Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Реформи Петра І та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Реформи Петра І та їх роль у розвитку абсолютизму в Росії. Реферат

Статус російського монарха. Реформи центральних органів влади і управління. Інститут фіскалів і прокуратури та колегії. Церковна реформа

У Росії в XVIII столітті поряд зі зміцненням й оформленням станового ладу, відбуваються глибокі зміни в економічному й соціальному розвитку, що торкнулися всіх сторін народного господарства і соціального вигляду країни. В основі цих змін лежав процес розкладання феодалізму й генезису капіталістичних відносин, що почалися ще в XVII столітті. Кульмінацією цього процесу була, звичайно ж, епоха Петра (1672-1725 рр.). Петро I правильно зрозумів й усвідомив складність тих завдань, які стояли перед країною й приступився до їхнього здійснення. "Реформи Петра були підготовлені попередньою історією народу, були потрібні народу". Уже до Петра І була написана досить цільна перетворювальна програма, яка багато в чому збігалася з реформами Петра, і яка в деяких питаннях навіть пішла далі них.

Реформи торкнулися буквально всіх сторін життя російської держави і російського народу, однак до основних з них варто віднести наступні реформи:

  • військову,
  • органів влади і управління,
  • станового устрою російського суспільства,
  • податкову,
  • церковну.

Слід зазначити, що основною рушійною силою петровських реформ стала Північна війна. На перший погляд перетворювальна діяльність Петра І представляється позбавленою всякого плану і послідовності. Поступово розширюючись вона захопила всі частини державного ладу, торкнулася всіляких сторін народного життя. Але жодна частина не перебудовувалася відразу, в один час і у всьому своєму складі.

В реформах Петра I виділяється три етапи:

  • Перший (1699-1709\10 р.) - зміни в системі державних установ і створення нових; зміни в системі місцевого самоврядування; встановлення рекрутської системи.
  • Другий (1710\11-1718\19 р.) - створення Сенату і ліквідація колишніх вищих установ; перша обласна реформа; проведення нової військової політики, широке будівництво флоту; установа законодавства; перенесення державних установ з Москви в Санкт-Петербург.
  • Третій (1719\20-1725\26 р.) - початок роботи нових, уже створених установ, ліквідація старих; друга обласна реформа; розширення й реорганізація армії, реформа церковного управління; фінансова реформа; введення нової системи податків і нового порядку державної служби. Вся реформаторська діяльність Петра I закріплювалася у формі уставів, регламентів, указів, які мали однакову юридичну силу.

Статус російського монарха

При правлінні Петра I у Росії остаточно затвердився абсолютизм. 22 жовтня 1721 року Петру I був привласнений титул Батька Батьківщини, Імператора Всеросійського, Петра Великого. Прийняття цього титулу відповідало юридичному оформленню необмеженої монархії.

Один із принципів абсолютизму - розширення повноважень імператора. Імператори мали більш широкі повноваження, ніж царі періоду станово-представницької монархії. Монарх не був обмежений у своїх повноваженнях і правах ніякими вищими адміністративними органами влади і управління. Влада імператора в такій мірі була широка і сильна, що Петро I переступав усталені звичаї, які стосувалися персони монарха. У тлумаченні до 20 артикула Військового уставу 1716 року і у Морському уставі 1720 року проголошувалася: "Його Величність є самовладний монарх, що нікому у своїх справах відповіді дати не повинен, але силу і владу має своєї держави і землі як християнський государ по своїй волі і благомненію управляти".

У регламенті духовної колегії (1721 рік, січень) говорилося: "Монархова влада є влада самодержавна, котрій коритися сам бог за совість велить". Монарх був главою держави, церкви, вищим суддею, верховним головнокомандуючим, у його винятковій компетенції було оголошення війни, підписання миру, підписання договорів з іноземними державами. У законодавчій владі тільки імператору належало право видання законів. Він мав вищу адміністративну владу в країні і йому підкорялися всі органи державного управління. Імператор також був главою судової влади. Всі вироки і рішення судів виносилися від його імені. Йому належала вища церковна влада, яку він здійснював через спеціально створену установу - Синод.

Петро I вніс зміни в порядок успадковування імператорського престолу. До нього царський престол переходив від батька до сина. В XVII столітті, якщо не було законного спадкоємця, то короля міг обрати Земський собор. Однак, Петро вважав такий порядок невідповідним ідеї необмеженої монархії і думав, що якщо спадкоємець не гідний престолу, то імператор може призначити своїм спадкоємцем особу "усмотря гідного". Петро втілив цю ідею в "Уставі про спадкування престолу" (1722 рік). Приводом до видання Уставу був опір царевича Олексія реформаторській діяльності Петра І.

