Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Абсолютизм в Росії: проблеми та особливості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Абсолютизм в Росії: проблеми та особливості. Реферат

Особливості російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського. Основні риси російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського. Передумови і особливості розвитку абсолютизму і Росії

Особливості російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського

Абсолютизм у Росії сформувався наприкінці XVII - початку XVIII ст.

Абсолютизм у Росії опирався ще більшою мірою, ніж у країнах Західної Європи, на дворянство, а також на бюрократію. В окремі періоди Абсолютизм у Росії приймав форму так званого освіченого абсолютизму.

В 1660-1670-х рр. у Росії відбувається перехід від станово-представницької монархії до необмеженої, котра завершується за правління Петра I. Нова форма правління йменується двома термінами: абсолютизм і самодержавство.

Довгий час вони розглядалися як слова синоніми, що позначають одне й теж - необмежену монархію. Однак в 1960–1970-і рр. у радянській історіографії вибухнула багаторічна дискусія про співвідношення цих понять. У центрі уваги виявилося питання про ступінь застосовності марксистської концепції абсолютизму до соціально-економічних і політичних реалій Російської імперії XVIII–XIX ст.

Абсолютні монархії виникають у країнах Західної Європи на перехідному етапі від класичного феодалізму до раннього капіталізму, коли у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин відбуваються серйозні зміни в соціально-економічному базисі. З переходом від натурального господарства до товарного падає економічне, а значить і політичний вплив земельної аристократії (великих феодалів) і, навпаки, зміцнюють позиції міської буржуазії, що зароджується, що веде до серйозних змін у структурі політичної надбудови. Виникає ситуація своєрідної рівноваги, коли нові буржуазні відносини ще остаточно не дозріли, а старі феодальні вже не були пануючими.

Сформованою ситуацією скористалися багато європейських монархів XVI–XVII ст. Прагнучи звільнитися від опіки й претензій великих феодалів, вони стали опиратися на союз дрібного служивого дворянства й третього стану (городян), зацікавлених у сильній центральній владі.

Головною соціальною опорою абсолютних монархій країн Західної Європи були дрібні дворяни й городяни, а політичною опорою - бюрократичний апарат й армія. При цьому абсолютні монархи аж ніяк не сліпо виконували побажання своєї двоякої соціальної опори. Навпаки, використовуючи протиріччя між дворянством і третім станом, вони стали мистецьки використовувати їх, прагнучи до все більшого зміцнення власної влади. Тим самим виникла тенденція до відносної самостійності абсолютної монархії від своєї соціальної опори в широкому змісті (служиве дворянство й городяни).

Основні риси російського абсолютизму та його відмінність від західноєвропейського

Що ж стосується питання про співвідношення понять "абсолютизм" і "самодержавство", то воно вирішувалося з позицій їхньої рівнозначності. При цьому вищезгадані вчені посилалися, насамперед, на роботи В. І. Леніна, у яких самодержавство, абсолютизм і необмежена монархія розглядалися як синоніми.

Російський абсолютизм мав ряд особливостей, які відрізняли його від західноєвропейського абсолютизму:

  • По-перше, у російського абсолютизму була інша соціальна база. Якщо в Західній Європі абсолютизм виник на стадії рівноваги дворянства й буржуазії, то в Росії абсолютистський режим опирався винятково на дворянство, тому що буржуазії, у західному змісті цього слова, у Росії XVII–XVIII ст. майже не існувало.
  • По-друге, у Росії влада монарха в меншому ступені опиралася на закон, і більшою мірою - на особисту сваволю, насильство, тобто на не правові засоби. Хоча, починаючи з Петра I, співвідношення поступово міняється в протилежному напрямку і монархія як би "обростає" правовими засобами здійснення свого панування.

При визначенні понять "абсолютизм" і "самодержавство" більше вірним є формально-юридичний підхід. Відповідно до нього і абсолютизм, і самодержавство є синонімами понять "необмежена монархія". У цьому змісті російське самодержавство є різновидом необмеженої, тобто абсолютної монархії. Отже, поняття "російський абсолютизм" (самодержавство) цілком порівнянне з такими поняттями як "французький абсолютизм", "іспанський абсолютизм" і т. д.

