Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Тевтонський орден як католицький військово-чернечий орден. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Тевтонський орден як католицький військово-чернечий орден. Реферат

Тевтонський орден (Орден дому св. Марії в Єрусалимі) - католицький військово-чернечий орден, заснований німецькими хрестоносцями наприкінці XII ст. на базі госпіталю ("Дім святої Марії") для германських хрестоносців

Інакше його також називають Прусським або Німецьким орденом. Орден здійснював політику папської експансії в Прибалтиці і північно-західних руських князівствах. На захоплених орденом територіях проводилося насильницьке окатоличування населення.

Орден був заснований в 1128 в Єрусалимі невеликим кружком багатих німців з метою надавати матеріальну допомогу хворим і бідним прочанам германського походження. Невеликий кружок швидко розрісся в ціле товариство, члени якого стали називатися братами святої Марії Тевтонської.

Близько 1189 року син Фрідріха Барбаросси надав новому ордену військовий характер, дав йому устав тамплієрів і форму одягу (білий плащ із чорним хрестом) і назвав Тевтонським орденом Дому святої Діви Ієрусалимської. В 1191 р. папа Климент III затвердив устав ордену, і його назву - Тевтонський орден.

Першим начальником ордена - або гохмейстером, як вони стали називатися згодом, - був Генріх Вольдботт. Перетворившись на військову установу, Тевтонський орден проте зберіг і свій первісний характер релігійно-благодійної установи, з багатьма правилами монастирського життя. Поповнювався він, головним чином, членами германських аристократичних родин.

Великої ролі в Палестині орден не грав, тому що відразу став на сторону Фрідріха II і взагалі Гогенштауфенів у боротьбі останніх з папою.

Незабаром після падіння Акри гохмейстер Тевтонського ордену Герман Зальца разом з лицарями переправився у Венецію, де й заснував свою резиденцію.

Фрідріх II і папа Гонорій III наділили орден численними землями в Німеччині і Італії. Кожний з них хотів залучити його на свою сторону. Зальца дуже спритно лавірував між ними, прагнучи якось помирити їх. Головною його метою було знайти таку область, де можна було б стати самостійним государем.

Саме в цей час угорський король Андрій запропонував Тевтонському ордену Трансільванську область Бурзу, із містами. Крейцбугом і Кронштадтом, під умовою захищати її від набігів половців, але незабаром відняв в ордена землю під приводом невиконання ним свого зобов'язання.

Після цього в 1226 році князь мазовецький Конрад запропонував Тевтонському ордену Кульмську і Льободську землі за захист від прусів. Навчений попереднім досвідом, Зальца виклопотав у Фрідріха II грамоту на володіння Кульмською землею й на Прусську землю, щоб "ввести там гарні звичаї й закони для зміцнення віри й установлення благополучного миру між жителями". В 1228 р. загін лицарів Тевтонського ордена прийшов на береги Вісли.

Пруссія, інакше Боруссія, була населена прусами або борусами, народом литовського племені. Це були язичники з досить розробленим культом. В 1209 р. у цій країні вперше став поширювати християнство єпископ Християн, із благословення папи й за сприяння Конрада, князя мазовецького. В 1215 р. папа призначив Християна єпископом і владикою Пруссії. Християн став скликати хрестовий похід проти прусів. Похід не вдався. Конрад Мазовецький, який сприяв Християну, звернувся, як сказано вище, до Тевтонського ордена, але Християн не погоджувався визнати права ордена на Кульмську землю й на Пруссію.

Після довгих сперечань між Фрідріхом II, папою, Конрадом Мазовецьким і Християном, Тевтонському ордену вдалося влаштуватися. За таємним договором з Конрадом орден одержав від останнього у власність Кульмську землю (правда, договір цей був складений у дуже невизначених вираженнях), раніше віддану Християнові: папі повідомили деякі статті цього договору, де він санкціонував його.