Таким чином, прагнення монархів Російської держави XVI-XVII століть до "самовладдя і повновладдя", у першій чверті XVIII століття одержали остаточні оформлення у вигляді абсолютної монархії. При чому були ліквідовані установи (патріаршество і боярська дума), у яких так чи інакше могла проявлятися протидія самодержавству государя.

Реформи центральних органів влади і управління

Перехід до абсолютизму не зводиться лише а звільнення царя від будь-яких стримуючих сил. Перехід до абсолютизму, його розквіт ознаменувала перебудова державного апарата.

Затвердження абсолютизму супроводжувалося посиленням централізації й бюрократизації державного апарата. У проведення реформ державного управління було два етапи. Перший з них охоплює 1699-1711 рр. - від створення Бурмистерської палати, або Ратуші, і першої обласної реформи до установи Сенату. Адміністративні перетворення цього періоду здійснювалися поспішно, без чітко розробленого плану.

Другий етап падає на більш спокійні роки, коли найважчий період Північної війни залишився позаду. Проведенню перетворень на цьому етапі передувала тривала й планомірна підготовка: вивчався державний устрій західноєвропейських держав, за участю іноземних правознавців складалися регламенти нових установ. При їхньому складанні були використані шведські регламенти, відповідним чином перероблені і доповнені відповідно до російських умов.

Законодавчі акти початку XIII століття закріпили необмежений характер царської влади. Замість Боярської думи указом 22 лютого 1711 р. був заснований новий державний орган - Урядовий сенат. Всі його члени були призначені царем з числа його безпосереднього оточення (спочатку - 8 чоловік). До складу Сенату входили найбільші діячі того часу. Всі призначення й відставки сенаторів відбувалися по іменних царських указах. Сенат засновувався як колегіальний орган, у компетенцію якого входило: відправлення правосуддя, рішення фінансових питань, загальні питання управління торгівлею і іншими галузями господарства. Таким чином, Сенат був вищою судовою, управлінською і законорадницькою установою, яка виносила на розгляд різні питання для законодавчого вирішення монархом.

Встановлення Сенату був важливим кроком складання бюрократичного апарату абсолютизму. Сенат був слухняним знаряддям самодержавства: сенатори були особисто відповідальні перед монархом, а у випадку порушення присяги, каралися стратою, опалою, відмовою від посади, грошовими штрафами.

Інститут фіскалів і прокуратури та колегії

Одночасно із Сенатом, для таємного нагляду за виконанням указів, був заснований інститут фіскалів. Встановлення інституту фіскалів і прокуратури в системі органів державної влади в I чверті ХVIII ст. було одним з явищ пов'язаних з розвитком абсолютизму. Указами від 2 й 5 березня 1711 р. передбачалося "учинити фіскалів у всяких справах". Фіскалітет створювався як особлива галузь сенатського управління. Указ від 17 березня 1714 р. намітив компетенцію фіскалів: узнавати про все, що "до шкоди державному інтересу бути може"; доповідати "про злий намір проти персони його величності або зраду, про збурювання або бунт", а також боротьба з хабарництвом і казнокрадством.

Першим законодавчим актом про прокуратуру був указ від 12 січня 1722 р.: "бути при Сенаті генерал-прокуророві і обер-прокуророві, також у всякій колегії по прокурору...". А указом від 18 січня 1722 р. засновані прокурори в провінціях і надвірних судах. Якщо фіскали перебували частково у веденні Сенату, то генерал-прокурор і обер-прокурори підлягали суду самого імператора. Прокурорський нагляд поширювався навіть на Сенат. Указ від 27 квітня 1722 р. "Про посаду генерал-прокурора" визначав його компетенцію, у яку входило: присутність у Сенаті, здійснення контролю за фіскалами, "і коли що зле буде негайно доносити Сенату". Генерал прокурор мав право: порушувати питання перед Сенатом для вироблення проекту рішення, яке потрапляє імператору на затвердження, виносити протест і припиняти справу, сповіщаючи про це імператору.

1717-1719 роки були підготовчим періодом становлення нових установ - колегій. Система колегій не зложилася відразу. Указом 14 грудня 1717 р. було створено 9 колегій: Військова, Берг, Ревізіон, Іноземних справ, Адміралтейська, Юстиц, Камер, Штатс-контор, Мануфактур. Усього до кінця 1-ої чверті ХVIII ст. існувало 13 колегій, які стали центральними державними установами, сформованими за функціональним принципом. Генеральний регламент колегій (1720 р.) встановлював загальні положення управління, штати і порядок діловодства.

