додому. Син погоджується, але так і не знаходить спільної мови зі своїм батьком.

Однак літо 336 року до н. е. зненацька принесло синові порятунок від батька. У місті Егі проходило урочисте весілля сестри Александра з епірським царем. Після урочистої процесії всі повинні були податися до театру. Цар йшов разом зі своїми придворними, із сином через юрбу, і тут його вразив меч убивці. Убивцю відразу спіймали й стратили. Разом із його смертю вмерла надія на об'єднання грецьких і македонських царств.

Александру задуми батька здавалися занадто вузькими, адже він мріяв об'єднати всі країни й народи. Нещастя не завадило Александру рішуче взяти у свої руки владу. Треба було негайно діяти. Це розумів і наймогутніший з наближених Філіппа - Антипатр. Він відчував зв'язок, що поєднував Арістотеля з Александром. Рішення було прийняте: Антипатр виступив перед громадою з промовою на користь Александра. З відданими йому воїнами Александр повернувся в місто та зайняв його. Він скористався збудженням, що панувало в народі й армії, захопив і знищив усіх, хто здавався небезпечним для трону, незалежно від того, наскільки вони були причетні до замаху на Філіппа. Із цього дня царем став двадцятип'ятилітній юнак, хоча його не прийняли чимало підданих.

У тих народів, які були переможені .Філіппом, виникла чимала спокуса скинути панування македонян. На Балканах серйозних заворушень не виникало, але зовсім інакше склалося в Греції. В Афінах панував святковий настрій, Фіви й Амбракія виступили проти македонських гарнізонів. Більшість великих грецьких полісів відмовилися визнати Александра. Молодий цар зрозумів, що головне зараз - запобігти створенню проти нього єдиного грецького оборонного союзу. Він несподівано пробився зі своїм військом важкодоступними стежками у Фессалію, навіть не використовуючи зброї. Після цього він був вибраний довічним стратегом. Перейшовши гори, він став табором перед Фівами й відіслав ультиматум Афінам. Налякані грецькі міста намагалися перевершити одне одного, висловлюючи вірнопідданські почуття й запевняючи царя у своїй лояльності. Александр був визнаний вождем еллінів. Цей похід демонструє типову рису військового мистецтва Александра - подвійну раптовість.

Настав 335 р. до н. е. Саме цього року македонці хотіли остаточно розгромити іллірійців і підкорити трибаллів. Александр зібрав сильне військо та послав на Дунай ескадру, щоб підтримати воєнні дії піхоти. Македоняни навесні вирушили з Амфіполя й, подолавши швидким маршем Родопські гори, наблизилися до підніжжя Балкан, їм удалося зломити сильний опір супротивника. Македоняни перейшли через гори, розбили трибаллів і досягли Дунаю. Александр несподівано для всіх вирішує форсувати Дунай. Раптовий маневр повинен був уразити супротивника. Протягом ночі він перекинув через величезну ріку частину свого війська. Завдавши удару наляканим трибаллам, Александр довів свою бойову міць. Трибали відразу ж здалися й підкорилися цареві. Панування македонян розширилося аж до Дунаю.

У цей час іллірійці створили сильну коаліцію й захопили прикордонну фортецю Пеліон. Александр вирішив відвоюва ти втрачені землі. Однак іллірійці утримували всі навколишні вершини. Македонянам не вдавалося пробитися, вони почали відчувати брак продовольства. Тільки завдяки стрімкості й спритності маневру Александр зміг вирватися з оточення. Коли іллірійці святкували перемогу, Александр раптом напав на них, розбив і переслідував до рідних земель. Перемогою закінчився іллірійський похід Александра. Молодий цар показав, що самостійно може виплутуватися з найсерйозніших ситуацій і обходитися без допомоги досвідчених полководців - Анти-патра й Парменіона.

Поки Александр святкував перемогу над іллірійцями, прийшла страшна звістка: збунтувалася Греція, об'єднавшись із персами. Через цей заколот розвіялися всі надії Александра на те, що він зможе зайняти провідне положення у світі. Молодий цар розумів, що, керуючи тільки Македонією, він стане володарем, яких була безліч серед варварів. Лише об'єднавши македонську корону з пануванням в Елладі, можна було досягти справжньої величі. У ті часи ім'я Александра ще не було відомим. Цар хотів перемогти без зброї, не бажаючи проливати кров, не бажаючи псувати свою репутацію насильством. Однак фіванці не поступалися. Александру не залишалося нічого іншого, як застосувати зброю. Йому вдалося захопити Фіви. Александр улаштував у місті бойню, у такий спосіб придушивши заколот.

Тепер Александр мріє здійснити похід проти Перської імперії. Він хоче, щоб македоняни вважали його своїм царем, а греки - владикою й месником. Але все було не так просто. В Александра було недостатньо кораблів, щоб битися на морі, відчувався брак коштів. Александр міг покладатися на вміння македонян битися на суші, дуже швидко долати великі відстані й брати укріплені міста. Перед початком походу в Александра були великі борги. Використовуючи доходи від рудників, він міг розплатитися з ними, але цар роздав гроші й звільнив власників рудників від внесків до державної скарбниці. Тепер ніщо не утримувало Александра в рідній Македонії.