Інша справа, що російський абсолютизм виник на іншій соціальній основі, ніж у Західній Європі. Через нерозвиненість буржуазних відносин у Росії рубежу XVII-XVIII ст. (коли й відбулося остаточне формування ознак абсолютної монархії) ніякої рівноваги між дворянством і буржуазією не існувало. Абсолютизм у Росії виник в основному під впливом майже винятково зовнішньополітичного фактору, а звідси й опорою був тільки один служивий стан (дворянство). Постійна зовнішня небезпека вимагала сильної центральної влади й швидкого прийняття рішень на вищому рівні. Однак паралельно діяла і інша тенденція, обмежувальна.

Стара земельна аристократія (боярство), опираючись на сильні економічні позиції, природно прагнула впливати (як мінімум) на прийняття політичних рішень, а по можливості, і брати участь у цьому процесі. До того ж усе ще зберігалися й продовжували діяти старі вічові традиції (по суті, прямого народовладдя), які тягнулися ще від часу існування Давньоруської держави й Новгородської республіки, і виразилися в створенні й діяльності Земських Соборів (1549-1653 р.).

По суті, вся друга половина XVI ст. і перша половина XVII ст. пройшла під знаком боротьби цих двох тенденцій у політичному розвитку Росії. Причому, довгий час результат цієї боротьби був неясний, верх по черзі брала то одна тенденція, то інша. При правлінні Івана Грозного і у роки правління Бориса Годунова, здавалося, перемогла абсолютистська тенденція, спрямована на максимальну концентрацію владних прерогатив у руках монарха. Однак під час Смути і у часи правління Михайла Романова (1613-1645) взяла гору обмежувальна тенденція, різко підсилився вплив Боярської Думи і Земських Соборів, без санкції яких той же Михайло Романов фактично не прийняв жодного закону.

Переломним моментом, який привів до перемоги абсолютистської тенденції, стало, встановлення в Росії кріпосного права, яке завершилося в 1649 р. Основний наслідок цього вкладався в тому, що після остаточного юридичного оформлення кріпосного права, дворянство виявилося в повній залежності від центральної влади в особі монарха, яка тільки одна і могла забезпечити панування дворян над селянами й утримувати їх у покорі. По суті, це був один з переломних моментів в історії Росії. Адже кріпосне право було встановлено державою під прямим натиском дворянства (особливо середнього й дрібного) заради забезпечення їм мінімального рівня доходів. Але в обмін дворянству довелося відмовитися від претензій на пряму участь у справах управління державою і визнати себе в якості не більш ніж слуг монарха. Така виявилася плата за "зроблені послуги" з боку монархічної влади.

Дворяни одержали владу над селянами й постійний рівень матеріальних доходів в обмін на відмову від домагань на участь у державному управлінні "на рівних" (або "майже на рівних") з государем. Недарма, майже відразу за юридичним оформленням кріпосного права (1649 р.) пішло припинення скликань Земських Соборів (останній з них у повному складі був скликаний в 1653 р.).

Отже, вибір був зроблений, і заради своїх економічних інтересів російські дворяни пожертвували інтересами політичними. Абсолютистська тенденція перемогла. При цьому введення кріпосного права привело і до ще одного наслідку, а саме: через відсутність нормальних умов для розвитку (зник, наприклад, ринок вільної робочої сили) різко загальмувалося формування буржуазних відносин. Тому і буржуазія в Росії довгий час не складалася в окремий клас суспільства зі своєю соціальною психологією, вимогами й т. д. Їй просто нівідкіля було узятися. Тому й соціальна опора в російської абсолютної монархії, яка формувалася, на відміну від країн Заходу, могла бути тільки однією - дворянською. Якою вона, цілком закономірно, і стала.

Другою яскраво вираженою особливістю російського абсолютизму стало його відношення до права і закону. У співвідношенні правових і не правових засобів здійснення влади в Росії, вибір був однозначно зроблений на користь не правових. Основним методом управління стала особиста сваволя монарха і його оточення. Це пішло ще із часів Івана Грозного, і в XVII столітті, коли відбувся остаточний перехід від станово-представницької монархії до абсолютної, мало що змінилося.