Присутність колегії становили:

  • президент,
  • віце-президент,
  • 4-5 радників,
  • 4 асесора.

Колегії одержували укази тільки від монарха і Сенату і мали право не виконувати укази останнього, якщо вони суперечили указам імператора. Колегії виконували сенатські укази, надсилали копії своїх рішень і доповіді про свою діяльність у Сенат.

Колегія іноземних справ замінила собою Посольську канцелярію. Її компетенція була визначена указом від 12 грудня 1718р., у яку входило відати "усякими іноземними й посольськими справами", координувати діяльність дипломатичних агентів, завідувати відносинами і переговорами з іноземними послами, здійснювати дипломатичну переписку.

На Військову колегію покладало керування "всіма військовими справами": комплектування регулярної армії, керування справами козацтва, устрій госпіталів, забезпечення армії. У системі Військової колегії перебувала військова юстиція, що складається з полкових і генеральних кригсрехтів.

Адміралтейська колегія відала "флотом з усіма морськими військовими служителями" і керувалася у своїй діяльності "Регламентом про управління адміралтейства і верфі" (1722) і "Регламентом морським". У її склад входили Військово-морська і Адміралтейська канцелярії, а також Мундирна, Вальдмайстерська, Академічні, Канальні контори і Партикулярний верф. Малоросійська колегія була утворена указом від 27 квітня 1722 р., з метою "Обгороджувати малоросійський народ" від "несправедливих судів" і "утискань" податками на території України. Вона здійснювала судову владу, відала зборами податей на Україні. В останні роки існування основними її цілями була ліквідація самоврядування й колишніх органів влади.

Камер-колегія повинна була здійснювати вищий нагляд за всіма видами зборів (мита, питні збори), спостерігала за хліборобством, збирала дані про ринок і ціни, контролювала соляні промисли й монетну справу. Камер-колегія мала свої органи: у провінціях - контори камерирських справ, у дистриктах - установи земських комісарів. Штатс-контор-колегія за регламентом 1719 р. здійснювала контроль за державними витратами, становила державний штат (штат імператора, штати всіх колегій, губерній, провінцій). Вона мала свої провінційні органи - рентереї, які були місцевими казначействами.

Ревізіон-колегія повинна була здійснювати фінансовий контроль за використанням державних коштів центральними й місцевими органами. Щорічно всі колегії й канцелярії надсилали в колегію рахункові виписки по складеним ними прибутковим і видатковим книгам і у випадку відмінності судила і карала чиновників за злочини по доходах і рахунках. В 1722 р. функції колегії були передані Сенату. У коло обов'язків Берг-колегії входили питання металургійної промисловості, керування монетними і грошовими дворами, закупівля золота і срібла за кордоном, судові функції в межах її компетенції.

Мануфактур-колегія займалася питаннями всієї промисловості, крім гірничодобувного, і управляла мануфактурами Московської губернії, центральної й північно-східної частини Поволжя й Сибіру. Колегія давала дозвіл на відкриття мануфактур, забезпечувала виконання державних замовлень, надавала різні пільги промисловцям. Також у її компетенцію входило: посилання засуджених по кримінальних справах на мануфактури, контроль технології виробництва, постачання заводів матеріалами. На відміну від інших колегій вона не мала своїх органів у провінціях і губерніях.

Комерц-колегія сприяла розвитку всіх галузей торгівлі, особливо зовнішньої. Колегія здійснювала митний нагляд, становила митні устави і тарифи, спостерігала за правильністю мір і ваг, займалася будівлею й спорядженням купецьких судів, виконувала судові функції. З організацією Головного магістрату (1720 р.) питання внутрішньої й зовнішньої торгівлі відійшли в його ведення. Функції Головного магістрату як центральної установи укладалися в організації розвитку торгівлі й промисловості в містах і керування посадським населенням.

Юстиц колегія (1717-1718 р.) керувала діяльністю губернських надвірних судів; здійснювала судові функції по карних злочинах, цивільним і фіскальним справам; очолювала розгалужену судову систему, що складалася із провінційних нижніх і міських судів, а також надвірних судів; діяла як суд першої інстанції по "важливим і спірним" справам. Її рішення могли бути оскаржені в Сенаті. Вотчинна колегія утворена в 1721 р.: вирішувала земельні суперечки й позови, оформляла нові дарування земель, розглядала скарги на "неправі рішення" по помісних і вотчинних справах.