Наприкінці березня вирішено було виступати. Флотилія царя, йдучи через Егейське море, узяла курс до бухти, де колись ахейці влаштували пристань для своїх кораблів. Наблизившись до берега, Александр кинув спис, і він встромився в землю Азії. Потім він зіскочив на берег і першим зійшов на землю. Спис здавна вважався зброєю, якою боги виражали своє ставлення до вчинків людей. От чому землі, «завойовані списом», вважалися даром богів. Так і для Александра спис, що встромився в землю, став великим символом.

Біля Граніка відбувся перший бій. Перси чекали Александра саме в цьому місці. На четвертий день маршу, після обіду, македоняни наблизилися до Граніка й побачили на іншому березі персів. Александр відразу віддав наказ про початок бою. Правила військового мистецтва не рекомендували кидати в бій утомлених воїнів, але Александр знав одне: нападати на супротивника треба там і тоді, коли той найменше очікує. Александр теж брав участь у бою, що й вплинуло на його результат. Під час бою цар опинився в оточенні ворожих солдатів, у нього зламався спис. Один із перських кіннотників розсік його шолом, а інший сподівався завдати смертельного удару ззаду. Але Александра врятували його вірні піддані. Наприкінці битви перси кинулися тікати. Александр утратив не так уже й багато своїх солдатів: ЗО піхотинців і менше 100 вершників (правда, у їхньому числі 25 гетайрів). Однак було багато поранених, про них Александр просив якнайкраще подбати. Рідних убитих він звелів звільнити від усіх пода тків. У результаті цар зарекомендував себе справжнім «батьком воїнів». Він здобуває чимраз більшу популярність серед своїх солдатів.

Трохи пізніше Александр хоче захопити іонічні міста. Там він не зустрів жодного опору. Тільки Мілет довелося брати штурмом. Але Іонічна війна не могла закінчитися тільки взяттям Мілета. Біля Галікарнасу, столиці Карії, ворог об'єднав свої армії. Коли Александр наблизився до цього міста, захисники не наважилися почати відкритий бій, сподіваючись на міцність міських стін. Цар використав свої облогові машини й далекобійні знаряддя. Македонянам удалося зруйнувати стіни й вежі настільки, що можна було атакувати місто. Александр вагався, очікуючи здачі супротивника. Не дочекавшись, Александр наказав знищити решту міських будівель. Персам ніде було сховатися. Вони розуміли, що на суші не подолають Александра тому перси вирішили продовжувати війну на морі. Це було невигідно македонському цареві. Тому він вирішив завоювати Малоазіатське та Левантійське узбережжя й в такий спосіб відрізати ворожий флот від матеріальних джерел. Так він сподівався остаточно розгромити флот ворога.

Коли Александр завоював Малу Азію, він вирішив не вважати її македонським володінням. Це були його особисті провінції.

Потім армія Александра повинна була приєднатися до військ, що знаходились у Центральній та Малій Азії. Похід був досить легким. Величезні території були пройдені без бою. Перси боялися армії Александра та всюди відступали. Армія дійшла до Гордій. У міській фортеці знаходилася давня царська колісниця. Повіддя колісниці були так хитро зав'язані, що ніхто не міг розв'язати вузол. Здавна існував переказ, що корона царя перейде до того, хто зуміє розв'язати вузол. Александр вирішив довести всім, що саме він і повинен розв'язати цей вузол. Йому це не вдалося, і він застосував силу - розрубав вузол мечем. Це зробило Александра спадкоємцем фригійських царів.

Потім Александр вирішує направитися в Кілікію. Після захоплення Кілікійських воріт Александр одержує звістку, що Дарій вступив у Сирію. У Дарія було величезне військо, на ті часи, ймовірно, найбільше з усіх, що будь-коли були в Азії. Дарій вирішив битися біля міста Сохі, гадаючи, що Александр знаходиться саме там. Однак цар був у Кілікії. Тоді Дарій через Левиний прохід вирушає в Кілікію. А Александр вирушив у Сохі через Ісс. Перси першими зрозуміли всю курйозність положення й почали переслідувати Александра, який одержав звістку про це в Іссі. Перси опинилися в такому місці, де не могли скористатися своєю чисельною перевагою.

Після обіду Александру вдалося закінчити підготовку до битви, і він вирішує атакувати. Бій проходив зі змінним успіхом, але лише до того моменту, поки в атаку не кинувся сам Александр. Він опинився в тилу війська Дарія. Назустріч Александру ринулися охоронці Дарія, але відразу були відтиснуті назад. Дарій, оцінивши непередбачену для себе ситуацію, злякався й утік з поля бою. Перси були переможені. Однак бій був важким: обидві сторони зазнали великих втрат. Александр був поранений.

Македонянам удалося захопити багату здобич. До того ж вони взяли в полон усю родину Дарія. У цій битві Александр, незважаючи на велику перевагу ворога, зміг перемогти завдяки своїм особистим якостям. Тепер для царя були відкриті всі дороги. Александр уже мріяв про Фінікію.

