Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Орден Тамплієрів як лицарський орден. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Орден Тамплієрів як лицарський орден. Реферат

Тамплієри "Татріе" у перекладі з французької означає "храм". Тому офіційною назвою ордену була така: "Таємне лицарство Христове і Храму Соломона"

У Європі він мав іншу назву - Орден лицарів Христа. Звідки ж узялася така назва? Справа в тому, що резиденція цього ордену була розташована в Єрусалимі, на тому місці, де, відповідно до переказів, колись знаходився храм царя Соломона. Лицарів називали не інакше, як тамплієрами.

Ця військово-чернеча організація відома в нас під декількома назвами:

  • Орден бідних лицарів Ісуса із Храму Соломона;
  • Орден бідних братів Ієрусалимського Храму;
  • Орден тамплієрів.

Офіційна назва цього Ордена латинською мовою, яку йому було дано Римським Папою при заснуванні - Pauperurum Commilitonum Christi Templiqne Solamoniaci.

В 1118 (1119?) році в період між Першими й Другим Хрестовими походами французькі лицарі Гюг де Пайєн і Жофруа де Сен-Омі, і ще сім інших французьких лицарів (Андре де Монбар, Гундомар, Ролан, Жоффрей Бізо, Пейн де Мондезір, Аршамбо де Сент-Ейнан) взяли на себе турботу про захист дороги, що веде від узбережжя Середземного моря до Єрусалима, від розбійників і грабіжників.

Передбачалося в першу чергу захищати християнських прочан, що прибули у Святу Землю поклонитися християнським святиням у Єрусалимі. Король Єрусалима Болдуїн відвів їм під резиденцію частину свого замка Тампля (Temple), побудованого на місці древнього іудейського храму Соломона. Ця група лицарів об'єдналася у військово-чернечий орден за назвою "Бідні лицарі Ісуса із Храму Соломона" (за іншими джерелами "Бідні брати Ієрусалимського Храму"), однак їх у побуті стали йменувати за місцем резиденції тамплієрами або лицарями Храму.

Вступаючи в Орден лицарі одночасно ставали ченцями, тобто приймали чернечі обітниці слухняності (покірності), бідності й безшлюбності. Устав тамплієрів, як затверджується, був розроблений самим св. Бернаром і затверджений на церковному Соборі у французькому місті Труа Римським папою Євгенієм III в 1128 році. Основою Уставу тамплієрів послужив устав чернечого Ордена цистеріанців (не військово-чернечого, а просто католицького-чернечого), самого строгого й твердого уставу.

Лицар, вступаючи в Орден тамплієрів відрікався не тільки від всього мирського життя, але й від родичів. Його їжею повинні були служити лише хліб і вода. Заборонялися м'ясо, молоко, овочі, фрукти, вино. Одяг лише найпростіший. Якщо після смерті лицаря-ченця в його речах виявлялися золоті або срібні вироби, або гроші, то він втрачав право на похорон на освяченій землі (цвинтарі), а якщо це виявлялося вже після похорону, то тіло належало витягти з могили й кинути на поживу псам. Вони не мали права вести світське життя, співати й навіть сміятися. Дисципліна була дуже суворою. Лицарям належало дати три обітниці, яких вони повинні були неухильно дотримуватися. Це обітниці цнотливості, бідності й послуху. Після цього неможливо було ослухатися наказу вищого за рангом.

На ділі виявилося, що ці вимоги для публіки. Тамплієри прославилися самими жадібними щодо військового видобутку, почуттєвих розваг і вино-пиття, не соромлячись убивали й грабували кого завгодно, включаючи й одновірців. Це добре описано в романі В. Скотта "Айвенго". Хоч це й художній твір, але історичні хроніки підтверджують цей стиль поводження тамплієрів в Англії.

Члени Ордена тамплієрів ділилися на три стани:

  • лицарі;
  • священики;
  • сержанти (служителі, пажі, зброєносці, прислуга, солдати, охоронці й т. п.).

На відміну від, скажімо Тевтонського Ордена, чернечі обітниці в тамплієрів приймали всі стани і усі строгості уставу стосувалися всіх членів ордена.

Відмітними знаками Ордена тамплієрів були білий плащ-мантія для лицарів і коричневий для сержантів із червоним восьми-конечним хрестом (відомий ще як "мальтійський хрест"), бойовим вигуком: "Босеан", прапором (штандартом) - чорно-біле полотнище з девізом "Non nobis Domine" (це початкові слова 9 вірша псалома 113 "Non nobis Domine, non nobis, sed nomini tuo da gloriam... - не нам, Господи, не нам, але ім'я твоєму дай славу...); гербом Ордена стало зображення двох лицарів, що їдуть на одному коні (символ бідності тамплієрів).

За деяким джерелам у сержантів зображення хреста було неповним і він мав вигляд букви "Т".

Лицарями Ордена могли стати тільки французи (пізніше й англійці) шляхетного походження. Тільки вони могли займати вищі керівні посади (великий магістр, магістри володінь, капітул’єри, каштеляни, драпієри й т. п.).

Втім, щодо національності дотримувалося це не занадто строго. Серед лицарів зустрічаються й італійці, іспанці, фламандці.