Таємна канцелярія (1718 р.) відала розшуком і переслідуваннями по політичних злочинах (справа царевича Олексія). Існували й інші центральні установи (старі збережені накази, Медична канцелярія).

Церковна реформа

Важливу роль у розвитку абсолютизму грала церковна реформа. Разом з реформою центральних урядових органів було змінене управління церквою. В 1700 році помер патріарх Андріан і Петро І заборонив обирати йому спадкоємця. Управління церквою поручалося одному з митрополитів, який виконував функції так би мовити виконуючого обов’язки патріаршого престолу. В 1721 році була заснована "духовна колегія" або Синод, що став головною центральною установою по церковних питаннях, і підкорявся Сенату.

Була скасована посада патріарха, спостереження за церквою поручалося обер-прокуророві Синоду. Члени Синоду, так само як і інших колегій, призначалися царем.

Церковна реформа означала ліквідацію самостійної політичної ролі церкви. Вона перетворювалася в складову частину чиновницько-бюрократичного апарату абсолютистської держави. Паралельно із цим держава підсилила контроль за доходами церкви, значна частина доходів від монастирських володінь надходила із цього часу в загальнодержавну скарбницю. Ці дії Петра І викликали обурення церковної ієрархії і чорного духівництва, і виявилися однією з головних причин їхньої участі у всякого роду реакційних змовах. Петро здійснив церковну реформу, яка виразилася в створенні колегіального управлінні російською церквою. Знищення патріаршества відображало прагнення Петра ліквідувати немислиму при самодержавстві петровського часу "князівську" систему церковної влади.

Оголосивши себе, фактично, главою церкви, Петро знищив її автономію. Більше того, він широко використав інститути церкви для проведення поліцейської політики. Піддані, під страхом великих штрафів, були зобов'язані відвідувати церкву і каятися на сповіді священикові у своїх гріхах. Священик, також, відповідно до закону, був зобов'язаний доносити владі про все протизаконне, що стало відомим на сповіді.

Церковна реформа завершила процес підпорядкування церкви світській владі, який почався ще в XVII столітті. Перетворення церкви в бюрократичну контору, яка стоїть на охороні інтересів самодержавства, і обслуговує його запити, означало знищення для народу духовної альтернативи режиму. Церква стала слухняним знаряддям влади.

Підсумовуючи, можна зазначити, що реформи Петра I знаменували остаточне оформлення й подальший розвиток абсолютної монархії в Росії. Російський абсолютизм, у відмінності від класичного західного, виник не під впливом генезису капіталізму, балансуванням монарха між дворянами і третім станом, він виріс на кріпосницько-дворянській основі. Його формуванню сприяли традиції самодержавства, подальше посилення централізації влади, а почасти складна міжнародна обстановка і досвід західноєвропейського абсолютизму.

Перехід до абсолютизму означав перебудову державного апарата. Нова система управління стала кроком вперед у державному будівництві: вона замінила наказовий лад, який відрізнявся архаїзмом, виявилася одним з найважливіших елементів європеїзації Росії, і нарешті, в умовах феодального правопорядку поклала початок законності.

Таким чином петровські реформи привели до утворення військово-бюрократичної держави із сильною централізованою самодержавною владою, яка опирається на кріпосницьку економіку, сильну армію і флот. Створена нова держава не тільки підвищила ефективність державного управління, але й послужила головним важелем модернізації країни. Росія швидко наздогнала ті європейські країни, де збереглося панування феодально-кріпосницьких відносин, але вона не могла наздогнати ті країни, які встали на капіталістичний шлях розвитку.

За час царювання Петра І (перша чверть XVIII ст.) відбулася серйозна метаморфоза зовнішньої політики Росії: від рішення насущних завдань національної політики вона перейшла до постановки і вирішення типово імперських проблем, саме в цей час почали формуватися імперські стереотипи.

У першій чверті XVIII ст. у Росії відбувається юридичне оформлення абсолютизму. "Перехід до абсолютизму знаменувався широким розвитком законодавства. При цьому авторами законів були самі монархи". Розвиток абсолютистської держави, її активна внутрішня і зовнішня політика висували нові складні потреби їхнього ідеологічного обґрунтування. У період розвитку, абсолютизм потребував підтримки. І така підтримка була зроблена доданням йому сакрального, теологічного характеру, вираженого в тому, що носій абсолютної влади - монарх - це "провідник волі Божої".