В 1231 р. був укладений договір і із Християном: орден визнав себе його васалом, зобов'язався платити йому десятину й віддати значну частину Пруссії, якщо її вдасться завоювати. Із цього ж року починається поступове захоплення землі прусів за певним планом: завойовується відома місцевість; у ній будують замки, міста; жителів б'ють; призиваються переселенці з Німеччини, і завойована область стає германською.

В 1231 р. був побудований Торн. Користуючись тим, що Християн попав в полон, Тевтонський орден в 1234 р. одержав від папи Кульмську землю й Пруссію у вічне володіння за зобов'язання платити данину.

З тих пір папи захищали всіма силами Тевтонський орден, який заволодів Померанією і всіма зміцненнями до устя р. Ногати.

В 1237 р. був захоплений Бальгас, звідки йдуть спроби заволодіти Вармією. В тому ж році до Тевтонського ордена приєднується Ливонський орден.

Тевтонському ордену довелося у своїх завойовницьких прагненнях зіштовхнутися з Руссю; в 1242 р. Олександр Невський розбив його війська на льоді Чудського озера. Піднялося повстання. Положення Тевтонського ордену було хибке, тим більше, що єпископ Християн до цього часу був викуплений з полону й заявив домагання на володіння ордену; але папа підтримував орден, а Християн незабаром помер.

В 1249 р. суперечка з архієпископською владою була остаточно вирішена на користь ордена папою Інокентієм IМ. Архієпископська кафедра була перенесена в Ригу; кульмські і прусські єпископи стали самостійними і призначалися зі членів ордену.

Папа ревно підтримував орден, схиляючи лицарів надходити в братерство "хоробрих Маккавіїв". Завоювання йшло успішно. У 1254-1255 роках був початий богемським королем Оттокаром хрестовий похід проти прусів, який закінчився розширенням володінь ордену і заснуванням Кенігсбергу. Населення упокорилося й стало приймати християнство, але жахи завоювання й керування викликали загальне повстання в 1260-1261 роках під керівництвом литовського князя Миндовга.

Положення ордену було критичне. Марно папи Урбан IV і Климент IV прохали про допомогу ордену: у Німеччині панувала анархія. Правда, Оттокар, на настійну вимогу папи, рушив хрестовим походом, щоб "здолати воскресле в Пруссії чудовисько колишнього ідолослужіння"; але похід його був невдалий.

Обрання Рудольфа Габсбургського врятувало орден. З Німеччини при сприянні Рудольфа рушив цілий потік германців, і повстання було подавлено: у Помезанії всі жителі були перебиті, у Замландії частина населення винищено, частина ховалося в лісах; Судавія перетворена в пустелю; Курляндія і Земгалія скорені й спустошені.

У такий спосіб Тевтонському ордену, за допомогою Німеччини й Ливонського ордена, удалося заволодіти великою площею від низов'я Вісли до границь Литви на сході й до Мазовії на півдні.

Було засновано багато замків і міста Ельбінг, Мариєнвердер [Квидзин], Марієнбург, Гольдинген [Кулдига], Віндава [Вентспилс], Митава [Елгава] і т. д. Була викликана безліч німців-колоністів, які осіли частиною на землі, частиною в містах; міста одержали право самоврядування (магдебурзьке, любекське); прибуло багато й германських дворян; місцеве населення перетворили в кріпосний стан і поводилися з ним жахливо —воно було поза законом.

Війна тривала, власне кажучи, близько 55 років - з 1230 по 1285 рр. До початку XIV ст. Пруссія являла собою справжню германську провінцію; навіть лівий берег Вісли був у руках Тевтонського ордену й тут стояло квітуче м. Данциг.

XIV ст. було часом найбільшого процвітання ордену; завоювання були зміцнені, торгівля й промисловість росли, міста багатіли. В 1309 році гохмейстер Зиґфрід Фейхтванген переніс свою резиденцію з Венеції у Марієнбург. Із цього часу Тевтонський орден відмовився від свого релігійного покликання й став державною установою.

Зробившись державою de facto, Тевтонський орден не відмовився від чернечого забарвлення. Лицарі як і раніше давали обітниці цнотливості, слухняності й бідності, але це було порожньою формальністю: вони потопали в розкоші, бенкетували й розпусничали.