Чимраз більше міст завойовував цар Македонії. Мешканці міста Тир, що вважалося наймогутнішим у Фінікії, заявили Александру, що не будуть йому підкорятися, а згодні укласти рівноправний союз з македонським царем або залишаться нейтральними. Александра обурила така зневага до його влади. Було прийняте рішення скорити місто. Тир був розташований на острові за півтора кілометри від континенту. Спочатку Александр хотів від материка до острова спорудити величезну дамбу. Але ця ідея не знайшла підтримки. Александру довелося об'єднати фінікійську й кіпрську ескадри. І тільки в такий спосіб йому вдалося розбити тирський флот і розстріляти місто з моря.

За півтора роки Александру пощастило поставити на коліна весь Близький Схід. Тепер цар прагнув піти походом на Єгипет. До задумів Александра входило дати час Дарієві зібрати армію з усього Внутрішнього Сходу, щоб потім розбити всі армії разом. Дарій постійно звертається до царя то з вимогами, то з проханнями повернути його родину. Александр пропонує Дарієві прийти до нього як до владики всієї Азії та попросити його й лише тоді він поверне Дарієві всю його родину.

У листопаді 332 року до н. е. Александр прибув до Єгипту. Єгиптяни дуже добре його прийняли. Жерцями він був оголошений фараоном. Незабаром Александр почав будівництво нового міста - Александрії. Воно стало чудовим творінням Александра, згодом названим на його честь. Завдяки йому та його місту єгиптяни одержали можливість спілкуватися з усією Азією, тому що досі вони знаходилися в ізоляції.

Два роки минули з того часу, як Александр зміг перемогти досі непереможного Дарія. Той не заспокоївся, і знову зав'язався бій, уже при Гавгамелах. Зараз військо Дарія перевершувало армію Александра практично в п'ять разів. Біля міста війська Александра розташувалися на відпочинок, тоді як солдати Дарія всю ніч не стуляли очей. Перси гадали, що Александр нападе на них уночі або принаймні ранком. Замість цього Александр розгорнув свої війська в південному напрямку. Дарій віддає наказ про негайний наступ. Відразу утворюється розрив фронту, куди, не роздумуючи, уклинилися війська Александра. Вони прорвалися прямо в центр, до Дарія. І тут Дарій знову, втікає, зіштовхнувшись віч-на-віч з Александром. Цар так і не зміг його наздогнати. Однак після цієї перемоги над Дарієм Александра оголосили царем Азії.

Тепер царя приваблюють центри імперії - Вавилон і, звичайно ж, Сузи - центральна резиденція та скарбниця Ахеме-нидів. У Вавилон Александр в'їхав на своїй колісниці як тріумфатор. У Сузах він провів символічну церемонію: цар сів на трон Ахеменидів. Щоб довести свою могутність, Александру необхідно було знищити останнього з Ахеменидів - Дарія. Цар дуже поспішав, але все одно не встиг: Дарія вбили його ж соратники. Александр, побачивши труп Дарія, накрив його своїм плащем. Це означало ліквідацію вічного протистояння Заходу й Сходу.

Після смерті Дарія Александр здійснив безліч спроб, спрямованих на пробудження дрімаючих сил Сходу. Цар мріяв про створення могутньої імперії. Чимраз частіше в придворні ритуали проникають елементи Сходу, перевагу Александр віддає перським. Він одягається в перські шати, уводить в охорону палацу перських воїнів. Хочеться йому ввести й прийнятий у Персії обряд колінопреклоніння перед владикою, що закінчується поцілунком царського коліна. Однак македоняни й греки, для яких цар був лише «першим серед рівних», не погодилися із цим принизливим для них обрядом. І все-таки Александр справляв незабутнє враження на своїх сучасників, хоча зустрічалися люди, незадоволені його політикою. Наприклад, збереглося свідоцтво про п'ять пажів, які хотіли вбити Алек сандра вві сні. Урятував його тільки тривалий бенкет. А пажі потім проговорилися й були страчені.

ОСТАННІЙ ВІЙСЬКОВИЙ ПОХІД

Александр усіляко прагнув зламати духовний опір македонян і греків, який з кожним роком наростав. Він зважується на нові завоювання. Тепер його приваблює Індія. І вже влітку 327 року до н. е. Александр починає похід на Індію. Йому досить швидко вдається завоювати прикордонні провінції й фортецю Аорн. Незабаром він починає готуватися до переправи через Інд. Там жила своїм життям «країна чудес». У Північному Пенджабі цар повинен був підкорити трьох великих раджів. Один із них - Пор - не захотів підкорятися Але-ксандру. Пор вчинив так, як не чинив ніхто: він зважився вийти проти супротивника, який не знав поразок, на чолі своєї армії. Порові вдалося закріпитися на березі Гідаспа, щоб не дати Александру переправитися через ріку. Однак цар не здавався й зумів під прикриттям тропічного лісу й річкового острова перекинути на інший берег частину своїх військ. Йому зустрілися бойові колісниці й кіннота на чолі із сином Пора. Успішно розгромивши їх, Александр рушив назустріч численному війську Пора. Александру вдалося виграти цю битву.


09.06.2009

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!