Отже, в Росії в першій чверті XVIII століття абсолютизм оформилося в завершеному виді, тобто в системі державних органів не було такого органа, який міг би обмежувати владу монарха. Для такого абсолютизму характерний високий ступінь централізації державної влади, наявність чиновницького апарату, численність армії.

Більшість з петровських нововведення продемонстрували дивну живучість. Державні установи становили кістяк російської держави в XVIII ст., а почасти й далі. Рекрутські набори проіснували до 1874 року, а Сенат, Синод, прокуратура, Табель про ранги, так само як і вся Російська імперія - до 1917 року.

Література

  1. Абсолютизм в России (XVII – XVIII). Сб. статей. — М., 1964;
  2. Аврех А. Я. Русский абсолютизм и его роль в утверждении капитализма в России // История СССР. — 1968. —№2. — С. 82–104;
  3. Анисимов Е. В. Время петровских реформ. — Л.: Лениздат, 1989.
  4. Анисимов Е. В. Россия в середине XVIII века: Борьба за наследие Петра. -М.: Мысль, 1986.
  5. Бобылёв В. С. Внешняя политика России эпохи Петра I. — М.: УДН, 1990;
  6. Брикнер А. Г. История Екатерины II. — М., 1991;
  7. Борзаковский П. К. Императрица Екатерина Вторая Великая. — М., 1991;
  8. Буганов В. И. Крестьянские войны в России XVII – XVIII в. — М., 1976;
  9. Буганов В. И. Петр Великий и его время. — М., 1989. — С. 59, 142;
  10. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. — М., 1991;
  11. Захаров В. Ю. Абсолютизм и самодержавие: соотношение понятий // Знание. Понимание. Умение: История. — 2008. – № 6;
  12. Каменский А. Б, Екатерина II // Вопросы истории. — 1989. — № 3;
  13. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. Книга 3. — М.: А/О "Книга и бизнес", 1992;
  14. Мавродин В. В. Рождение новой России (сборник). — Л.:ЛГУ, 1988;
  15. Медушевский А. Н. Утверждение абсолютизма в России: сравнит. ист. исслед. — М.: Текст, 1994. – 317 с.;
  16. Никитин А. Ф. Основы права. — М, 2007.
  17. Овчинников Р. В. Манифесты и указы Е. Пугачева. — М., 1980;
  18. Омельченко О. А Становление абсолютной монархии в России. — М., 1986. - 93 с.;
  19. Павленко Н. И. Екатерина Великая. — М.: Наука, 1999;
  20. Павленко Н. И. К вопросу об особенностях абсолютизма в России // История СССР. — 1970. — №4;
  21. Павленко Н. И. Петр I и его время. — М., 1989. — С. 118;
  22. Рахматуллин М. А. К дискуссии об абсолютизме в России // История СССР. — 1972. — № 4;
  23. Романов Д. А. Реформа государственного аппарата России (конец XVII-начало XVIII века). – М.: Когито-Центр, 2001. — 24 с.;
  24. Савицкий В. Д. Три века российского самовластия: Сомнения, недоумения, коррективы. – СПб.: Алетейя, 2004. — 655 с.;
  25. Сорокин Ю. А. Российский абсолютизм в последний трети XVIII в. — Омск: ОмГУ, 1999. – 320 с.;
  26. Степашенко Л. А., Софроненко К. А. Государственный строй в России в
  27. первой четверти XVIII века. – М.: Наука, 1973;
  28. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перевалова. — М., 1997;
  29. Титов Ю. Ю. Абсолютизм в России // Советское государство и право. — 1973. — №1. — С. 107–112;
  30. Троицкий С. М. О некоторых спорных вопросах истории абсолютизма в России // История СССР. — 1969. — №3. — С. 130–149;
  31. Черепнин Л. В. К вопросу о складывание абсолютной монархии в России XVI-XVII веках. — М.: МГУ, 1957;
  32. Чистозвонов А. Н. К дискуссии об абсолютизме в России // История СССР. — 1971. — №3. — С. 72–76;
  33. Федосов В. С. Абсолютизм // Очерки русской культуры XVIII века. — М., 1987. — Ч. 2. — С. 7-20;
  34. Шапиро А. Л. Об абсолютизме в России // История СССР. — 1968. — №5. — С. 69–82;
  35. Яковлев А. Александр II и его эпоха // Знание-сила. —1992. — № 4.


21.12.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!