Сержантами Ордена могли стати як багаті городяни (займали посади зброєносців, рахівників, управителів, комірників, пажів і т. п.), так і прості люди (охоронці, солдати, прислуга).

Священиками ордена могли стати священики католицької церкви, однак, вступаючи в орден, такий священик ставав членом ордена й підкорявся тільки магістрові ордену і його вищих сановників. Єпископи католицької церкви й навіть сам папа втрачали над ними владу. Священики виконували духовні обов'язки в ордені, хоча й лицарі ордену були наділені правами духівників. Будь-який член ордену міг відправляти свої релігійні обов'язки тільки перед орденськими священиками (сповідь, причастя й т. п.).

Поступово орден переростав у бойову одиницю, що підкорялася лише Великому магістрові й Папі Римському. Великим магістром відразу ж був обраний де Пейнсон.

У результаті суворої дисципліни й беззаперечної слухняності тамплієрам вдалося домогтися організованості. У результаті вони заволоділи величезними багатствами. Тамплієри стали власниками корабелень і портів, не кажучи про численні землі. До того ж у них був свій могутній флот. Доходило до того, що вони могли позичати величезні суми грошей монархам, які втратили своє становище, у результаті чого мали можливість впливати на державні справи.

Феодали різних країн дарували ордену маєтки, села, міста, замки, церкви, монастирі, податки й податі від яких стікалися в касу ордену. Уже в 1133 році бездітний король іспанської провінції Арагону Алонсо I, що також володів Наваррою й Кастилією, вмираючи заповів всі свої володіння орденам тамплієрів і госпітальєрів. Хоча цей заповіт не був виконаний, але Раміро ель Моне, які зійшов на арагноський престол відкупився від орденів дуже великими милостинями. Французький король Филип I Август дарує в 1222 році ордену величезну по тим часам суму в 52 тисячі золотих.

Однак, як доводять багато істориків, дійсною основою багатств ордену виявилася не військова здобич і пожертвування, а активна лихварська діяльність, фактично, створення банківської системи Європи.

З історичних джерел відомо, які саме тамплієрами були введені бухгалтерські документи й банківські чеки. Лицарі Храму не цуралися науки, усіляко заохочували її розвиток. До того ж намагалися всі нові технічні винаходи тримати в себе. Відомо, що, наприклад, компас, уперше використали саме тамплієри. Лицарі-тамплієри були вправними хірургами. Часто їм доводилося лікувати поранених, що, зрештою, входило до обов'язків членів ордену.

1191 рік став роком загибелі або розпаду ордену Тамплієрів, які не змогли втримати фортецю Сен-Жан д'Акр під час Хрестового походу. Однак, частина його продовжувала існувати.

У Німеччині король Генріх обмежився тим, що оголосив орден розпущеним, однак ще й в 1318 році госпітальєри скаржилися Папі, що хоча орден і розпущений, але тамплієри продовжують володіти своїм майном і проживати в замках.

В Італії наказ папи римського про арешт тамплієрів був виконаний швидко й неухильно. Однак, ордену був нанесений нищівний удар і фактично 13 жовтня 1307 року орден тамплієрів припинив своє існування. У всякому разі, як організована сила, як дієздатна організація. Хоча маршал ордену, драпієр і скарбник були арештовані на Кіпрі тільки 27 травня 1308 року, але судові процеси проти тамплієрів уже йшли щосили й ці останні вищі сановники ордену просто очікували своєї долі.

Ордену були інквізицією пред'явлені звинувачення, скажімо так, формальні, хоча очевидно багато з обвинувачень і не необґрунтовані.

Юридично орден Тамплієрів припинив своє існування на підставі булл Папи Римського Клемента V від 22 березня 1312 року (Vox clamsntis), 2 травня 1312 року (Ad providam) і 6 травня 1312 року (Considerantes dudum). З погляду сучасного права це законні розпорядження, тому що й створений орден був також буллою Папи Римського.

Останній Великий Магістр ордену тамплієрів Жак де Молі був визнаний винним у пред'явлених йому обвинуваченнях, присуджений до смерті й спалений на багатті в 1314 році в Парижі.

Література

  1. Всемирная история в 24-х томах. - Т. 8. Крестоносцы и монголы. - Минск: Современный литератор, 2000. - 528 с.
  2. Егер О. Всемирная история в 4-х томах. - Т. 2. Средние века. - М.: ООО "Изд-во АСТ", 2000.  696 с.
  3. Заборов М. А. Иоанниты // Вопросы истории. - 1984. - №9. - С. 92-102.
  4. История Европы. - Т. 2. Средневековая Европа. - М.: Наука, 1992. - 808 с.
  5. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. - М.: Прогресс, 1987. - 384 с.
  6. Кочан Н. Мальтійський орден // Людина і світ. - 1996. - №7. - С. 19-22.
  7. Логинова Р. Хрестові походи та духовно-лицарські ордени // Людина і світ. - 1996. - №8. - С. 39-43.
  8. Логинова Р. Хрестові походи та духовно-лицарські ордени // Людина і світ. - 1996. - №9. - С. 34-39.
  9. Лозовицький О. Мальтійський Орден // газ. Історія України. - 2001. - №37. - С. 6-8.
  10. Лозовицький О. Мальтійський Орден // газ. Історія України. - 2001. - №38. - С. 5-8.


10.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!