Особиста сваволя завжди ставилася в главу кута. Звичайно, можна на це заперечити, що існувало ж Соборне укладення як загальнодержавний звід законів. Але на практиці ні монарх (будь то Олексій Михайлович або Петро I), ні вищі чиновники вимогами законів не керувалися, не вважали себе ними зв'язаними.

Звичайно, не можна заперечувати, що в період правління Петра I закони приймалися в досить великій кількості і зачіпали майже всі сфери управління (Генеральний регламент, регламенти колегій, Військовий Артикул, Табель про ранги). Однак призначалися вони винятково для підданих, сам же монарх і близько не вважав себе зв'язаним законами. Практика прийняття політичних рішень при правлінні Петра I мало чим відрізнялася від епохи Івана Грозного. Воля монарха як і раніше розглядалася як єдино можливе джерело влади.

При цьому, не можна сказати, що Росія дуже сильно відрізнялася в цьому змісті від країн Заходу. Та ж сваволя і волюнтаризм повною мірою застосовувався у Франції Людовиком XIV, що вважається класичним абсолютним монархом. Чого варті хоча б сумно відомі чисті проскрипційні бланки з підписом короля, куди чиновники поліцейського відомства за своїм розсудом могли вписати будь-яке прізвище, власник якого відразу без усякого суду виявлявся в Бастилії.

Розвиток західноєвропейських абсолютних монархій пішов по шляху усе більше активного використання правових засобів при регулюванні різноманітних суспільних відносин. Поступове співвідношення між особистою сваволею й законом стало зміщатися убік останнього. Сприяло цьому кілька факторів, головним з яких було усвідомлення монархами того простого факту, що управляти державою набагато легше, якщо якнайбільше сфер суспільних відносин урегульована чіткими і ясними правовими нормами. По-друге, застосування волюнтаристичних методів управління державою, активне особисте втручання в усі сфери життя мають на увазі наявність певних особистісних якостей у монарха: високий інтелектуальний рівень, сила волі, енергійність і цілеспрямованість і т. д.

Передумови і особливості розвитку абсолютизму і Росії

Час виникнення абсолютної монархії на території Росії – друга половина XVI століття, а остаточне її оформлення – перша чверть XVIII століття. Історично-правнича література не дає однозначного розуміння абсолютизму. До таких спірних питань необхідно віднести наступне: класова сутність абсолютизму, його соціальна база, причини утворення абсолютизму, співвідношення понять абсолютизму й самодержавства, час виникнення абсолютизму і етапи його розвитку, історична роль абсолютизму в Росії.

Епоха XVI - XVII століть була переломним етапом не тільки для Європи, але і для Росії. У межах цих двох сторіч, коли йшла підготовка абсолютизму, можна виділити два етапи: XVI століття – поч. XVII століття – початок нового періоду російської історії. Обидва етапи відзначені селянськими війнами – перша затримала розвиток абсолютизму, а друга була чинником його створення.

Середина XVII століття – це період початку формування буржуазного суспільства, період абсолютизму. Важливою причиною виникнення абсолютизму в Росії був економічний розвиток країни в XVI- XVII століттях. У цей період екстенсифікується сільське господарство через розширення посівних площ і посилення кріпосного гніта; відбувається спеціалізація районів на виробництві певних сільськогосподарських продуктів. Помісна форма землеволодіння сприяє розкладанню натурального господарства – замість продаваних на ринках продуктів сільського господарства поміщики купували вироби західноєвропейських мануфактур і предмети розкоші. Однак, такого роду ринковими зв'язками були охоплені далеко не всі вотчини: лише великі землевласники мали можливість створювати багатогалузеве господарство, організовувати промисли й збувати товарні надлишки не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Тобто, у Росії починається процес первісного нагромадження капіталу, хоча, на відміну від Англії, він протікав у феодальній формі - багатства накопичувалися у великих землевласників.

Феодально-кріпосницькі відносини створювали обмежені можливості для розвитку торгівлі, оскільки феодальне господарство засноване на дрібному селянському натуральному господарстві, що не було високопродуктивним. Існування старих аграрних відносин при виникненні нових форм буржуазної держави - одна з основних особливостей російського абсолютизму. "Абсолютизм виник і розвивався в спеціальних умовах існування кріпосного права й сільської громади, підданої вже значному розкладанню".

