Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Всесвітня історія: Литва і Русь. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Всесвітня історія: Литва і Русь. Реферат

Початок Литовської доби на Русі-Україні. Битва на Синіх водах. Устрій українських земель. Київське князівство

Початок Литовської доби на Русі-Україні

Першим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).

Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.

Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.

Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.

Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська.

Незагарбницький характер політики та відсутність кровопролитних дій на території України дали підстав багатьом історикам твердити, що Литовська держава – це продовження давньої української державності. Так, М. Антонович писав: "Литовська доба була іншою формою нашої держави, аніж Київська чи Галицько-Волинська, але тільки формою. Державне хотіння українців знаходило свій вияв в об’єднанні довкола династії Гедиміна… Епоха Гедиміновичів була для України продовженням і дальшим розвитком князівського періоду".

Іншу думку виклав відомий український історик Д. Дорошенко. Він вважав, що в певний історичний період, коли Литва ще не посилилася й не мала розгалуженої системи влади на місцях, справді було враження, що українські князі мали пріоритети.

Історик пише: "Литва не мала свого виробленого державного апарату, щонайбільше вона могла дати князя, а руські дружини й земські полки підсилювали його військо. Центральна влада на Литві не мала органів управи областями… Будування фортець, їх укріплювання, об’єднування залогами, княже господарство й адміністрація, податкова організація, суд – усе це запозичалось на Русі… Столиця Вільно в XIV столітті була власне столицею не литовської, а литовсько-руської держави. У складі цієї держави тепер етнографічні землі займали усього одну десяту частину". У наступний відрізок часу, уважає Д. Дорошенко, стався поворот Литви до Польщі, особливо після Кревської унії 1385 року, "на українські землі прийшов зовсім інший уклад життя, ніж це було за часів ВКЛ в ранні часи. Знищується її незалежність та давній спосіб життя України-Русі".

Частина істориків вважає, що Литовсько-руська держава на початковому етапі відносин України з Литвою була федерацією, але коли литовський князь Вітовт посадив на місце удільних князів своїх намісників, відбувся відхід від широкої внутрішньої автономії українських земель.

На противагу цій думці, учені М. Грушевський та І. Крип’якевич уважали політику Литви щодо України загарбницькою, у результаті якої остання втратила свою незалежність і перетворилася на литовську провінцію.

Сучасні дослідники української державності (Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна), спираючись на праці Грушевського та Крип’якевича, вважають, що:

  • Державна влада в Литовсько-Руській державі сконцентрувалася у великого князя литовського й була необмеженою;
  • Великий князь був повним і єдиним розпорядником матеріальних ресурсів та війська;
  • Українські землі мали тільки обмежене самоврядування, яке поширювалося лише на господарські відносини, суд, релігію, але в жодному разі не на державну адміністрацію;
  • Починаючи з Ольгерда, відбувалося усунення удільних князів і їхня заміна родичами великого князя чи намісниками.

Тому ці науковці переконані, що Велике князівство Литовське не мало характеру української державності.

Битва на Синіх водах

Битва при Синіх водах - битва на річці Синюха (Сині Води) восени 1362 року (Згідно з Хронікою Биховця у 1351 році), завершилася перемогою війська під керівництвом литовського князя Ольгерда над військами трьох татарських князів, які управляли Подільською землею, Кримською, Перекопською та Ямбалуцькою ордами.

Після цієї битви Київщина, Поділля та ряд інших земель були включені до складу Великого князівства Литовського. Сили сторін:

  • литовсько-руське військо - 20-25 тис. люд.,
  • татарське військо - 10-20 тис. люд.

У цій битві литовський князь Ольгерд застосував нову тактику для боротьби с кіннотою татар: литовсько-руське військо вистроїлося не в лінію чи декілька ліній, як завжди, а напівколом, коли кожен з полків прикривав стоячий перед ним. В результаті застосування нової тактики татарам не вдалось нанести суттєві втрати війську Ольгерда стрільбою з луків, а також. Татари, понесли суттєві втрати від стріл з луків та арбалетів полків під керівництвом братів Коріатовичів, прийняли фронтальний бій, в результаті якого кіннота литовського князя взяла гору над татарською кіннотою.

Устрій Українських земель

Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, другому сину Дмитру-Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру-Брянське й Трубчевське, племіннику Патрикію Наримуновичу-Старояубське. Племінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріатовичі вокняжилися на Поділлі.

У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли військову службу, сплачували данину. Повноваження удільних князів на місцях були досить великими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі "Руської правди"'. Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (О. Єфименко, В. Антонович, М. Брайчевський та ін.).

Київське князівство

З приходом Литви провідну роль в українських землях почало відігравати Київське князівство. З одного боку, влада в Києві перейшла від Рюриковичів до литовської династії Гедиміновичів. Але, з іншого боку, в Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвердження автономії своїх володінь. Вони мали титул "з Божої ласки князів Київських", карбували власну монету, вдавалися до самостійних зовнішньополітичних акцій. Розширилася територія Київського князівства, зросли його авторитет і вплив в українських землях.

Література

  1. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ "КАЗКА", 2006. – 736 с.
  2. Ru. wikipedia. org
  3. ЗНО: Історія України: Матеріали для підготовки / Л. В. Бердичевський. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 432 с.
  4. Бойко: Історія України.


10.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!