Тевтонський орден не відмовився від своєї політики захоплень за рахунок Литви й Польщі, але й сусіди ордена у свою чергу поєднували свої сили. Почалася багаторічна спустошлива війна між орденом і Литвою, а потім Польщею.

В XIV ст. пристрій Тевтонського ордена закінчився. На чолі його стояв гохмейстер, що обирається старшими лицарями. При ньому в якості дорадчого й у той же час контролюючої його дії установи був орденський капітул. Останній судив гохмейстера, міг навіть позбавити його сану, видавав закони, призначав вищих сановників. Гохмейстер був верховним володарем; він затверджував і магістра Ливонського ордену. Його помічники були свого роду міністри. Всі землі Тевтонського ордена були розділені на області, якими управляли особливі комтури. Всі посади заміщалися винятково лицарями ордена.

В 1410 році польсько-литовсько-російські війська в битві під Грюнвальді завдали нищівної поразки тевтонському ордену.

На початку XVI ст. Тевтонський орден припинив своє існування як самостійна держава, протримавшись біля п'яти сторіч. Після секуляризації Тевтонського ордену (його гохмейстер Альбрехт, скориставшись поширенням у Пруссії Реформації, в 1525 р. секуляризовав орден і одержав його від польського короля у ленне володіння як герцогство) багато лицарів, що залишилися вірними католицизму, виїхали в Німеччину, склали новий устав ордену й осіли в м. Мериннгеймі (у Франконії), який і залишався їхньою головною квартирою до остаточного знищення ордену.

Політичного значення Тевтонський орден набути більше не міг. У такому вигляді Тевтонський орден існував до початку XIX ст., коли був остаточно знищений декретом Наполеона. У якості досить нечисленної церковної організації він існує дотепер у Німеччині.

Так закінчується двохсотлітня історія трьох найбільш відомих духовно-лицарських орденів, які залишили помітний слід в історії середньовіччя військово-чернечих організацій епохи хрестових походів. З початком хрестових походів ці ордена народилися, розцвітали, були дітищем епохи й з її закінченням зійшли з політичної арени.

Тамплієри зійшли з арени із шумом, залишивши після себе безліч легенд; госпітальєри довго намагалися знайти своє місце в політичній мозаїці наступних століть (ще російський імператор Павло I номінально був вибраний Великим Магістром цього ордену) і їхня бліда тінь за назвою Мальтійського Ордена існує й сьогодні.

Довше інших на поверхні втримувалися представники тевтонського ордену. Тільки з середини XVI століття починається захід Тевтонського Ордена. Він існує й понині й під своєю же назвою, але це вже просто суспільна лікарняна благодійна організація.

Література

  1. Всемирная история в 24-х томах. - Т. 8. Крестоносцы и монголы. - Минск: Современный литератор, 2000. - 528 с.
  2. Егер О. Всемирная история в 4-х томах. - Т. 2. Средние века. - М.: ООО "Изд-во АСТ", 2000.  696 с.
  3. Заборов М. А. Иоанниты // Вопросы истории. - 1984. - №9. - С. 92-102.
  4. История Европы. - Т. 2. Средневековая Европа. - М.: Наука, 1992. - 808 с.
  5. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. - М.: Прогресс, 1987. - 384 с.
  6. Кочан Н. Мальтійський орден // Людина і світ. - 1996. - №7. - С. 19-22.
  7. Логинова Р. Хрестові походи та духовно-лицарські ордени // Людина і світ. - 1996. - №8. - С. 39-43.
  8. Логинова Р. Хрестові походи та духовно-лицарські ордени // Людина і світ. - 1996. - №9. - С. 34-39.
  9. Лозовицький О. Мальтійський Орден // газ. Історія України. - 2001. - №37. - С. 6-8.
  10. Лозовицький О. Мальтійський Орден // газ. Історія України. - 2001. - №38. - С. 5-8.


10.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!