Однією з важливих передумов формування абсолютизму виявилася соціальна сфера. Властиво економічні зміни в житті суспільства не визначають розвитку форм державності, економічним змінам відповідають зміни в соціальній структурі суспільства, і насамперед у вигляді панівного класу - класу феодалів. Затвердження в XV-XVI століттях помісної форми землеволодіння висунуло дворянство, а в XVII столітті зміцнилися позиції купецтва. Із середини XVII століття перетерпіли зміни права феодалів на землю: Укладення 1649 року закріпило зближення маєтків з вотчинами в частині прав по обміну маєтків; в 1674-1676 роках за відставними служивими людьми, спадкоємцями поміщиків був визнаний продаж маєтків. На тлі економічних змін відбувався процес станової консолідації феодалів (боярства і помісного дворянства). Всі категорії приватновласницьких селян зливалися в основну масу кріпосного залежного селянства.

В XVII столітті відбувається зростання ролі помісного господарства в економіці країни і відповідно підйом політичного значення дворянства. У період становлення абсолютизму, монарх опирався на дворянство в боротьбі з боярською й церковною опозицією, яка виступала проти посилення царської влади. Абсолютизм робив все, щоб консолідувати клас феодалів, зміцнити тим самим свою соціальну базу. В історичній літературі існує думка, що на рубежі XVII - XVIII століть боярство, у результаті скасування місництва і ліквідації боярської думи, як стан зник і основною опорою самодержавства було дворянство. Найважливіші соціальні передумови абсолютизму в Росії виразилися в рості феодального землеволодіння, у різних привілеях російських купців на внутрішніх ринках країни.

Установлення абсолютизму в Росії було викликано і зовнішньополітичними причинами: необхідністю боротьби за економічну й політичну незалежність країни, за вихід до моря. Абсолютна монархія виявилася більше пристосованою до вирішення цих завдань, ніж станово-представницька монархія. Так, двадцятилітня Левонська війна (1558-1583 рр.) закінчилася поразкою Росії, а абсолютна монархія в результаті Північної війни (1700-1721 рр.) блискуче впоралася з рішенням цієї проблеми.

Велике значення в становленні абсолютної монархії грали Земські собори, початковою метою яких було зміцнення класу феодалів, а потім встановлення кріпосного права. Виходячи з історичних і політичних умов уряд спочатку тримав курс на зміцнення абсолютизму через Земські собори, а потім на згортання їхньої діяльності.

Однією з характерних сторін оформлення абсолютистської держави є бюрократизація державного апарата. Складання бюрократичного апарата мало два напрямки:

  • Створення системи управління зі складною структурою підпорядкованості установ, строгим поділом функцій керування, одноособовим рішенням питань при колегіальності їхньої підготовки; системи, що приводила до панування канцелярії, у якому головною була паперова переписка, а не сама справа.
  • Створення привілейованого кола, що здійснює це керування, тобто верстви чиновництва, підлеглого тільки верховній владі, та яке цілком залежале від неї у своєму службовому становищі і майновому забезпеченні.

Отже, з середини XVII століття станово-представницька монархія переростає в абсолютну, що відображає вступ феодалізму в нову стадію. В епоху пізнього феодалізму класовий розподіл суспільства оформляється як становий. Становий лад здобуває риси замкнутості, консерватизму. Формою правління при абсолютизмі залишається колишня монархія, але зміст і зовнішні атрибути її міняються.

Перехід до абсолютизму характеризується й помітними змінами в державному механізмі. Відмирають і скасовуються станово-представницькі органи, створюється складна, розгалужена, дорога система органів, наповнених урядовцями-дворянами.

Але говорячи про становлення абсолютизму в Росії, не можна не помітити одну особливість: якщо в Європі зміцнення позицій абсолютної монархії вело до звільнення селянства від гніта, то в Росії спостерігалися зворотні процеси.

Черепнін Л. В. аналізуючи становлення абсолютизму в Росії, відзначив деякі особливості складання даної форми правління:

  • Слабість станово-представницьких установ;
  • Фінансову незалежність самодержавства в Росії;
  • Наявність великих матеріальних і людських ресурсів у монархів, їхня самостійність у відправленні владних повноважень;
  • Складання нової правової системи;
  • Формування інституту необмеженої приватної власності;
  • Безперервне ведення війн;
  • Обмеження привілеїв навіть для пануючих станів;
  • Особлива роль особистості Петра I.

Література

  1. Абсолютизм в России (XVII – XVIII). Сб. статей. — М., 1964;
  2. Аврех А. Я. Русский абсолютизм и его роль в утверждении капитализма в России // История СССР. — 1968. —№2. — С. 82–104;
  3. Анисимов Е. В. Время петровских реформ. — Л.: Лениздат, 1989.
  4. Анисимов Е. В. Россия в середине XVIII века: Борьба за наследие Петра. -М.: Мысль, 1986.
  5. Бобылёв В. С. Внешняя политика России эпохи Петра I. — М.: УДН, 1990;
  6. Брикнер А. Г. История Екатерины II. — М., 1991;
  7. Борзаковский П. К. Императрица Екатерина Вторая Великая. — М., 1991;
  8. Буганов В. И. Крестьянские войны в России XVII – XVIII в. — М., 1976;
  9. Буганов В. И. Петр Великий и его время. — М., 1989. — С. 59, 142;
  10. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. — М., 1991;
  11. Захаров В. Ю. Абсолютизм и самодержавие: соотношение понятий // Знание. Понимание. Умение: История. — 2008. – № 6;
  12. Каменский А. Б, Екатерина II // Вопросы истории. — 1989. — № 3;
  13. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. Книга 3. — М.: А/О "Книга и бизнес", 1992;
  14. Мавродин В. В. Рождение новой России (сборник). — Л.:ЛГУ, 1988;
  15. Медушевский А. Н. Утверждение абсолютизма в России: сравнит. ист. исслед. — М.: Текст, 1994. – 317 с.;
  16. Никитин А. Ф. Основы права. — М, 2007.
  17. Овчинников Р. В. Манифесты и указы Е. Пугачева. — М., 1980;
  18. Омельченко О. А Становление абсолютной монархии в России. — М., 1986. - 93 с.;
  19. Павленко Н. И. Екатерина Великая. — М.: Наука, 1999;
  20. Павленко Н. И. К вопросу об особенностях абсолютизма в России // История СССР. — 1970. — №4;
  21. Павленко Н. И. Петр I и его время. — М., 1989. — С. 118;
  22. Рахматуллин М. А. К дискуссии об абсолютизме в России // История СССР. — 1972. — № 4;
  23. Романов Д. А. Реформа государственного аппарата России (конец XVII-начало XVIII века). – М.: Когито-Центр, 2001. — 24 с.;
  24. Савицкий В. Д. Три века российского самовластия: Сомнения, недоумения, коррективы. – СПб.: Алетейя, 2004. — 655 с.;
  25. Сорокин Ю. А. Российский абсолютизм в последний трети XVIII в. — Омск: ОмГУ, 1999. – 320 с.;
  26. Степашенко Л. А., Софроненко К. А. Государственный строй в России в
  27. первой четверти XVIII века. – М.: Наука, 1973;
  28. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перевалова. — М., 1997;
  29. Титов Ю. Ю. Абсолютизм в России // Советское государство и право. — 1973. — №1. — С. 107–112;
  30. Троицкий С. М. О некоторых спорных вопросах истории абсолютизма в России // История СССР. — 1969. — №3. — С. 130–149;
  31. Черепнин Л. В. К вопросу о складывание абсолютной монархии в России XVI-XVII веках. — М.: МГУ, 1957;
  32. Чистозвонов А. Н. К дискуссии об абсолютизме в России // История СССР. — 1971. — №3. — С. 72–76;
  33. Федосов В. С. Абсолютизм // Очерки русской культуры XVIII века. — М., 1987. — Ч. 2. — С. 7-20;
  34. Шапиро А. Л. Об абсолютизме в России // История СССР. — 1968. — №5. — С. 69–82;
  35. Яковлев А. Александр II и его эпоха // Знание-сила. —1992. — № 4.


21.12.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!